Привиди квадратних метрів: чому ріелтор — це найдорожче хобі

У нас можна займатися діяльністю, якої офіційно не існує, брати за це тисячі доларів і не нести жодної відповідальності. Мова піде про людей, які називають себе брокерами, маклерами, агентами з нерухомості, або гордо — ріелторами.

Якщо ви хоч раз купували, продавали чи орендували житло в Україні, ви точно проходили всі стадії прийняття: від заперечення («я знайду сам») до депресії («чому я винен йому місячну вартість оренди просто за те, що він відкрив двері?!»).

Давайте розберемося, як влаштований цей парадоксальний бізнес і чому спроби його «покращити» можуть зробити тільки гірше.

Професія-привид: податки є, роботи немає

Почнімо з юридичного сюрреалізму. В Україні немає такої професії, як ріелтор. Відкрийте Класифікатор професій — ви його там не знайдете. Немає профільної освіти в університетах, немає державних стандартів.

Проте, податкова система виявилася набагато гнучкішою за систему освіти. КВЕД (код видах економічної діяльності) для агентств нерухомості існує. Тобто, держава як би каже: «Ми не знаємо, хто ви такі і що ви робите, але податки платіть, будь ласка».

В результаті на ринок приходять люди, чий головний професійний навичок — це вміння користуватися кнопкою «скопіювати-вставити» на сайтах оголошень та швидко натискати кнопку виклику на телефоні.

Обережно, реформи: чому ліцензування нас не врятує

Часто у кулуарах Верховної Ради чи в палких дискусіях на Facebook лунає думка: «Треба ввести обов'язкове ліцензування! Нехай здають іспити!». Звучить логічно, але ...

Уявімо, що ліцензування запровадили. Що відбудеться далі?

1. Корупційна складова. Чиновники створять черговий «комітет з контролю за контролем», де ліцензії купуватимуться за конверти.
2. Удар по гаманцю клієнта. Будь-який сертифікат, ліцензія чи офіційний папірець коштує грошей. Як ви думаєте, з чиєї кишені агентства компенсують ці витрати? Правильно, з вашої. Комісія у 5% від вартості квартири раптом перетвориться на 7%, бо «ну ви ж розумієте, у нас тепер легальний статус і високі накладні витрати».

При цьому рівень сервісу навряд чи підніметься вище за рівень «я скину вам варіанти у Viber».

Головні «гріхи» вітчизняного маклерства

Поки ліцензування залишається в проектах,  ріелторський бізнес живе за власними, майже піратськими законами. Ось кілька класичних інструментів, з якими стикався кожен:

• Оголошення-«болванки». Ви бачите квартиру мрії з євроремонтом біля метро за смішні гроші. Дзвоните. Голос на тому кінці дроту з награним сумом каже: «Ой, її буквально п'ять хвилин тому забрали! Але у мене є точно така ж, тільки в підвалі, без вікон і вдвічі дорожче. Дивимось?». Мета одна — витягнути ваш номер телефону.
• Паразитування на контенті. Ви — власник, виставили свою квартиру на OLX. Через дві години ваше оголошення скопійовано десятками агентів. Вони замазують ваші водяні знаки, ставлять свою ціну і... починають перепродавати ваше ж житло вам же, заважаючи реальним покупцям вийти на вас напряму.
• Секретний чат «для своїх». Багато агентів щиро вважають, що їхня головна цінність — це доступ до закритих баз даних. Хоча в епоху цифровізації ці «бази» часто є просто звалищем застарілої інформації, яку ліниво пересилають в закритих Telegram-каналах.

Парадокс оплати: платить той, хто не замовляв

Найбільший абсурд українського ринку — це питання «Хто платить?».

У всьому світі логіка проста: хто найняв персонал, той і оплачує його роботу. Якщо власник квартири не хоче сам приймати дзвінки і показувати житло — він наймає агента і платить йому відсоток.

Однак у нас все навпаки. Власник сидить на дивані, ріелтор робить роботу для власника, але комісію 50-100% (при оренді) або 2–5% (при купівлі) вимагають з покупця чи орендаря. На запитання «За що я вам плачу?» зазвичай слідує залізобетонна відповідь: «Ну я ж вам цей варіант знайшов (показав)». Те, що ви самі знайшли це оголошення в інтернеті, до уваги не береться.

Нульова відповідальність за ваші мільйони

І наостанок — про безпеку. Більшість договорів, які ви підписуєте з агентствами, гордо називаються «інформаційними». Тобто вам надали інформацію про те, що квартира існує.

Якщо через місяць після купівлі з'явиться раптово виписаний із в'язниці родич попереднього власника і анулює угоду через суд — ріелтор щиро поспівчуває вам у месенджері. Можливо, навіть відправить сумний смайлик. Жодної фінансової чи юридичної відповідальності за чистоту угоди вони не несуть, що б там не розповідали на переглядах.

Замість висновку

Ріелторський бізнес у його нинішньому вигляді — це унікальний феномен, де заробляють не на сервісі, а на створенні штучних перешкод між продавцем і покупцем. Ну точно як авто-перекупи. Найближчі бізнес-родичі.