11.3

Весільний кортеж із п'яти фаетонів, у супроводі чотирьох вовків, виїхав з території палацу рівно о півдні, направляючись до храму Праматері. 

Відблиски дорогоцінного каміння і золота, якими були оздоблені безверхі карети, засліплювали, а тонка пелена магії, що оповила одразу весь кортеж, переливала легкими барвами веселки. Фаетони які їхали в середині кортежу до всього були прикрашені ще й трояндами, з яких без упину осипалися магічні мерехтливі пелюстки, створюючи після себе яскраву доріжку.

Очолював кортеж фаетон з вінценосною парою –Імператором з Імператрицею. Слідом за ними котилися Рейн з Маргарет, позаду них не збивалися з заданого темпу карета Крістіани з Графом, котрий не зводив погляд зі своєї красуні-білявки. Слідком не відставали Лорд Аттавіан зі своєю вічно юною дружиною Анною Саян. Задня, остання карета, пересувалася з офіційними свідками церемоніальної процесії, двох лордів та їх гонорових супутниць, останні широко всміхалися та плескали віями, з превеликою цікавістю в очах зиркаючи в натовп.  Ніяких тобі гайдуків. Жодного прислужника. Лише два вовка спереду і два ззаду.

Кожна четвірка чорних меринів була впряжена у декоровану золотом та коштовними каменями упряж, де-ін-де прикрашену розкритими трояндами, а в довгих гривах вплетені золоті стрічки з крихітними дзвіночками, що тонко дзвеніли при русі гнідих, сповіщаючи всіх про своє наближення. Самі тварини ступали в унісон велично й ритмічно, зовсім не підганяючі кучерем, що давало змогу кожному роздивитися всю вишуканість кортежу.

Жителі й гості столиці вигукували різні побажання молодим. В їх словах не відчувалося блюзнірства, заздрощів чи ненависті. Вони були щирі. Дехто прослав і Імператора з Імператрицею, бажаючи їм довгих років правління і щорічного поповнення в сім'ї, на що ті лише ощасливнено всміхалися, тримаючись за руки...

Коли кортеж проїжджав по центральній площі повз водограй, серед натовпу Аттавіану привидівся високий чоловік в чорному і він міцніше стис дружині руку. Чи марево це? Чи дійсно той, кого боявся? – Не знав. Та Анну попередити мав. Арсен став обережніше і пильніше вдивлятися в натовп, шукаючи ту саму постать. Хтось зовсім поруч вигукнув ім'я його дружини, прославляючи і дякуючи їй за допомогу в битві проти нечисті, і більшість підтримали одного. Анні довелося приділити увагу ближньому люду, всміхнутися, кивнути. Виявити, так би мовити, свою пошану імперському безстрашному народу, як раптом серед того натовпу побачила Вітора. Зустрівшись з чоловіком поглядом, вона міцно стисла Арсену руку, і той, мовби ненароком, поглянув в юрмище з її сторони. Скрип його зубів Саян почула чіткіше ніж будь-коли, та на обличчі коханого розповзся задушевний оскал. Він підніс кінчики пальців дружини до своїх вуст, умовно натякаючи воїну, що бачив його. Хоч в цих рухах було багато умисних жестів, та все ж товпа заволала, бажаючи парі і благ, і до них...

За дві доби до...

ГІНЕЦЬ 

Чоловік у дорогому хутряному плащі сидів у кутку за дубовим столом, в очікуванні юної служки, яка приймала замовлення у двох юних відвідувачів. Він зняв свої рукавиці, оголивши свій єдиний перстень на мізинці. Так він дійсно притягував погляди інших, та схоже місцеві боялися підійти до незнайомця.

- Глек червоного. - Замовив нарешті чоловік у господині, яка ввічливо постала перед ним, ніби нізвідки. Вона явно зраділа цьому гостю, бо через хвилину жінка вже виставляла з таці на стіл глек вина, келих на високій ніжці і вдобавок невелику таріль з ломтями сиру. Сухо подякувавши, виклав один срібний і повернув голову у вікно, таким чином налаштувавши вухо на сусідній стіл, за яким сиділо двоє п'яничок.

Взагалі тут було доволі людно, та цікаві фразочки він учув саме від них. Послухавши їх кілька хвилин зрозумів, що це лише фантазії двох балакучих відвідувачів. В якусь мить чоловік відчув на собі чийсь цупкий погляд і спокійно повернув голову в приблизний бік. Саме так. На нього дивилися ті самі сині очі. Це був той літній чоловік з яким він пересікся в коридорах Замку.

Стомлено видихнувши гінець розвернувся назад до столу. Ритмічно постукуючи по стільниці, Вітор мислив про одне: як вдало і без свідків залишитися без хвоста..? Зачекавши ще кілька хвилин, поважно піднявся з-за столу і, одягнувши перчата, направився до виходу. На вулиці навмисне пройшовся повз вікно, краєм ока спостерігаючи в шибку за діями чаклуна, чомусь був впевнений, що слуга із Замку був магом. Сховавшись за кутком будівлі, дістав із чобота похідний ніж і став чекати свого переслідувача.

- Не роби цього, Віторе. - Почув низький незнайомий чоловічий голос позаду себе.

- Чого не робити? - Перепитав не обертаючись.

- Я чекав когось із Імперії довгих дванадцять років. Я не ворог тобі. - Хоч голос був тихим, та крижані нотки прослухалися в кожному слові невідомого.

- Ти Деміан? - Вітор поволі розвернувся обличчям до мага і глянув в його насичено-сині магічні очі.

- Я його брат Даміер. - Твердо відповів той, не відводячи погляд. Вони були однакового зросту та міцної статури, тож випробовувати долю у поєдинку з чаклуном голіруч, не рахуючи сталі довжиною в дві долоні, було нерозумним. Краще вже домовитися.

Домовившись про таємну зустріч, Вітор знову направився в середину приміщення, де його появі неабияк зраділа господиня закладу. Заплативши за вино і нічліг, додавши зверху щедрих чайових, аби його спокій ніхто не турбував протягом ночі, він направився до кімнат на другий поверх. Як тільки добре смеркнуло у двері постукали і слідом відчинили. Впускаючи поперед себе дівчину з тацею в руках, зайшов і сам маг. Яскраве світло магічного світильника в руках служниці враз зробилося тусклим, від чого темний плащ чаклуна зробився і зовсім чорним, а нечіткі риси обличчя взагалі згубилися в мареві сутінків.

Вітор напружився, готуючись до гіршого.

- Я вже казав, що не ворог тобі, хлопче. - В синіх очах чаклуна спалахнули іскри.