Розділ 4. Потрійний вузол

У четвер ранок почався з дивного відчуття: я спіймала себе на тому, що занадто довго вибираю, що вдягнути.

Звісно, я переконувала себе, що це просто гарна погода (вперше за тиждень вийшло сонце), але внутрішній голос чесно підказував: ти підбираєш цей затишний бежевий светр, тому що сьогодні о третій у вас із Марком чергова зустріч у бібліотеці.

У чаті з Тінню панувала незвична мовчанка з самого ранку. Я кілька разів перевіряла телефон, але на екрані висіли лише мої останні вчорашні слова про те, як мене лякає власна симпатія. Його мовчання викликало дрібний неспокій.

«Може, я перегнула ціпком? Поділилася занадто особистим?» — думала я, заходячи в корпус.

Коридор першого поверху, як завжди, гудів. Студенти юрмилися біля дошки оголошень, і я випадково натрапила на Каті, яка запекло щось доводила Денису — кращому другу Марка.

— О, Соф! Привіт! — Каті вихопила мене з натовпу. — Скажи йому, що Марк просто зобов'язаний піти на університетську вечірку в п'ятницю. Він же лідер курсу, а поводиться як відлюдник останній місяць!

Денис, високий блондин із постійною посмішкою на обличчі, іронічно зітхнув: — Та я вже годину їй пояснюю: у Полозкова зараз «специфічний період». Він чи то в секту якусь вступив, чи то закохався як ідіот. Сидить цілодобово в телефоні, строчить комусь повідомлення й посміхається в екран, мов божевільний.

Моє серце зробило кувирок і важко впало кудись у живіт.

— Закохався? — як можна байдужіше перепитала я, стискаючи ремінь сумки. — У кого це?

— Аби ж я знав! — сплеснув руками Денис. — Він тримає це в такій таємниці, ніби це державна таємниця. Каже тільки, що вона «особлива» і що він зараз заплутався в якійсь дурній грі. Короче, наш ідеальний Полозков зламався, несіть нового.

Каті засміялася, а в мене всередині все стиснулося в крижану грудку.

Він закохався. У когось. У дівчину, якій строчить повідомлення цілодобово...

Я відчула, як до горла підступає гіркий комок. Яка ж я була дурепа! Я навигадувала собі казок про «краплю тепла» й «приховану щирість». Полозков просто має дівчину, з якою листується, а зі мною в бібліотеці він поводився м'яко просто тому, що ми робимо спільний проект. А я вже встигла розсукати соплі перед Тінню, розповівши йому про свої безглузді почуття.

О третій годині я зайшла до читального залу з виразом обличчя, яким можна було б розколювати кригу.

Марк уже сидів за нашим столиком. Він був у чистому темно-синьому джемпері, акуратно розклав ноутбук і зошити й, здавалося, чекав на мене. Побачивши мене, його обличчя на секунду засяяло щирою посмішкою.

— Привіт, Софіє. Я вже підготував тези для другого розділу...

— Чудово. Давай одразу до справи, — сухо відрізала я, опускаючись на стілець і навіть не глянувши на нього.

Посмішка Марка миттєво згасла. Він здивовано звів брови.

— Щось сталося? Ти якась... їжакувата сьогодні.

— Все чудово, Полозков. Просто хочу закінчити це якнайшвидше й не витрачати свій час на дурні розмови. Розкривай ноутбук.

Наступну годину ми працювали в гнітючій тиші. Я відповідала коротко, формально й виключно по суті. Марк кілька разів намагався змінити тему, жартував, але наражався на мій крижаний погляд і знову замовкав. Його темні очі ставали все похмурішими, а між бровами залягла глибока зморшка.

— Так, все, досить, — нарешті не витримав він, ляснувши кришкою ноутбука. — Мельник, що за цирк? Вчора ти купуєш мені шоколад і розмовляєш як нормальна людина, а сьогодні дивишся на мене так, ніби я спалив твій будинок. Я що зробив?

— Ти нічого не зробив, Марку, — отруйно виділила я його ім'я. — Все в порядку. Ми просто партнери по проекту. Не треба шукати глибинний сенс там, де його немає.

Він пильно подивився на мене, і в його погляді спалахнула знайома, але цього разу дуже болісна іскра роздратування.

— Зрозуміло. Знову вдягла свою улюблену броню? Ну й чудово. Значить, повертаємося до старих правил.

Він різко зібрав свої речі, закинув рюкзак на плече й вийшов із читального залу, навіть не попрощавшись.

Коли двері за ним зачинилися, я заплющила очі й опустила голову на складені руки. Сльози обпікали повіки. Я почувалася жахливо, але ще гірше було від усвідомлення, що я сама все зіпсувала через власні дурні ревнощі.

З кишені дістала телефон. Завібрувало нове повідомлення. Від Тіні.

Невідомий номер: «Вибач, що довго не відповідав. Був зайнятий... і намагався зібратися з думками після твоїх учорашніх слів. Хмаро, ти правда думаєш про нього? Чи це просто ілюзія?»

Я витерла сльозу з щоки й люто набрала відповідь:

Я: «Це була помилка, Тінь. Найдурніша помилка в моєму житті! Він звичайний брехун і маніпулятор. У нього є дівчина, якій він постійно строчить повідомлення, а зі мною він просто грається в "хорошого хлопця". Я ненавиджу його. І більше ніколи не дозволю собі вірити в ці його дитячі маски!»

На іншому кінці довго висіло значок введення тексту. Набагато довше, ніж зазвичай.

А потім прийшла відповідь, від якої моє серце пропустило удар, а в голові залунав тривожний дзвін:

Невідомий номер: «Хмаро... у нього немає іншої дівчини. Є тільки одна. І це ти».

Я завмерла. Екран телефону замиготів, коли через секунду прийшло наступне повідомлення від Тіні:

Невідомий номер: «Вибач, що запізнився сьогодні до бібліотеки на 12 хвилин. У деканаті правда були проблеми зі стипендією».