Розділ 15

Олег

   Кидаю через прочинене бокове вікно погляд на дівчат і в грудях розливається приємне тепло, яке може зрівнятися лише з тим, що я відчув, коли Олеся взяла мене за руку. Я навіть не сподівався, що вона буде мене слухати. Нарешті тягар шестирічної давності, який носив за собою, скинутий. Лише Олесі вирішувати, що робити з почутим. Я ні в якому разі навіть не наважуюся думати, що ми зможемо почати усе спочатку, адже знаю, як нестерпно падати з найвищої точки своїх сподівань.
   Якщо раніше я хвилювався, коли Ніка лишалася з Богданою, то зараз я абсолютно спокійний. І щасливий. Хочеться зупинити автівку посеред жвавої вулиці та поділитися цим відчуттям з кожним.

   Хоч Олеся зі мною поводиться досі холодно та насторожено, але того погляду, який я побачив шість років тому стоячи перед нею на колінах, більше немає. Це вселяє у мене надію, що вона дозволить бути у її житті. Неважливо ким. Я погоджусь на все.

   Паркую авто на шкільній парковці та йду до вказаного директором кабінету. Заходжу до класу, вітаючись з порогу, і бачу, що потрапив у мій «улюблений» 10-Б. Хоч усі стверджують, що вчителі мають бути об’єктивними, відноситися до всіх учнів однаково, але цей клас я терпіти не можу. Двадцять розбещених нахаб і кілька спокійних учнів, на чолі яких Малиновська, донька директора, котра вважає себе господинею усієї школи. Вона зовсім не контролює, що вилітає з її рота. Можливо, я недолюблюю її саме через те, що вона нагадує мені Богдану: нахабна, груба та жорстока.

   - Привіт, Сергійовичу. Як справи з розлученням? Макар Валентинович допоміг?

- Вітаю, Кароліно. Дякую, ще працюємо над цим. Куди їх вести потрібно?

- До міськрайонного суду. Наче цим бовдурам є там на що дивитися, - стишує голос і закочує очі. – Краще б їх у в’язницю завели і лишили там половину.

- Інструктажі підписані?
- Так, вже віднесла заступнику і за тебе карлючку поставила.

    З Кароліною ми відразу знайшли спільну мову. Вона підтримала мене після нападу Богдани, на неї ж, та дала контакти юриста, адже сама пройшла через складне розлучення.

   До будівлі суду дістаємося пішки. Поки у залі учням розповідають про особливості роботи під час судових засідань, виходжу зателефонувати Олесі, аби запитати, чи все гаразд. Розумію, що сам себе обманюю, шукаючи причину, але не можу втриматися від нагоди знову почути її голос.

- Яка зустріч! – Чорт! Тільки її бракувало.

- Добрий день, Інго.

- А я сподівалася побачити тебе на занятті. Сьогодні мені дали іншого тренера, мені не сподобалося.

 - Сімейні обставини, - знизую плечима.

- А я все думала, коли випаде нагода з тобою поговорити віч-на-віч, - мене напружує тон, яким вона це говорить.

- Я тут по роботі і маю повертатися до учнів. Якщо у вас є питання щодо програми тренувань, то …

- Так, є пропозиція. Як ти дивишся на те, - підходить ближче, - щоб за додаткову оплату проводити зі мною ще індивідуальніші заняття, - веде нігтем по моїх грудях, - в іншій площині.

   Та що ж це коїться таке? Коли це я встиг перетворитися в альфа-самця, на якого оголосили сезон полювання? Господи… Як же хочеться просто закрити очі, а коли відкрию – щоб усе це закінчилося. Наче мало мені проблем, то ще ця причепилася!

- Послухайте, Інго, - відчіплюю руку від себе, - ви приваблива жінка, але такі пропозиції мене не цікавлять.

- Послухай, хлопчику, - вираз її обличчя відразу змінюється, зараз вона схожа на Горгону, - я можу зробити так, що це єдина пропозиція по роботі, яку ти зможеш отримати, тому вдам, що не почула твоїх слів і ти подумаєш ще раз.

- Робота жиголо мене не цікавить. Знайдіть для таких занять іншого тренера.

   Розвертаюся, щоб повернутися до зали суду і чую кинуте в спину шипіння: «Я тебе попередила.»

   Не дарма я не хотів мати справи з жінками усі ці роки, не шукав жодних стосунків «на стороні» чи просто жінку, щоб знімати напругу. До Богдани я не торкнувся жодного разу після тієї ночі, починає нудити від однієї думки про можливу близькість з нею. Навіть з Сонею не зміг зайти далі поцілунку. І справа не у тому, що я зберігаю шлюбну обітницю. Жінки бувають непередбачуваними та мстивими, тому не хочу розгрібати ще й наслідки від того, що мені припекло.

   Ступаю кілька кроків вперед і чую плескання в долоні, що відбивається від стін приміщенням дзвінким відлунням.

- Браво, Олеже Сергійовичу, гідно відмовилися від простого заробітку. Чи вам старі жінки не до вподоби?
- Малиновська, приєднайся до класу, - ігнорую її слова.

- А молоденькі, - підпливає ближче, - на ваш смак? Розважимося? Як це романтично: вчитель і його учениця. Заборонено…- ляпає дурню млосним голосом.

- Обдивилася дурних серіалів? – беру її за плече і хочу акуратно змусити її відійти від мене. Але щойно забираю руку, вона зашпортується на підборах та падає. Я не встиг зреагувати та допомогти втримати рівновагу. За кілька секунд вона видає оглушливий крик, який практично відразу змінюється гучними  завиваннями.

- Дарино, що болить?

- Ру-рука, - бачу, що її рука у неї під спиною.

   Присідаю біля неї та максимально акуратно виймаю її кінцівку та починаю оглядати. Впала вона не надто вдало.

- Можеш повернути руку? Спробуй.

- Не можу, боляче, - продовжує голосно схлипувати.
- Що тут трапилося? – на крик вибігли решта учнів та Кароліна.

- Дарина…- не встигаю договорити, коли вона починає кричати.

- Олег Сергійович мене штовхнув! Почав приставати, а коли я відмовила …- знову гучно реве.

- Що за маячню ти несеш? – вже не стримуюся і гарчу. Що ж це таке відбувається? Чому все й відразу? Чи хтось там зверху сидить з відром попкорну та розважається, спостерігаючи як моє життя в черговий раз летить до біса?!

   Викликаю швидку, дзвоню Малиновському-старшому, той прилітає з диким криком і погрозами в мою сторону. Я знаю, які наслідки це матиме. Ми з Кароліною несли відповідальність за учнів, тому в першу чергу завжди винен вчитель, навіть якщо учень не зовсім адекватний. Далі буде службове розслідування… Ця мала дурепа заявила, що я її домагався. Проблема в тому, що свідків не було! Вона навіть не уявляє, яку халепу для мене створила.