Епілог. Схов

- Ваша Величносте... Куди ми? Там же...

Підлога під ногами хиталася, очі застелила пелена сліз, язик прилип до піднебіння, в умі крутилися не вимовлені слова: "до схову". Темний коридор геть нічим не був освітлений. І все ж, імператриця вперто рухалася вперед, подалі від того всього божевілля, затіяного Саян, маючи в серці велику надію на швидке побачення з сином.

Далекий глухий вибух привернув увагу. Серце гупнуло слідом. Та в єдиному вузькому вікні в стіні праворуч, синьо-чорне небо освітили блідо-рожеві відтінки іскристого салюту.

- Ваша Величносте, нам туди не можна! - Меєра, перегородила собою шлях, вдивлялася в обличчя благальними очима.

-Що? - В середині все зжалося в тугий вузол. А з іншої сторони коридору почулися чоловічі голоси.

- Швидше! Вона має бути десь поруч! - Віддавав наказ високий чоловічий тембр.

Що тут зараз будуть невідомі, не викликало сумнівів. Страх поповз ногами вниз, заморожуючи ступні. Між ними відстань у кроків двадцять, і всього двоє дверей, одні з яких слугували тимчасовими апартаментами тітки Віллі. Повертатися назад в бенкетний зал до так званих своїх, було не менш небезпечно. Рішення було прийняте в долю секунди. Інстинктивно хапнувши Меєру за руку, рванула на себе дверну ручку спалень дракониці.

-Ваша Величносте! - Прошипіло позаду дзвінко малознайомим голосом. - Ні! Сюди!

З сусідніх дверей висунула голову руденька покоївка, нетерпляче шикнула і жестом покликала до себе. На обличчі дівчини майорів страх. А тим часом кроки наближалися. Сумнів злодійкуватим хробачком метався всередині не дозволяючи вірити жодній живій особині в цьому палаці. Та врешті, відпустивши дверну ручку, Ліана, на свій страх і ризик, тінню прослизнула в сусідні, ледь привідкриті двері, не відпускаючи руки підставної невістки.

Кімнатка була маленька, служила спальнею для покоївки старої дракониці, і сховатися тут було ніде, але місця вистачало аби крутнутися навколо своєї осі.

Руда хутко і тихо притисла двері. Кроки наближалися не швидко, але впевнено, явно цілеспрямовано. Почувся рух ручки сусідніх покоїв буквально через секунду, як дівчина відпустила руків'я тут.

-Мене послав Тоґо. Вас шукають по всьому палаці. Все інше потім. А зараз сюди... - Вона була, як на голках: полохливі оченята раз пораз лупали віями та кидали косі погляди на вищу себе наречену-красуню. Після цих слів одразу ж розрізала повітря кривим рухом руки, хитнувши головою в сторону утвореного порталу.

Чи вірити їй чи ні, обирати було запізно, Ліана бачила її лише один раз у свиті Саян, та попасти в руки більшого звіра у вигляді, навіть, родича Дракона, було занадто ризиковано.

-Ваша Величносте! - Привернула увагу на себе Меєра. - Я не Маргарет! За мене не хви...

-Шшш!.. - Пригрозила пальцем нареченій. - Якщо вже ти в сукні моєї невістки, то всі вони мусять вірити, що Маргарет – Ти!

-Так. - Труснула головою Маргарет.

Жінка, пропустивши "наречену" вперед, ступила у маревний коридор слідом. Чи пішла за ними рудокоса, вона не бачила, страх підштовхував вперед, не озираючись.

За кілька кроків всі троє опинилися під сходами першого поверху, біля службового виходу в двір з північної сторони гостьового крила палацу. Тоґо вже був тут.

- Ріяна, вас наздоганяють. - Звернувся стривожено до дівчини вдивляючись в простір за спину Ліани. Штовхнув двері на вулицю, пропустив всіх поперед себе, сказавши одне слово "Схов". Всі четверо вмить пропали з виду, а від магії перевертня не залишилося і сліду.

Чи був зрадником саме він? Це питання довго мучитиме кожного Дракона з роду Ернсів, як і самого Аттавіана...