1

     Володимир Дрозд

- Слухай, татусю, а як оце ви в дитинстві обходилися без інтернету? - одного разу запитав Миколу  син, коли він ввечері після роботи зайшов  до його кімнати  привітатися, та поцікавитися   справами.

-А запросто! - відповів батько. – І зваж, не тільки без інтернету, а й без мобілки. Та який  там мобільний, навіть звичайний квартирний телефон  був далеко не в кожній сім'ї. У нас він з'явився, коли  цього вже вимагала  моя  посада. А телевізор! Чому не запитуєш, як ми жили без телевізора?

-Ой тату, ну це вже ти заговорився.- не повірив Андрій.- Ще скажи, що й телевізора  у вас не було! Я читав, що його винайшли ще в тридцяті роки минулого століття.

- Так, синку, одна справа винайти, а інша – коли вони  вже є в користуванні звичайних громадян країни. У нашому селі перші два телевізори з'явилися в середині шестидесятих років.  Один придбала   головний бухгалтер колгоспу,  другий подарували одному з бригадирів, за високі показники у праці. Можеш уявити, скільки набивалося  у кімнаті нас, хлопчаків, а інколи і дорослих, щоб  побачити  якийсь фільм.

-Правда!?  Ну це жесть! То що, й кінотеатрів не було?- дивувався далі хлопець.

- Та ні, кінотеатри  були у містах,  і багато.  А в селах  вихідними у клубі показували кіно. Але телевізор був цікавішим, хоч і чорно-білий,  з маленьким екраном: там  був футбол, хокей, голубий вогник і всяке таке.

-Тату, ну якщо вже ми торкнулися теми минулого, то скажи мені відверто, чому часто-густо  в інтернеті  зустрічається вираз, що у Радянському Союзі не було сексу. Та не тушуйся,  не забув, що мені вже шістнадцять років! Це ж суперечить теорії розвитку видів Дарвіна.

- Знаєш синку,- Микола з несподіванки підбирав потрібні слова, - ти правий. Звичайно ж був, а інакше звідки б з’явися ти і твої старші сестрички Настя з Олею. Просто ми жили у такій країні, де брехня була, якби сказати, державною політикою,  могутньою зброєю, якою народ утримували у покорі. Багато чого викривлялося, багато чого замовчувалося, в тому числі і поняття сексу. Ніякого статевого виховання ні в школі, ні в сім'ї не було, навіть на уроках анатомії про статеві органи не говорили, ніби їх взагалі немає. У той же час люди кохали і одружувались, іноді зраджували один одному, жінки  народжували  дітей, хто  у шлюбі, а хто й без нього, як результат оцього статевого невігластва. А де було взяти якусь інформацію про статеве життя? Я, якось випадково, бачив на твоєму компі посилання на сайти з оголеними  жінками.  Та не соромся, твоя цікавість до жіночого тіла в цьому віці нормальна. Вам є де вчитися, і в школі тепер також є статеве виховання,  аби  тільки це не шкодило основному навчанню.

- А в тебе є  якісь претензіі до мого навчання?- насупився Андрій.

- Та ні, синку, просто не засиджуйся багато біля комп'ютера, бережи очі. Микола з посмішкою зкуйовдив синового чуба і пішов  вечеряти. Було вже пізно. Дружина сиділа за перевіркою шкільних зошитів і прохала її не відволікати. Віднедавна, коли менша донька Настя поїхала вчитися до вишу, а старша, Оля, вийшла заміж, вечори частенько доводилося  проводити одному. Він до цього вже звик, адже сам колись, ще в дитинстві, мріяв одружитися на вчительці, підглядаючи з друзями,  як їх молода вчителька Рита Михайлівна цілувалася зі своїм хлопцем. Потім приліг на диван  у вітальні і, всупереч своїй звичці, не ввімкнув телевізора. Розмова з сином сколихнула спогади  про  події  майже тридцятилітньої давності, коли він,  вперше і в останнє, зрадив своїй дружині.  Але ж  чи й  була взагалі  зрада?  

   То був вісімдесят перший рік минулого століття. Миколу, вже як півроку, призначили головним інженером автопідприємства, в якому він працював механіком ще з часу закінчення автотранспортного технікуму.  Це  було  логічно, адже Микола був єдиним на підприємстві спеціалістом з профільною, хоч і не вищою, освітою автомобіліста.  Та все ж керівництво району довго не давало на це згоду, бо він не був членом КПРС. Відстояв призначення, Анатолій Васильович, який у минулому був сам працівником райкому партії, потім направлений на «підвищення» директором АТП за невгасаючу пристрасть до оковитої. Від тої пристрасті він так і не позбавився, тому часто «хворів», а підприємством неофіційно керувала головний бухгалтер Галина Степанівна, бо головні інженери тут надовго не затримувалися. Механіки ж, окрім Миколи,  були  всі без освіти, призначені з колишніх водіїв, хто хоч трішки мав хист до управління. З подачі директора Миколі надали   квартиру і встановили телефон. Квартира хоч і невеличка, в старому довоєнному будинку, але все ж двокімнатна. Адже в орендованій кімнаті вже було не те, що тіснувато, але й незручно. Чотирирічна Оля часто стрибала зі свого ліжечка до батьків, інколи не в самі слушні моменти. Тепер донька пишалася своєю власною кімнатою і менше докучала батькам.

  - Слухай, Миколо, там тебе викликають до районного управління сільського господарства,  мають доручити якусь справу,-  у понеділок, після наради,  повідомив директор.

- А що за справа, коли доручають не Вам, директору, а мені?- здивувався він.

-  Не дуже вони розсипалися в поясненнях. Сказали, що треба толковий спеціаліст  з автотранспорту. А ти ж знаєш, який я в цьому знавець: тільки завести авто, та поїхати.  

   У кабінеті начальника управління, окрім двох його заступників, знаходився ще головний інженер електромережі, якого Микола знав, та дві жінки.