11.7

НОВОЯВЛЕНИЙ. 

АННА

- Мамо, я не можу одягнути ту сукню, яку мені пропонує Віллі.- Прошепотіла дівчина матері на вухо, як тільки та зайшла в кімнату для перевдягань.

- Маргарет, я розумію, що вона тобі не подобається, але туди вшиті вже всі захисні кристали, і не тільки... 

- Але там надто тісний корсет. - Жалісним голоском шепотіла Марго.

- Що?! - Віллі повернулася від манекенів, де щойно творила свої чергові чари над вечірніми сукнями для обох молодих дружин. - А чому ж ти мовчала, крихітко моя? Якщо він тобі затісний, то ми зараз все виправимо! - І мати з донькою лише виразно подивилися одна на одну, не наважуючись продовжувати цю незручну, для обох, розмову перед драконицею. Віллі тільки й зробила, що прибрала кілька камінців по боках вузької одежини і корсет видимо подався в об'ємі, при цьому не спадаючи зі свого тримача. Анна з усмішкою глянула на норовливу Маргарет і згребла з неї важкий шлейф, залишаючи доньці кілька хвилин свободи.

Відверто поговорити з донькою не судилося, - до того ж, природній рум'янець на її щоках свідчив що дівчина в нормі, - на поріг ступив сам Дор.

- Ваша Високосте, вашої уваги до себе вимагає один із першоявлених гостей. - Його погляд був прониклий і навіть двозначним.

- Йду. - Мовила твердо й вийшла слідом за Дорем.

До початку вечора залишалося якихось дві години, за які потрібно було переодягнутись, а ще проконтролювати кухню і приділити час для розмови з охороною бенкетного зала. З Кріс було легше, від неї невідходив Граф, який вже й переодягнувся, і сам особисто піклувався про свою соромливу Графиню. Вони були у сусідній кімнаті, поруч з перевдягальнею Маргарет, куди час від часу заглядала вірна, як пес, служниця Одді. Остання хвилювалася не менше Анни, та й не дивно, нею мали замінити новоспечену Графиню у потрібний час. Марго дівчина намагалася обходити стороною, на питання "Що сталося?" відповідала стриманим "Все добре."

- Просто не хочу зайвий раз дратувати Маргарет своєю появою.

На думку Анни, служниця просто намагалася не злити і без того роздратовану юну наречену молодого дракона. До того ж, пара і досі по справжньому не скріплена шлюбними узами, про консумацію і мови не йшло.

На думку обох: Саян і служниці.

А поки – принцеса слідувала за відданим перевертнем. У передчутті чогось дивно-важливого не помічала зацікавлених поглядів зустрічних, на шляху, придворних.

Лишень ступивши на широку пряму до виходу з палацу, серце шалено зіскочило з ритму, а птаха всередині вперше радісно сполошилася, рвучись розправити крила. Цей гість не був ворогом. Його відчула її Сова і зраділа, а отже небезпеки немає. Анна пришвидшила крок.

Просто на порозі, відчинених навстіж, головних дверей, стояв Арсен, затуляючи собою обзор більшої частини двору. По тіні поруч, можна було впевнено сказати, що навпроти стоїть ще хтось. Чоловічу мовчанку прорізував лише пташиний лемент.

- Анно! - Долинуло до вух з боку.

Ернс ледь не біг службовим коридором. Хоч міг скористатися і магією - утворити портал.

- Заощаджуєш сили на вечір? - Скептично підняла брову. Та у відповідь лише докірливий погляд друга.

- Як Рейн?- Не змогла не скористатися нагодою допитати, що ж там таки сталося.

- Не зараз. - Кинув недбало й мімікою вказав на вихід.

Ступила на поріг слідом за Аріаном... І зупинилася мов вкопана.

За кілька кроків від неї, прямо перед Арсеном стояв вогняний. Фат'єр. Фаатум. Сам. Вишукано одягнений, попелясте волосся на потилиці стягувала срібна стрічка, а високий лоб вперізував обруч з рубіном посередині.

 І, нібито, все гаразд, якби не дивна картина за його спиною – мовби заморожені, тільки без криги зовні, готові до сутички десятки запрошених сородичів Ернса. Всі вони, і жінки і чоловіки, дивно, і водночас з ненавистю в очах, повтикали погляди, мов шпилі, у вогняного. Звалося, навіть природа не рухалась, завмерла у очікуванні чогось. 

"Що сталося?" - Звернулась думкою до Фат'єра, поки зором оглядала цю предивну животворну картину. Точно скульптури. От тільки злі якісь вони всі. 

Не отримавши відповіді, перевела погляд на Фаатума і жахнулася: погляд прийшовся на його шию, де тіло втримувало потік пекучого полум'я, від чого випнутий хрящ на гортані мав вигляд розкаленої сталі. Висновок вистрілив сам– чоловік стримував гнів силою волі. Тільки зараз вона роздивилася його: жовна ходили ходарем, повіки опущені, а руки міцно стиснуті в кулак. 

Це лякаю. І дуже сильно лякало.

 Але не сам новоприбулий викликав ці почуття, а швидше невідома їй ситуація, яка щойно тут відбулася. 

-Фаатуме? - Питання ставити не було сенсу. Відповідь була на очах. Та Фаатум підняв до неї погляд. То був погляд дракона і лише на не довгу мить.

- Наступнице... - Злетіло холодно-солодке звернення з його вуст. Й одразу ж величаво зігнувся в глибокому поклоні, а потім, привселюдно, без тіні сумніву в очах, м'яко став на одне коліно.  

-Як я вже казав, твоя краса вражає, принцесо. І їй хочеться коритися без залишку для будь-кого. Тому я, Фаатум Файрл Фат'єр, бажаю заприсягти тобі на вірність... 

А далі, він, без пауз і зупинок вимовляв виважено кожне своє слово.

 Погляд з нього Анна не спускала. Міркування що було б... якби... відкинула на невизначений час. Причина його обітниці була зрозуміла: будучи запрошеним в лігво недруга клану свого, Фаатум потребував заступництва. Але разом з тим вона усвідомлювала, що саме він її зараз звеличує, не майбутні родичі, дракони, більшість з котрих навіть погляду не удостоїли. І на разі він, один із клану Фат'єрів, вигнанців з Даргену ще батьком Аріана, є взірцем наслідування для кожного присутнього зараз тут. А свідчення його, є доказом взірцевої досконалості. Та коли в руках чоловічих блиснув короткий клинок, Саян спохватилася думкою.

"Фаатуме, клятва цього робити не зобов'язує." - Ну, не кричати ж їй на всю місцину, що ставлення належного до себе не вимагає.