Розділ 10

Олег

- …а ще він грається м’ячиком і вміє нявчати, як Локі, це її кіт.  І ще вона навчила мене робити млинці, але до сковорідки не пускала, щоб я не попеклася. Зробимо завтра такі ж на сніданок? А потім ми разом дивилися мультик …

    Вероніка торохтить без угаву про Олесю ще з під’їзду, а я досі не можу повірити, що із сотень тисяч людей у нашому місті саме вона забрала мою доньку до себе і за день зробила для неї значно більше, ніж рідна матір за п’ять років.

- Ми їдемо до дідуся?

- Ні, - сьогодні я не в тому стані, щоб спокійно кермувати сорок хвилин,- ночуємо у місті. Поглянеш на свою кімнату у новій квартирі.

- У мами теж буде своя кімната?

- Не буде.

   На мій подив, Ніка лише киває та починає у боковому вікні розглядати вітрини магазинів, на яких вже почали спалахувати яскраві вогні. Сьогодні точно не той день, коли варто пояснювати дитині, що її батьки розлучаються. Я не зовсім впевнений у своїй адекватності сьогодні і зовсім не бажаю травмувати дитячу психіку, підібравши неправильні слова. Ось уже тиждень прочісую різні блоги з порадами психологів, як про це говорити з дитиною.

   Приїхавши до квартири, де ми жили ще з мамою, показую Вероніці її майбутню спальню. Вона просить зробити її у стилі «Красуня та Чудовисько»: жовті стіни з трояндами. З донькою я переглянув усі мультфільми про принцес і чув сьогодні, що вона назвала Олесю Бель. Схоже, ще на одну одержимість цією жінкою у світі стало більше. Її неможливо не любити. Життєрадісна та готова до будь-якої авантюри, з неї завжди життя било жвавим ключем, який приводив у рух все довкола. І варто бути сліпим ідіотом, щоб не помітити, як той чоловік, що впустив мене до будинку, дивився на неї. У ньому я впізнав і свій погляд. Він у неї закоханий. Хоч вона і незаміжня, та не самотня.

   Намагаюся глушити у собі давно забуте відчуття ревнощів, бо не маю на них ніякого права, та боротися із собою завжди найважче.

   Вкладаючи Ніку спати, вирішую розпочати розмову про те, від чого я мало не посивів.

- Лялечко, я дуже хвилювався сьогодні. Розкажи, чому ти була сама?

- Мама має бути красивою, щоб ти її любив. Тому я мала зачекати на неї. Ти сердишся на мене?

- Ні, доню. Тебе  я люблю, - лягаю біля неї та обіймаю. – Але не можна йти додому до незнайомців. Часто мама просить тебе погуляти одній?

- Декілька разів. Але вона не надовго йшла і завжди мене забирала. Мабуть, вчора мала більше справ.

   Притискаю донечку до себе і радію, що її матір зараз не поруч. Я маю докласти максимальних зусиль, аби Ніка лишилася зі мною. Бути з матір’ю їй небезпечно. Чим більше я про це думаю, тим частіше в голові сигналить тривожна кнопка, що з Богданою щось не так. Її поведінка, різкі зміни настрою, коли вмить божевільний сміх змінює істерика…

   Коли Ніка засинає в моїх обіймах, під рій думок прямую до вітальні та від пережитого стресу засинаю, щойно голова торкається подушки на нерозстеленому дивані.

   Та навіть уві сні не знаходжу спокою.. Його порушує Олеся. Сниться, як вона вчила мене жувати зерна пшениці, щоб вийшла жувальна гумка. А потім швидко втікали від сторожа, адже залізли ми на середину поля, зминаючи стебла. Втекти не вдалося. Моя нога потрапила у якусь нору і я отримав вивих, бігти далі швидко не зміг. Олеся повернулася і намагалася тягнути мене, підставляючи плечі, але сторож нас наздогнав. Тільки цього разу цим сторожем виявився не пузатий дядько у розхристаній картатій сорочці з палицею у руках, а батько Богдани.

   Продираю очі. Шоста ранку. Голова гуде. Після дивного сну в мені осідають  невизначені відчуття, що схожі на тривожність. Мабуть, наслідок пережитого вчора.

   Не рушаю на пробіжку, адже не можу залишити Ніку одну в практично незнайомій квартирі і через страх, який оселився після вчорашнього дзвінка Богдани. Тільки зараз розумію, що вона навіть не телефонувала, аби поцікавитися, чи знайшлася донька… І знову виникає питання чому, по суті, чужа людина більше хвилювалася за незнайому дитину, ніж рідна матір? Запитань знову більше, ніж відповідей.

   Після майстер-класу з випікання млинців від Ніки везу її до батька. Розповідаю йому вчорашні події, чим добряче його дивую. Я і сам не менш шокований.

   Сьогодні у мене ранкова зміна та заняття лише з чоловіками. Відпрацьовую шість годин та відправляюся в душ.

   Під струменями гарячої води прокручую в голові плани на решту дня: поїхати в РАЦС та забрати замовлений дублікат свідоцтва про народження Ніки, адже оригінал Богдана демонстративно розірвала в клапті. Відвезти решту документів, які встиг зібрати, до адвоката.

   Коли збираюся виходити з душу, відчуваю рух повітря та тіло, що притискається ззаду, обвиваючи мою грудину руками. Що за чортівня? Розвертаюся і бачу хитру посмішку нашої адміністраторки Соні. Вона повністю оголена, а чорне волосся вже прилипло до щік від води . Що за фокуси?

- Соню, що відбувається?

- Ти сьогодні надто напружений, хочу допомогти тобі розслабитися, - прикушує губу та веде нігтями від мого плеча вниз по грудях та пресу. Тіло відгукується на ласку та оголене жіноче тіло, яке притискається до мого. Соня нахиляється та починає пестити язиком мою шию. Чорт, як приємно… Майже шість років живу, як монах. До Богдани не можу торкатися, моє тіло реагує на неї, як на загрозу. Богдана!