11.12

- Міледі, нарешті вас той лускатий відпустив. - Деміан, буквально хапаючи ту за лікоть, кидав поглядом в різні кутки зала.

- Деміане!.. Ачхи! Відпус... Ачхи! Ачхи! Що за напасть!?

- Міледі, пробачте, та мушу з Вами терміново переговорити. - Вираз його обличчя був ніби в бешкетливого юнака, котрий накоїв щось погане.

- Що тобі потрібно!?

І він затараторив на одному подиху.

- Я щойно підслухав одну цікаву розмову двох драконів. Виявляється ці дві безрідні дівиці є дочки самої Анни. Питання тільки чи Аттавіан їх рідний батько, так як вони є магічними стихійними Джерелами. А, як мені відомо, від простолюдина неможливо зачати магію, а тут ще й Джерело. Друга цікава інформація це те, що нас тут очікували, цебто чекали... - Мелітана гнівно та виразно подивилася тому у вічі і чоловік судомно ковтнув слину, але продовжив. - Зал надійно охороняється. Скільки тут охоронців ніхто не знає, та знаю напевне, що вони ретельно сховані ширмою ілюзії.

- Ти серйозно?! - Скептично повела бровою та. А потім гаркнула тишею: - Вона – продовження роду Саян! Наступниця самої Далі! Вона – продовження її! Невже ти думаєш, що для продовження магічності її рівня, потрібен якийсь там маг?!

-Але... звідки???

- Зникни з очей моїх. - Прошипіла зміюкою в обличчя раднику.

- Ви дозволите?- З-за плеча почула голос того ж темноволосого Дракона.

- Ах, звісно! - Її обличчя торкнулася усмішка, й від поганого настрою і слід простиг. Чоловік однією рукою підхопив її за талію і закрутив в танці через весь зал в напрямку виходу.

- Моє ім'я Асір. - відрекомендувався біля дверей. Окинувши оком зал, махом вказав на вихід і ступив слідом.

- Що ви задумали..?

По той бік дверей виявилося абсолютно порожньо. Тільки глибокі сутінки, за відчиненим навстіж вікном, дихали прохолодою, чим хвилювали не тіло, так магію. От тільки, попри рішучість, страх глухо дав про себе знати.

Асір не поспішав відповідати, як і не поспішав впринципі нікуди. Він хвацько, однією рукою охопив жіночий стан й притисся губами до її ротика.

-Ммм... - Зобразила стогін у відповідь та все ж притримала його на відстані від себе, уткнувшись руками в м'язисті груди дракона. - Спершу проблемка, лорде.

- Так. Та спершу признайтеся, так, для розуміння, хто за вами стоїть, Мелітано? Адже сила ваша не лише магія, чи не так? Хтось з Альянсу ваш покровитель і я маю знати ім'я того, кому завдячую знайомством з найпрекраснішою жінкою світу. Гм?..

- Асіре... Ви дійсно праві. Та, тут одним ім'ям не обійтися. - В голові хиткими завихреннями плелася чергова інтрига. Брехня, яка мала б або зіграти їй на руку, або знищити остаточно. - В союзі лише одне ім'я поза увагою: Даміер Денерис.

Дракон непевним поглядом пройшовся по її обличчю, звівши брови на переніссі.

- А ви не чули цього ім'я? - Театрально подивувала його неосвідомленості. Відійшовши до вікна, висунула руку на волю й крадькома випустила язик темряви, він швидко зник серед трояндового куща, забираючи з собою життя рослини. - Дивно. Він в Альянсі вже понад рік. Але так і не зміг себе проявити. Магічна спілка його обрала за моїм проханням.

- То вас таки варто боятися, Темна леді?

- Як і вас, лорде Асіре. - Вона повернула до нього обличчя різко і вперто подивилася прямо в блідо-блакитні очі.

- Мій дядько хоче отримати трон імперії. Я ж хочу отримати з цього свою вигоду. Як думаєш, Чаклунко, домовитися зможемо? Володітимеш зі мною Сходом? - Він підійшов впритул до неї і дихнув в саме вухо, обдаючи частину обличчя гарячим подихом.

- А ви чіпкий, Асіре. - Косо нагострила очі.

- І цілеспрямований.

- Спершу моя проблема. Вирішимо її і тоді домовимося.

- Хитруєш, Мелітано. Та мені такі як ти подобаються... - Видно було його полохливість і бажання в одному пронизливому погляді. Та її зваба взяла гору. - Я розкинув по залу пульсари. Моя магія змінюватиме реальність кожні дві-три хвилини. Поки вони розберуться що й до чого, ми зробимо пастку для Саян. У нас рівно сім хвилин до запуску салюту. Тож, поквапимося.

- А якщо нас підслуховують? - Кинула недбало не зрушивши з місця.

До всього цього, якось надто просто Дракон здавав своїх, та ще і протеже Богині. Він взагалі розумів на що йшов? Що своїми руками знищує світлу та животворну силу Далі? Що світ втрачає єдину заступницю всіх перевертнів заодно і магію? В голові не вкладається, що один із ящерів їй допомагає. Підло, стосовно своїх одноплемінників.

- Всі ментальні зв'язки обірвані та приглушені мною.

- Ти хочеш сказати що...

- Я хочу сказати, що нас з тобою зараз бачать танцюючою парою, і всі наші розмови не чує ні Ернс, ні його охоронці, розставлені по периметру зала. - Він ткнув пальцем в стелю, сказавши єдине: - Тиша окутує нас. І невидимість. Це вміє кожен Дракон. Вирішуй, леді, час стікає.

Кущі в цей час навпроти неприродньо ворухнулись і Відьма відсахнувшись, ненароком випустила ще один поповзень темряви.

- Заспокойся, крихітко. Це всього лише мале, ручне, вовченя. І дуже, навіть, доречно.- З цими словами Асір в один стрибок подолав невисоке підвіконня. І в один нечутний крок був біля високої в'юнкої рослини, що закривала собою частину недалекого парку. А через мить його рука в повітрі тримала за загривок мале чорне вовченя.

Звірина забилася ніби в конвульсіях, звивалась та викручувалася, намагаючись вивільнитися з рук ящіра, а лай вовчиська розливався навкруги безпорадністю і болем.

Наплювавши на пристойності, Мелітана і сама перекинула ноги через вікно, розріз дозволяв. Зіскочивши на землю, ступила до свого нового союзника.

- Те, що можна обміняти на життя. - Мовив промовисто, впиваючись тріумфом, як на полі бою.

- Перевертень. - Повільно підсумувала Меліта. - Асіре, ви на диво незвичайний і корисний чоловік.

- Дракон, люба Мелітано. Не забувайте про це.