Пролог

Дитинство пахне далекими мріями, захопливими пригодами та шаленим бажанням скоріше подорослішати. Воно тонко виткане з казок; із високих дерев, що діставали до пухнастих хмар і розросталися в небі; з уяви, що змушувала іграшок оживати та розмовляти. Яскраві сновидіння перепліталися з реальністю і, подорослішав, людина не може точно сказати, чи було щось насправді, а може наснилося в якийсь день. Дитинство пахне турботою і надією. Одвічна загадка: а чи можна залишатися дитиною, переживши пару десяток років?

Анні подобалось роздумувати про такі речі. У вісім років вона була неймовірно розумною дитиною: дівчинка постійно намагалася зрозуміти речі навколо себе, вдивлялася в їх істинний сенс. Вона посміхалась світу, а світ посміхався їй у відповідь. Анна галопом бігла на зустріч чомусь новому, радісно розкинув руки в сторони. Чому трава зелена, а небо блакитне? Тонка енергія, що витає в повітрі, невидима для людського ока — це диво? З чого воно виткане? Хто вона, якщо відчуває його вібрації? Потрібно багато ще дізнатися і зрозуміти! Скільки ж ще пригод її чекають не дочекаються, а бабуся казала, що спізнюватися ой, як недобре!

Для неї сонце сіяло по-особливому.

Тьмяне світло від магічної лампи розтікався по невеликій кімнаті, в якій містилися висока шафа, ліжко, скринька і маленький столик. Дівчинка в котре подивилася на годинник над дверима, нервово смикаючи рукав старої в’язаної кофти. Поруч стояла неглибока корзина з червоними, мов мак, яблуками. Цю корзинку її дідусь сплів сам, тому після його смерті вона була немов сімейна реліквія для мами та бабусі. Поцупити її вдалося непомітно — давно в коморі припадала пилом от безділля.

По той бік дверей почувся стукіт, дівчинка затамувала віддих, уважно нагострив вуха. Нічого. Напевно, це миша, яку їх рудий кіт сторожив у сінях сьогодні вдень, а вночі продовжувати свою службу не захотів, і зараз нахабно дрихнув десь на кріслі. Дівчинка спокійно видихнула. Так. Потрібно все ще раз повторити, щоб не помилитися. Вона обережно відкрила книгу, на обкладинці якої позолоченими літерами виведено звивистими літерами: «Казки про лісну нечисть».

«Чи справді це чи ні — ніхто не знає. Але як тільки ніч укриє землю пухнастим простирадлом, витканим із темряви і сотні тисяч вогників над головою, Корш безшумно покине свій притулок, щоб вийти на світ. Він дуже тихий і швидкий — навіть інколи Лісовик може його не помітити.
Єдине, що видає присутність маленького монстрика — дзвін срібла. Як випаде один-два срібляника з драної кишені купця по дорозі, або загубить якась дівчина срібну шпильку, так Корш і підхопить своїми цупкими лапками. Потім срібло між кігтиками дзвенить.

А коли хтось розум вивернув і вирішив в лісі повної нечисті на ніч залишитися, то він і вкрасти щось може. Дехто скаржився, що у нього речі після такої подорожі зникають, на мавок всі гріхи перекидають — вони теж люблять все, що на сонці відблискує. Та це давно було: коли тільки ваші прадіди на світ народилися.

Тільки не подумайте, що Корш поганий, якщо за таку справу береться. Він просто збирає срібло по лісу, щоб воно іншим нечистим створінням не нашкодило. Тільки Корш може це зробити, адже у нього шкіра нагадує зміїну і повністю покрита сріблом — такий він чудний народився. Як хтось доторкнеться з нечистих, так відразу в тому місці пекти починає, тому ніхто з ним не водиться, ех… Тому Корш сумний… Тому Корш неймовірно самотній…

Живе Корш довго, але на одному місці не залишається — кожні десять років змінює своє житло (він спить в норі, яка віддалено нагадуйте кролячу). Єдине, що приносить йому радість — це сон, срібло і дуже солодкі червоні яблука. Найстаріші маги говорять, що Корша можна покликати серед лісу в повний місяць, він почує і з’явиться. А якщо йому сподобаються частування, тоді може виконати якесь бажання…»

Дівчинка швидко пробігла поглядом по рядках в останній раз і закрила книжку. Вона трохи насупилася, задумливо розглядаючи стінку і білі плямки перед очима. Найскладнішим в її плані було непомітно покинути дім, а також непомітно повернутися, щоб не розбудити дорослих. Ризик бути спійманим неймовірно високий, але вона відступати не збиралась. Другою проблемою була нечисть в лісі. Звичайно, вона ще в день наділа амулет, який приховує запах людського духу від нечистих. Проте, як тільки потрібно буде кликати Корша, його прийдеться зняти. Це було небезпечно — багато чого страшного може статися в цей час.

Якось Анна вже зустрічалась з мавкою, на щастя, все обійшлося без лиха. Вона з бабусею Цилею збирали трави на цілющі настоянки і трішки відстала. Закінчив збирати ромашку, Анна зрозуміла, що бабусі немає поруч і покрутилася навколо. Недалеко стояла висока тонка фігура під дикою грушею. Дівчинка пішла до неї, сподіваючись запитати дорогу до свого села чи, може, вона бачила, куди пішла бабуся. Під деревом стояла дівчина неймовірної краси, яку не опише ні одне слово в цьому світі. Її блакитні очі, в яких відбивалось небо, дивилися неначе в душу. Дівчинка завмерла на місці, не мав снаги від неї відвернутися. Краса незнайомки безперечна, єдине що — погляд. Неживий, скляний, неначе смерть застигла в ньому. Незнайомка посміхалася. Анна точно не скаже, скільки вони так простояли просто розглядуючи один одного, але її відволік оклик бабусі. В ту мить чарівна дівчина зникла, залишив після себе лише красиву картинку в спогадах. Потім перелякана і поблідла бабуся сказала, що це була мавка. Справжнісінька. Вони дуже небезпечні істоти, проте дітей переважно не чіпають. Дівчинка не могла повірити, що таке чудо може вбити. Вона занадто красива для смерті.

Анна вміло зав’язала своє пшеничне волосся в недбалу косу і підскочила з ліжка. Відкинувши всі свої сумніви куди подалі, вона підхопила корзинку і попрямувала до вікна. Її вже мали чекати: якщо і йти назустріч пригодам, то тільки зі своїм другом. Щоб з ним розділити свою радість, звичайно. Навіть якщо пригоди підозрілі й за це може влетіти.