Аннет

Він солодка її мрія. Пестощів та ласощів.

Та те що сталося із нею, і  його мовчання геть вишибало із себе. Вона маялась не знаючи чим себе зайняти. Соціальні мережі. Наче він і слідкував за нею. Створював ілюзію. Та чи могла Аннет, з цим щось зробити. Інший впливовий чоловік був у неї теж в думках. Теж в такому ж мовчанні. Так він був старше за неї набагато. Що робити, в думках так і вирувало, що робити ці кляті дні, і думати про нього теж важко і очікувати неможливо. Писати роман Аннет, не могла, якась апатія настала після лікаря. Лиш вона чіплялася за ручку і блокнот, як бажання писати вмить пропадало, чи навіть щось робити. Проста робота і відпустка, не давала їй спокою. Але здавалося що вона усе поставить на свій роман із більш молодшим претендентом. Який завирував до неї якось вночі, і одного дня вона його таки спіймала. Хоч місцеві піддали це осуду і не вірили її словам істини. Та ба як, зараз вона на свободі. Свободі своїх чутернадських та фантастичних думок. Філіп, теж впливовий і теж багатий. Але не розкіш нею керувала, звичаєва людська цікавість до персони. Її мрія полетіти геть із держави, яку вона терпіла, була невблаганно провалена. Треба чекати далі, уколів препарату і далі консультації лікаря і рішення суду. І як Аннет так влипла. Та вона просто грала на виживання у джунглях інфо війни розвиненої людьми.

• Аннет, тобі лише здалося, що Філіп слідкує. Мовив їй басисто брат.
• Це соціальна мережа, комент, сердечко чи лайк вже мова спілкування. Людина може реагувати геть по різному. Не лише словами.
• Твій політик теж. Мовив далі її брат.
• То що замуруватися і не ставити лайки. Таке враження що ти ревнуєш, - мовила Аннет.

Айзберг, зберіг свій сріблясто холодний погляд. Як і карі очі лікаря. Та що він міг взнати за три дні. І розвивати в ній таємно те, чого не було, нема і не буде. Все що вона могла, це втекти  у рукопис своєї книги, бо це здавалося наче нормальним. Жорстокість у кіно більш нормальна, ніж був її скандал.

• Я лише про те Аннет, що ти можеш жити і далі спокійним життям, у цьому нема нічого страшного, - мовив Айзберг.
• А що ви таких людей викидаєте на смітник?
• Та, ні. Просто живи життям.
• Ти не на моєму боці у той час був брате.
• Ти не на лаві підсудної, ні за що.
• Опиратися не було сенсу, мовив брат Аннет.
• Був, я і опиралася, - мовила ще холодніше ніж очі Айсберга.
• Просто думки будуть вирувати у книжках, а не на політика чи Філіпа, який тупо викладає фото.
• Знаєш у цій ситуації не лише одна я.
• Не треба було просто хаміти,
• Так, знаю – перебила вона його. І погрожувати, аби всі здохли. Але кіно куди найсильніше моїх слів, і люди дивляться на це так: ой ти знаєш це круто.
• Роби що знаєш, аби була здорова.
• Дякую Айзберге ти вмієш, мотивувати людей. З такою холодністю до їх слів, як і твої очі.
• Очі не показник Аннет, теплоти чи холоду в душі.
• А може ти таємно мене чіпував просто. Це ж основний людський заговор. І знущаєшся над моєю головою.
• У всіх є сторонні думки.

І знову, стіл папір та ручка в руках яка бігала між пальцями, Аннет таки навіть не вронила і слова на папір, це був казус та катахеза. Чому людям у соціальну мережу так просто писати, а рукопис. Останні фото Філіпа, її порадували. Вона любила його лице, або мордочку. Та політик вимальовувався по своєму.

Минав час, Філіп все рідше викладав свої фото в інстаграм.  Аннет не змогла таки написати хоча б пару слів, занадто стискав біль всього. Одна продана книга, - подумала вона. Але це початок, чи не так. Дивно, але це теж заробіток, особливо коли нудьгуєш  і основна робота таки не приносить тобі геть ніякого морального задоволення, як і вихідні. Напевно, я стала сміттям, на таку Філіп більше  і не гляне. Як і політик Ендрю. Він американець, йому простіше. Однак була ще одна проблема, в обох був крах у їх попередніх стосунках. Аннет намагалась їх залатати, та влипла сама. Але головною проблемою був новий страх, що її слова можуть стати для когось геть загрозливими. І як знайти друзів, коли просто постити фото, мовчати і не розмовляти? Вона знайшла якогось арабського фотографа і почала з ним бесіду, розмова таки вийшла та проте, геть не довгою. Постити свою та його фотографії із посиланням на його сторінку в твіттер, це було крайнім криком її душі, із умовним плакатом, «заговори», чи «зверни на мене увагу», або давай створемо сім’ю, коли минула уся почалася розпадатися на друзки, а може таємно  і навпаки. Уся проблема в нього було купа дітей, дружина і можливо не одна. Вона не розуміла, як могла так влипнути. Їй здавалося, що все це пустельний міраж соціальних мереж, які не зближували, а можливо більше роз’єднували. А може Філіп здавався геть не тим, ким був на картинці у соціальній мережі.

І знову Аннет, сиділа за своїм захаращеним столом, оточена стосами паперу не  початого рукопису і зошитів з ідеями роману із навушниками з музикою у вухах, а в голові наче і було купа нашкрябаних ідей, допоки Аннет не стукнула слово привіт по клавіатурі свого ноутбуку із чистим електронним папером. В той час, м’яке сяйво її настільної лампи відливало теплі відтінки на кімнату, висвітлюючи потерту дерев’яну підлогу та картини маслом, що прикрашали стіни. Надворі ніжний стукіт дощу по вікну додавав ритмічного звукового супроводу її думкам. Письменництво було її рятівним кругом, якорем у бурхливому морі. З кожним розчерком пера вона намагалася відновити свій голос, кинути виклик темряві, яка загрожувала поглинути її. Серед її труднощів на обрії затанцював вогник надії. Вона навіть не знала, що попередня подорож випробує її рішучість, змусить її протистояти своїм страхам і прийняти несподівані повороти долі, які на неї чекають.