11.8 Бал

Величезний тронний зал поділявся навпіл низкою каскадних вазонів та магічними образами створених родичкою Повелителя. Шість колон підпирали собою високу стелю, посередині якої стікали краплини магії, вливаючись у міраж веселки-арки, яка імітувала прохід між залами. Бутони квітів з'являлися й розпускалися просто в повітрі, дивуючи своїми справжніми пахощами. Сотні дрібних магічних світильників імітували безхмаре денне небо, а єдиний великий, круглий, заміняв небесне світило, випускаючи почергові лагідні проміння, цим самим створюючи грайливі сонячні зайчики. Ілюзія далекого і близького лісу дивувала природніми барвами і розмаїттям зелених кольорів. Сходи, що раніше вели до підніжжя трону, перетворилися у дзюркотливий водограй з розлитим біля нього озером і дивними валунами серед примхливих але тихих хвиль. Підлогу залу встеляло марево соковитої зеленої трави, щедро скропленої кришталевою росою.

Рослинність реагувала на дотики, трава зминалась під ногами. Візьмись за гілочку дикої троянди і на тебе з неї випурхне метелик, а протягни руку до води, і звідти вискочить мале полохливе звірятко, лякаючи своєю раптовою появою. Все було створене для того, щоб привертати увагу.

Все було настільки досконале і реальне, що навіть з превеликим зусиллям ти не знайдеш виходу з цього марева. Блукатимеш цією диво-галявиною під ніжну, невидиму оку мелодію, що невпинно лине звідусіль. Лише великий і близький кверкус був орієнтиром до виходу із залу.

Всі чотири коридори, що вели в різні частини палацу пильно охоронялися перевертнями. По двоє за стіною марева. А приставлені біля них декори, своєю крихкістю лише відлякували гостей. Навіть дракони обходили ці місця стороною, аби не торкнути ненароком, наприклад, тонкої кришталевої статуї у вигляді німфи, яка тримає над головою чиєсь серце, або фарфорового велетенського дракона, котрий стоїть на одній лапі гарно нахилившись мордою до уявної води.

Варта не була обмежена ані в магічному захисті себе, ані в потрібній їм сталі, ані в нападі, якщо останнього буде не уникнути. Та головною їх задачею було – вчасно донести необхідну, на їх погляд, і по суті, інформацію.

Головним наглядачем був Тоґо, хоч старшим серед варти мав бути Рун, який відмовився визнати себе магічно сильнішим. Саме Тоґо наглядав за парадним входом в Палац і тримав зв'язок безпосередньо з Імператором, доносячи всі можливі нюанси протягом потрібного часу. Також він мав сканувати своїм магічним зором кожного, без виключення та кількості разів снування гістя перед його очима. 

Ось недалеко Фат'єр вдає закоханого лорда з гордовитою Асті, щось невпинно воркуючи їй на вушко, обіпершись рукою на широке мармурове підвіконня. Дівчина мило червоніла під його палким поглядом, крадькома зиркаючи на бездушного Тоґо, що стояв за маревом об'ємних букетів троянд.

Проходячи повз перевертня, Саян з Арсеном лише на мить кинули погляд на воїна і той послав їй блиск своїх зелених очей. "Чисто."- Доніс їй ментально.

"Чого ж вона чекає? - Думка про Відьму не забарилася, здійнявши з дна душі хвилю неспокою. І тут же відповідь ввалилася, мов сніг на голову, обпікши тіло холодом - Ночі. Вона чекає темноти. Пітьми, яка живитиме її магічно! Пітьма забирай!!! Ось він - мій перший промах! Демони б її побили!"

Та зовні і мускул не сіпнувся. Щаслива усмішка сяяла на обличчі замість дикого страху, що скував зсередини.

Ступивши до масивних дверей, почули крик глашатая, котрий якраз озвучував ім'я її лорда, а слідом і її ім'я та статус.

- ...Покровителька всього живого! Та, що бачить найпотаємніше! - Громом прокотився його посилений магією голос, коли двері відчинилися навстіж, й відлунням розбився десь під стелею.

Всі присутні відразу направили зір на ту частину залу, звідки заходили гості.

- Наступниця... - Прокотився тихий шелест голосів навколо і обличчя Анни торкнулася вдавано-привітна посмішка...

Відразу після них був оголошений Тріальд зі своєю дружиною. За ним увійшли ще кілька високих чинів і лише потім в зал явився й сам Імператор з Імператрицею.

Молоді подружжя зустрічали гостей біля водограю. Крістіана, з ледь видимою посмішкою, стояла в півоберта під руку зі своїм поважним, гоноровим Графом, очі котрого й досі не відлипали від її апетитного тіла. Ще б пак, тканина сукні настільки міцно обтягнула стан юної діви, що тільки сліпий лишив би її своєї уваги.  Високий бічний розріз виставляв на показ рівномірну засмагу стрункої ніжки майже до бедра, притягуючи погляди присутніх молодих Драконів, а рясні розшиті золотом широкі шляри подолу що тяглися шлейфом позаду неї, виблискуючи розписами діамантів, тримали увагу дракониць.

Схоже, дівчині лестило бути в центрі уваги, бо вона тільки й робила, що звивалася, приводячи в рух тонкий шовк. Не мали блиску лише перли, що зручно розташувалися навколо шийки та недовгими гронами звисали з вушок дівчини. Проте, придивись уважніше і тебе засліпить лиск діаманта, аккуратно втиснутого між крупних намистин. Високу зачіску, з випущеними на спинку локонами, прикрашала та сама кришталева діадема.

Майже поруч стояли Рейн з Маргарет. Вбрання кольору неба гарно підкреслював блакить їхніх очей. Вишивка білого золота покривала більшу частину його сорочки і майже всю вузьку сукню Марго, з густо розшитими поверх сапфірами в тон шовку. Ненависний нею фігурний корсет по краю обсипали ще і діаманти, що слугували захистом від юного Ернса. Повністю відкриті плечі прикрашала прозора шаль в підлогу, відливаючи всіма барвами природи, а на шиї красувалася нитка сапфірів в білому золоті. Розпущене каштанове волосся оформляли всього кілька тонких кіс, хитромудро вкладених на їх чіткій хвилі. На маківці виблискувала діадема з того самого гірського кришталю з єдиним сапфіром по центру. Погляд дівчини був прикутий до входу, а рука покоїлася на тильній стороні долоні Рейна, котрий не вільно тримав її за стан, ніби от-от мав вхопити й винести з очей подалі свій скарб. На відміну від Графської пари, вони обоє перебували в напрузі, ніби чекали того невідворотного моменту.