11.4

Вийшовши на нелюдну вулицю Вітор направився до портальника, та спиною відчував за собою хвіст. Він ліниво потягнувся. Мазнув слизьким поглядом довкола - на верхівці ближнього дерева сиділа, на перший погляд, звичайна сорока і з цікавістю розглядала незнайомця. Чоловік навмисне зупинив на ній погляд, і птаха, злетівши, полетіла на сусідню вулицю у високі ялиці. Не звертаючи більше ні на що уваги, Вітор повернув на потрібну йому вулицю.

- Заждіть! - Почув позаду жіночий шепіт. Повернувши голову в протилежну сторону, він побачив білолицю красуню. Дівчина в білому кожушку стояла за однією з пухнастих ялиць, ховаючись за її гілля. Воїн зупинився.

- Юна леді, я занадто поспішаю! Якщо ви хочете щось сказати то говоріть! - Та дівчина лише приклала пальці до рота і застережливо оглянулася довкола.

- Я не знаю, як до Вас звертатися, та маю дещо розповісти. Будь-ласка, підійдіть ближче, нас не повинні бачити разом! - Заблагала майже пошепки. Вітор роздратовано мотнув головою, та все ж направився до неї.

- Я особиста служниця Мелітани, тому, якщо нас хтось почує або побачить... Мені не жити. - І взявши чоловіка за рукав, потягла глибше в ялиці.

- Я зараз підставляю не лише себе, а і мою сім'ю... Та і Вас теж... І все ж я сподіваюся на милість Праматері нашої. - Вона зробила на собі жест Богині і затараторила швидко-швидко. - Сьогодні вночі Мелітана знову спускалася в підземелля. Даміер не зумів її зупинити. Замок трясло цілих дві години, та коли вона вийшла, за нею повзла тінь. Даміер впевнений, що вона отримала силу одного із Жадана. Він просив передати, що сила Алі дуже потужна. Магія Її подвоїлася. ... Ох... І ще...- Дівча знову крадькома озирнулася. - Деміан цілу ніч готував їй якісь кристали, а вранці я випадково почула їх розмову - він вчив її ними користуватися у конкретних умовах. Та це не головне. Вони мають план, як вбити Анну, не пошкодивши її душі. Я так розумію вона Наступниця Далі?.. - Красуня зазирнула в очі з такою надією, що навіть вояк поспівчував її участі у цьому заколоті. Вітор лише пильно вивчав її красиве юне обличчя.

- Як тебе звати, дівчино? - Він питав швидше для себе, аніж для діла. Вона на мить зам'ялася та все ж відповіла.

- Еймейра. Міра, якщо скорочено. - Дівчина нервово перебирала пальцями складки своєї темної сукні, котра виднілася з-під поли кожушка, очевидно чекаючи дозволу йти.

- Дякую тобі, Еймейро. Я передам кому потрібно. - Він зловив її полохливий погляд. Будь ця красуня в Імперії, він би її не відпустив, та тут, на жаль, змушений залишити. Тож розвернувшись, швидко покрокував до потрібного двору.

Шлях до дому, а точніше до маєтку імператора, де мав зустрітися з Анною, виявився не легким. Спершу не виявилося дома портальника, через що Вітор змушений був залишитися, до появи старого, в домі. Благо, господиня не вигнала.

Навіть нагодувала скупою вечерею, на що чоловік звернув увагу: вівсянка і млинці прийшлися до смаку, але м'ясом і не пахло. Довелося ще і своїми наїдками поділитися. В'ялене м'ясо прийшлось до смаку єдиному, в домі дитяті, чому Вітор тихо порадів.

Господар явився до дому по полудні. Весь цей час імперського гінця ніби щось штовхало вперед. Було відчуття, що запізнюється. Та й поспілкуватися з магом вояці не вдалося. Невидимі дзвіночки почергово прозвучали над вхідними дверима, ледь не одразу, як той переступив поріг, сповіщаючи про підхід ще якогось гостя.

- Я дуже перепрошую, Віторе, та я змушений зараз утворити Вам портал куди скажете, аби Вас тут не знайшли. Бо мені заборонено користуватися магією без дозволу на те... Правителів. - Портальник тицьнув пальцем в стелю, виправдовуючись перед своїм гостем. - Доню, затримай їх біля входу у двір. Ти знаєш що робити.

Жінка хутко накинула на себе велику пухнасту хустку й стару шубу і миттю вискочила з будинку.

- На західний кордон імперії.

- Ніас підійде? - Здивував його портальник. Але, отримавши ствердний кивок, хутко намалював рукою в повітрі якусь свою руну, і сам почав зникати. А в наступну секунду Вітор вже стояв біля воріт Ніаса.

Дивина та й годі...

Направившись до місцевого воєводи, виявив і його відсутність. Та замісник головного, розібравшись в ситуації, написав тому листа і, отримавши підтвердження скористатися порталом, вручив Вітору один із кристалів. Перевівши подих від попереднього переміщення, чоловік нарешті скористався диво-камінцем.

Коли Вітор опинився біля підніжжя Бурих хребтів, сонце торкалося межі. Підійшовши поближче до хащів, проробив певні дії, але відповіді ніякої. Воїн одразу зрозумів, що запізнився. Довелося рухатися на південний-схід до першого поселення, аби роздобути портальний-кристал, а воно розташовувалося за три милі звідси.

Лише з першими зорями Вітор добрався до невеличкого міста Невир де, не знайшовши мага, направився в місцевий готель. Втративши спокій чоловік навіть спокійно сидіти не міг, і майже о півночі побачив дивне сяйво з вікна будинку навпроти. Ще сонце проміння не сипнуло, як він стояв на порозі непримітної садиби.

- Але я не володію портальною магією! - Заперечував низького зросту чоловік у літній піжамі. - Я лише роблю світильники на замовлення!

- Тоді підкажіть, де я можу знайти мага чи придбати потрібні мені кристали? - Розуміння що часу вже зовсім не залишилося било по мізкам тупим молотом.

- Мага не знаю, а от різні магічні штуки, і кристали теж, є у центральній крамниці Ваєнса. Він відкривається о сьомій. А живе під містом по склоні вниз, майже біля моря. На жаль, більше я Вам нічим, добрий чоловіче, не в змозі допомогти. - Розвів руками тутешній маг.

Довелося чекати сьомої години в ресторації того самого готелю. Стрілка годинника ледве торкнулася семи, як Вітор рванув з місця, жбурнувши негостинній баришні пару мідяків за ранковий чай.

Невеличких розмірів крамничка, зі звичайною розфарбованою вивіскою "Магічний Ваєнс" вже була відчинена, а її господар хазяйнував під столом, сховавшись туди з головою. Привітавшись з його спиною, воїн відразу попрохав бажаний кристал.