РОЗДІЛ 7 « Друге дихання. Згодом »

Ми прокинулися на соломʼяних кубах( нині сіновал ). Я ледь відкашлялась, щеб трохи і я точно б вирвал собі легені. Відкривши, одне око, промінь сонця пронизував його. Мені хотілося чимало, що сказати, проте , як я вже сказала, в горлянці ніби діжка піску. Ще мить, і на мене полився потік молока . Я широко розплющила очі , підібравши голову , що важила майже тонну , і відсунулась , пройшла точно хвилина і я нарешті змогла протерти ті очі і бодай щось розгледіти. Переді мною сидів чималий натовп людей. Все б добре, але вони були максимально різними. Жінка з чорними ерокезами, схожа на рок-співачку, чоловік у воєнній формі ( нашого кварталу до речі ), ще жінка з довгим закрученим на кінці носом і сивим зібраним в пучок волоссям , ще декілька чоловіків низького зросту майже однакових у циркових костюмах. О ні, невже я зʼїхала з глузду. О ні, ще ж наче рано. А де Джеймс, де Тріпсі, де хто небуть …..

— Заспокойтесь, юна леді, все буде просто чудово,- промовила та з нечупарним носом.

— Ви хто і де мої приятелі?,- я нарешті прийшла до тями, і моя приязнь розчинилася у повітрі, хоча насправді це ніколи не була моя сильна сторона.

— Твої приятелі зовсім поруч в іншій кімнаті ,- промовила жінка.

— Я Фрея Віцце , я назначена головною президенткою правопорядку усіх чотирьох королівств ,- додала вона.

—  Та невже?!, а де ви раніше були?,- з незрозумілістю запитала я . 

— Вам має бути соромно. Зараз я не второпаю , як ви тіл посміли, та як у вас язик не відсох це промовити в голос. Ні я просто не вірю в це , - мені знесло дах і я почала махати руками, як ненормальна, піднімаючись так , щоб встати і бачити її череп повністю , бачить Бог , я ледь стрималася, щоб не ляснути . 

— Ці чотири королівства, це безглузді досліди над людьми. Чотири кляті системи, що так або інакше руйнують. Брехня про дисципліну… ,- Аха ,ха , я закашлялась і ледь не впала , чоловік у формі взяв мене під руку і посадив, а я в той час дивилась їй в очі. Тій сивій у законі. 

— Не має ніякого правопорядку,- продовжила я 

— Ви дозволите, сказати, Місс Лінтон ?,- запитала Фрея

— Ні, не дозволю . Хто ви така , щоб нахабно заявляти про порядок якого зробити не можете?

зима пʼятдесят третього : сотні людей були розстріляні за те , що намагалися здобути справедливість і одружитися з коханою людиною . 

зима пʼятдесят шостий: мій друг Боінц , якому було близько семи , не повернувся додому. Плач був на увесь квартал. Зранку о восьмій його знайшли повішеним на площі в центрі. Знаєте за що?! Ця дитина вкрала шматок хліба з прилавку. Його мати досі вірить в те, що він живий і прийде зі школи. Для тієї жінки час зупинився і більше не рухався вперед по стрілці. 

Весна пʼятдесят шостий : Мою маму на площі посеред кварталу відшмагали за те , що вона допомогла донести книжки чоловікові, який кульгав і був інвалідом, по тій самій причині. 

— Мені продовжувати?,- запитала я 

— Ні, можете закінчити . Я вас цілком розумію.,- промовила Фрея .

— Мені як і вам хотілося б , щоб порядок і справедливість існували на всіх континентах і в усіх кварталах. Проте ви ще надто юна , щоб зрозуміти усі тонкощі чесності і правди . Саме тому ми тут . Я і весь збір чистильщиків . Нам потрібні , саме ви ! Ви і ваші приятелі. Ми маємо покінчити з Лордами . Ми маємо завершити правління системи. Люди заслуговують бути як і всі  за межами брами , вільними . Однак за межами брами теж все не дуже яскраво , хіба не так? Там теж є місце злу і несправедливості. Як ви будете з цим справлятися?

— Ніде немає справедливості і так само честь не завжди розцінюють, як щось вагоме. Життя не завжди запитує тебе чи не втомився ти . Ми будемо боротися, задля людей. Ніхто більше не страждатиме через зайві правила . Всі будуть по справжньому щасливі.

Я заплющила очі  лиш на мить і знову все, як у туман, ну справді скільки ж можна…. 

Я або марю , або я лежу коло Джеймса .

— Джеймс, Джеймсе, прокидайся 

Коли я повноцінно отямилась ми сиділи всі в колі: я , Джеймс, Тріпсі з повʼязкою на грудях, Остін і навіть Люп. Декілька чоловіків у формі зайшли до нас у цю кімнату, що з усіх боків була сірою . Та поклали купу одягу по центру.  

Вони вийшли . Чоловік, що йшов позаду повернувся і промовив.

— У вас є десять хвилин. Сьогодні ми разом знищимо систему. 

Він вийшов і гучно закрив двері за собою.

Я почала репетувати та озиратися на всіх .

— Ви щось зрозуміли? Останнє, що я чітко пам’ятаю це як виходячи з печери чи що то взагалі було , ми впали втративши свідомість. , – промовила я.

— Це до біса якийсь абсурд, я геть нічого не пам’ятаю це по-перше, по друге моя рана таки загоюється, а я навіть не знаю коли мене прооперували.,– сказала Тріпсі.

Люп не був надто балакучим, проте сказав: 

— Коли в тебе було випущено стрілу , я намагався зробити все можливе. Ні, точніше не так . Я зробив усе, що я міг.

— Ти справжній, мужній чоловік, Люп , – відповіла Тріпсі. 

— За таку , як ти хоч у вогонь,— промовив Люп і підійшов ближче до Тріпсі. 

Він обійняв її однією рукою, а іншою провів бо щоках і аж до  верхньої губи провів пальцями. 

— Ну ,нуу вввсе досить любовних втішань і рожевих поні,– сказав Остін , запинаючись від швидкого темпу набору слів.

— А ти що ревнуєш? Не ревнуй, і ти знайдеш свою кохану,- сказав Джеймс 

— Але ти правий ми повинні зрозуміти навіщо ми тут .

Знову туман….

Минуло кілька місяців 

Джеймс

Нас одягнули і нафарбували , немов ляльок з аукціону Christie’s. Ми розуміли, що від нас чекають, ми пʼятеро знали, що наступає війна і ця війна буде далеко не швидка. і смертей буде не уникнути…

Я вирішив трохи пройтись цим штабом, доки не було

зібрання. Весь цей штаб був сірих темних кольорів, немов це вʼязниця. Нам дали чітко зрозуміти правила ще на початку. Зараз же минуло три місяці. За ці ти місяці, ми стали самим удосконаленням. Ми вміли боротися, стріляти, вправлятися мечами і всіма видами зброї. Ми могли бути не просто перевершеними воїнами, в нас були всі шанси на перемогу. Окрім того, з нами непогано попрацювала Дартія. Дартія - це чудо жінка , їй коло тридцяти пʼяти, проте вона виглядає неперевершено. Вона нагадує мені мою маму. Вона час від часу проводила уроки магії з нами . За цей час поки ми безслідно зникли з поля виконання завдань у королівствах , не було жодних вістей. Нас ніхто й не шукав, життя йшло своєю дорогою вже без нас . Фрея Віцце навідміну від Дартії, викликає в мене насторожливі відчуття. Проте по цей день досі не було повноцінного доказу, чим би можна було довести факт власної недовіри до неї. Можливо, в мене виникає таке відчуття через те ,