Антарктида

Антарктида

Пролог

Я ще у школі у підручнику з географії вичитала, що материк Антарктида через величезну масу льодовиків, які на нього давлять, знаходиться нижче рівня моря. Я закінчила школу у 2001 році. Зараз 2024 рік. Вчені прогнозують, що, якщо нічого не змінити, у 2050 році настане точка неповернення. Отже, льодовики розтануть та природа буде лютувати, даруючи нам катаклізми. Але ж якщо розтануть льодовики, острівні та прибережні держави та міста зникнуть, що вже почало відбуватися зараз? Але ж ніхто не говорить, що Антарктида підніметься та стане материком, на якому вже не будуть заважати оселитися людству льодовики, бо середня температура Землі виросте, через що навпаки екваторні країни перетворяться на порожні пустелі через нестерпну спеку. Людство буде жити ближче до полюсів. А як розділити Антарктиду між собою? Кому буде вона належати? Справедливіше буде, якщо Антарктиду віддадуть тим державам, які втратили свою територію через підняття рівня води, бо їх затопило. Але ж хто погодиться на таке? Невже починається нова війна? Війна за Антарктиду?

1

- Богдано! Чуєш! Важлива новина! Щойно почула! - у вкімнату вбігла молода дівчина. - Всесвітня організація справедливості постановила… прийняла рішення… 999 голосів за, тільки 1 голос… росія проти… але більшістю “за”... ухвалили рішення…

- Настю, говори же по суті! - обірвала довгий вступ Богдана.

- Сестричко! Я ж вже наближаюся до суті. Нам… таким, як ми, тобто країнам… які втратили свої території через затоплення у зв’язку з таненням льодовиків…

- Настю!

- Виділили СПРАВЕДЛИВО. - Анастасія чітко промовила це слово “справедливо” територію на материку Антарктида, який піднявся, бо…

- Бо льодовики розтанули. - в другий голос підхопила Богдана.

- Так! Збираймо речі! Ми їдемо! Через тиждень відходить перший безкоштовний корабель. - повідомила Настя.

- Так ще зарано.

- Ні! Щоб встигнути на нього, нам треба сьогодні ж вирушати до столиці, а з неї до столиці сусіда, звідки безкоштовно везуть до місця відправлення.

- І що? Накс обов’язково візьмуть у числі перших? Там натовпу буде безліч. - зауважила Богдана.

- Так! Саме тому я вже зареєструвала нас на цей весь шлях з нашої столиці. І отримала підтвердження. Все за рахунок Всесвітньої організації справедливості. Але треба своїм ходом добратися до столиці. Не знаю, чи вистачить у нас коштів.

- Вистачить. Я щось відклала. Збирайся. Щоб не запізнитися.

Дві тендітні дівчини зібрали свої речі, яких було дуже мало, зачинили за собою кімнату, пройшли довгий коридор, дійшли до ліфта.

- Краще пішки по сходах. - зауважила богдана. - Ти ж знаєш, як в цьому гуртожитку постійно ламається ліфт та як довго з нього дістають людей. - Якщо застрягнемо, точно запізнемося на метро.

- Ти права.

І дівчата спустилися пішки з невеликими валізами зі сотого поверха, на перший та залишил ключі від кімнаті консьєржці.

2

- Який довжелезний океан! - захопилася видами Анастасія.

- Так. - сухо погодилася Богдана.

- Ти що? Тобі не подобається краса?

- Ні. У мене якесь дивне передчуття. Мені якось нервозно.

- Нічого. Це від довгого влавання.

- Ні. Я відчуваю, що щось погане повинне трапитися.- пояснила Богдана.

- Дивись! Там на обрії вже видніється суша.

- А й справді…

- Це Антарктида! Ми вже поряд! Нове життя, зустрічай нас!

- Досить так кричати. Крім своєї землі є й недоліки: полярні ночі тривають чотири місяці. - зауважила Богдана.

- Але й полярний день триває чотири місяці.

- І як же ти заснеш у такому світлі?

- Завернуся у ковдру чи закрою штори.

- У тебе на всі запитання є відповіді. - Богдана вдивилася удалечінь. - А то що таке?

- Де?

І несподівано на корабель полетіли снаряди.

- Богдано!

- Тримайся за мою руку! - Богдана простягнула руку своїй сестрі.

Анастасія встигнула схопитися за неї, коли в цю ж мить потужною вибуховою хвилею дівчат викинуло за борт.

- Ай! - винируючи, Анастасія жадібно схопила повітря.

- Пливи подалі від корабля, бо нас зараз затягне під воду разом з ним! - скомандувала Богдана.

- Як холодно!

- Пливи активніше - зігрієшся від цього! Швидше! Подалі! Ти ж бачиш, корабель вже тоне!

- Я крім хвиль нічого не бачу!

- Пливи за мною!

Дівчата пливли, відпливаючи на безпечну відстань, поки корабель йшов під воду, затягуючи за собою усе, що було поруч, що викинуло з нього самого.

Богдана та Анастасія, почули звук моторної лодки, яка наближалася до них.

До них було кинуто два рятувальні круги.

3

- Що там було? - запитала Анастасія, сидячи в каюті завернутою у теплу ковдру, тримаючи гарячий чай у руках.

- росіяни. Ми лише вчені, лише дослідники, але російські кораблі я можу відрізнити. Вони тут давно. І судячи з їх дій, не погоджуються з рішенням Всесвітньої організації справедливості. росія тут давно видобуває корисні копалини. А тепер, здається, хоче ще й окупувати саму Антарктиду.

- Це не дивно, Євгену. росія протягом всього свого існування намагається захопити чужі території. росія не відмовиться від такого нетоторканого цілого материка.

- Так, Ваню, вони такі. Це їхня сутність така.

- Що ж тепер робити? - запитала Настя.

- Дівчата, треба звалювати звідти, що ми й робимо. Наша дослідницька шлюбка на автопілоті вже пливе з цього сектору, яким керують росіяни. - відповів Євген.

- Але ж це незаконно! Незаконно те, що роблять росіяни! - обурилася Богдана.

- Для росії немає ніякого закону, окрім своїх бажань. Ви ж бачили на власні очі, як було знищено інтернаціональне судно. Ви ж там були та личе дивом залишилися в живих. - пояснив Іван. - У росії стільки зброї та ресурсів, що ця терористична організація російська федерація нічого та нікого не боїться, робить, що заманеться, погрожуючи усім своїм найбільшим у світі ядерним арсеналом. Увесь світ проковтне це, тільки би не зв’язуватися з божевільними з ядерною зброєю.