12 Гніздо

- Як вона? - Запитав високий сивий чоловік тільки-но ступив в простору, велично обставлену кімнату.

Двоє цілителів, що стояли поруч з широким ліжком над бездиханним жіночим тілом повернулися до високого сивого, набагато старшого чоловіка.

- Ваша Величносте. - Мовили одночасно обидва й посхиляли в шані голови. Далі заговорив один з них. - Без змін. Всі признаки життя... - він винувато стис губи, покачавши головою, та закінчив зовсім тихо. - На жаль.

- Ми вперше випробували всі варіанти повернення душі, та нічого не допомогло. - Не менш тихо зронив другий, коли Величність підійшов до них ближче, вдивляючись в безбарвне обличчя жінки своїм нечитаним поглядом.

- Потрібна лише їй подібна.

При цій фразі господар ще дужче спохмурнів відвівши погляд в сторону.

- Однак... їй також необхідне живе повітря. Ми маємо надію, що це хоча б підживить тіло, жива вода змогла б наситити органи чуття... - Та відповідь обрубала цілителя грубо. З вуст Величності злетіло сухе й коротке "Ні".

- Але Савойя може втрати єдине джерело світлої й живородної магії.

- Савойї вистачить магії ще на, щонайменше два потомства амбрі. А це тисяча років. До того ж її доньки є джерелами стихій.

- Але... - Акір невпинно блукав очима по підлозі, ніби саме там були розсипані слова, які він так ретельно підбирав для розмови з метою переконання. - Якщо вірити словам Арри... якщо її не оживити то й вони в небезпеці. Їх сила розтане мов крига під промінням теплого сонця..

- Я сказав "ні"! І це більше не повинно хвилювати жодного з нас! - Востаннє гарикнув на своїх Його Величність і, не гримнув, але доволі міцно зачинив за собою двері.

Якусь мить в покоях зависла гнітюча тиша.

- Акіре, ми повинні його переконати! - Тихо мовив один із цілителів.

- Агуаре, ти ж сам бачиш – він як камінь, під який вода не тече! - Розвів руки в сторони близнюк.

-І все ж, Арагорн спитає з нас.

-Хм...- Важкий довгий видих торкнувся пшеничного локона на червоних шовкових простирадлах, змусивши того затріпотіти ніби під вітром. - У батькових володіннях він безсилий... Що там твої розвідники? Є хоч якась інформація?

- Поки ні. - Гіркість в голосі Акіра передалася ядом Агуару. 

- Чому вони не втрутилися? Я ж сам чув, як наші амбі давали обіцянку Арагорну допомогти!? 

-Твоя роздратованість зараз нічого не змінить, брате. Дракони завжди робили свій вибір не словом а ділом, ти ж це знаєш не гірше мого. Головне не давати клятви на крові, і ти маєш змогу в будь-який час змінити рішення й обрати сторону без почуття провини. 

-Що й зробили наші сородичі. Хм... Але ж Аріан просив їх від свого імені! Навіть Акхін погодився допомогти при необхідності.

-Акхін можливо й допоміг би, якби не впливова Віллі. Ти ж знаєш цю пишну фурію. Вона запудрить мізки будь-кому та скоротить час фізично на свою користь. Це тут вона кориться владі Його Величності, а там, внизу, плете по своєму. Аріан їй не указ.

-Хм...

-Айрен. Лише він був відданий слову. На превеликий жаль.

-Невже він дійсно накинувся на Відьму сам один?

-Він прикрив собою Аріана. Це не зробило б його вразливим якби він прикрився щитом, проте, цього не сталося.  Я бачив його Ексіма при схоронності – жахливе видовище.

-А решта просто байдуже спостерігали... - Підбив підсумок вражений Агуар.  - Брате, а що за вовченя на язиках у наших пліткарів?

-Не певний, та можливо це одна із Аґіеррі. Про неї говорила Арра з Повелителем ще задовго до цієї авантюри. Я чув, як вона вмовляла залишити дівчинці життя. Казала, що вона єдина, й потрібна нам. Та, якщо вірити пліткам, перевертень пропала з виду. Знайти її не зумів ніхто з наших. 

-Думаєш, її більше не має в живих? - Обережно поставлене питання збило з пантелику Аріка. Він злякано глянув на свого кровного родича.

-Думаю, її сховав юний Ернс. 

-Від таких родичів я б й сам сховався. 

-Агуаре, тут стіни мають вуха. Залишмо ці розмови.

Вони змовкли, обоє знову занурились у свої глибокі думи та безрезультатні намагання повернути втрачене життя...

...

- Аріане! - Гаркнув сивочолий велетень до оминувшого його молодшого, та той лише скосив погляд у відповідь, хоча і зупинився лише за крок до потрібних дверей. - Ти переступив межу дозволеного! Хоч ти й Імператор всього живого там, внизу, та тут твій Арагорн лише Амбрі!

- Тут я лише твій єдиний син! Повелителю клану мого. Як бачиш, Ернси теж мають здатність вмирати. - Огризнувся не менш яскраво, хоч і тихо, Аріан. І, гнівно шмальнувши по тому поглядом, магічно відчинив двері в покої звідки щойно вийшов Його Величність.

- Як вона? - Запитання намагався поставити сухо, та вийшло все одно з теплотою. В його погляді серед жмуту журливих емоцій проступав біль і втома.

Цілителі знову повели руками, не поспішаючи озвучувати сумний вердикт бездушньому жіночому тілу, однак зробити це хтось мав.

- Ми провели всі три ритуалів повернення душі в тіло та, на жаль.

- Надто багато часу пройшло, Аріане. Її душа вже мала б давно перейти арку між світами... Кріпіться... - Останнє слово Акір сказав одними губами, та Ернс чітко почув адресовані йому співчуття. Він поволі, важко опустився на край розкішного ложа, поруч з підпіркою балдахіна. Обіперся об неї плечем. Прислухаючись до туги свого дракона, пильно вдивлявся в скам'яніле обличчя своєї найкращої учениці, коханої красуні загубленого друга – Анни Саян. Земної богині його зеленого світу. Єдиної Наступниці Далі, як і єдиної з потрібних йому зараз.

- Ми співчуваємо Вашій втраті. - Привели до свідомості тихі слова цілителів.

- Я маю лише надію на швидке повернення Ліани з Рейном до дому. Ця надія - останні мої сили.

- Ми проситимемо Богиню за вас.

- Дякую. Та краще не відволікайтеся від Наступниці. Ви єдині кому я можу вірити.

- Ваша Високосте, але ж... - Акір з подивом глянув на Аріана, та Агуар поспішив закінчити за нього.