11.1 Початок судного дня

ГІСТЯ 

Погода в день весілля видалася даргенчанам напрочуд гарною, і лише обрані знали хто про це потурбувався, адже попереднього дня спека була страшенна, а звечора хлинув холодний дощ та на ранок не виявилося жодної калюжі. Зате зранку була приємна прохолода, яка зберігалася й до обіду. 

Всі охочі побачити шлюбну церемонію імператорського сина, почали прибувати до столиці ще спозаранку. До обіду місто гуло тисячами голосів, на різних імперських діалектах. А як же, слух про заручини найзавиднішого жениха розповсюдився всього лише тиждень тому, та мешканці континенту швидко зреагували на таку подію.

І тепер на центральних вулицях Даргена, прикрашених різноманітними магічними гірляндами та безліччю квітів, збиралися від малого до старого, створюючи натовп вздовж центральних доріг, по яким мав рухатися весільний кортеж до храмів Праматері та Богині Далі. Дехто з продавців користувалися нагодою, відчиняючи свої кав'ярні ще на зорі, а власники крамниць, виставляли найдорожчі товари на вітрини. Та більшість з присутніх окрім молодят ні про що інше не могли думати, нетерпляче поглядаючи на годинникові світлячки, що чітко проглядалися всіма з високої вежі, яка розташовувалась на площі біля фонтану.

Після сніданку в столицю заїхав перший високопоставлений гість - Лорд Тріальд, якого зустріли довірені люди імператора і провели в гостьовий будинок на території палацу. Після нього в ворота міста в'їхала неймовірної краси карета з правителем Білого Королівства - Королем Орімом і його правицею та компаньйоншою. Красива жінка з ідеально рівним довгим чорним волоссям, і такими ж темними очима, та світлою порцеляновою шкірою зі штучним рум'янцем на щоках. Вона жадібним поглядом виглядала з віконця карети і захопливо посміхалася тутешньому люду. Дехто з натовпу, відчувши чужу, досі незвідану, магічну силу, поховалися за плечі перших. 

Карета неспішно котилася по широкій бруківці до палацу, де її зустріли з великими почестями. Однак, вже біля арки карету короля розвернули в протилежну сторону палацу і двоє чорних вовків, у якості провожатих, повели шановного гостя на сусідню вулицю, де височіла прекрасна будівля незвичної овальної форми зовні, під назвою "Перлина Даргена". Дах будівлі нагадував мушлю, з якої скочувалися краплини магії розбиваючись об дрібний гладенький гравій...

- Чому готель? - Запитала красуня, спантеличена місцевою гостинністю. В уяві вона вже отримала найкращі покої біля самої дружини імператора і жаданої Наступниці.

- Леді - це найкращий готель міста. Він повністю у вашому розпорядженні на час перебування у столиці. - Озвався  юний служка приставлений до карети короля, низько кланяючись при кожній своїй відповіді, яких, до речі, за коротку дорогу виявилося не мало.

 Так, Анна в цьому хлопчині не помилилася. Людський син, а відданий і відповідальний не по літах.

- Хіба не в палаці приймають високопоставлених, вельмишановних гостей?

- Ви правильно сказали міледі - в палаці відбудеться офіційний прийом і бал. А щодо проживання, то там оселилися найближчі родичі Імператора. Та і покої, відверто скажу я вам, там маленьких розмірів, не думаю, що Вам там буде зручно. - Завченою фразою, по змовницьки тихо повідомив хлопець. 

Та було очевидно, що Мелітану це невтішило. Вона, закусивши губу, нервово повела плечима і, зійшовши з карети, перша направилася в "Перлину". Слідом за нею з карети висунувся і сам король. Хода його була дивна, ноги в колінах майже не згиналися. Це був дужий чоловік хоч і в літах, зі сріблястим густим волоссям, що вкладалося в гарну високу зачіску, додаючи йому зросту. От тільки він підозріло мовчав і дивився лише на свою компаньйонку. На мить хлопцю навіть здалося, що він йому підморгнув, та роблячи свою справу, слуга більше ні на що не відволікався.

Зайшовши у виділену будівлю, Мелітана ахнула. Перший поверх був висотою як два поверхи. Високі мраморні колони, кольору світлого срібла, підпирали важку стелю. Навколо колон стояли низькі горщики вазони яких плелися по спеціально вирізьблених для них доріжках. Під стелею нехитрим узором розкинулися магічні ліхтарики, щедро освітлюючи і без того світле приміщення. Стіна була прикрашена ілюзією гірського водоспаду від якого йшов не нав'язливий дзюркотливий шум води, що нібито вливався у хвилі під ногами. Посередині цього зала стояв величезний диван у формі відкритої мушлі зі світлого велюру, по обидві сторони такі ж широкі м'які крісла, а між ними низький декоративний столик з перлиною на ньому.

Мелітана кілька довгих хвилин роздивлялася все навколо. Здавалося, вона навіть забула, що не в палаці, та варто було їхній свиті зайти в середину, як красуня сіпнулася, фиркнула щось собі під ніс і рвучко повернула до єдиних в залі сходів.

-Неннавиджу... - Тільки й зуміли розпізнати лакеї. 

На другому поверсі, в більш меншому залі, але з не менш вишуканим декором був накритий обідній стіл, а під стіною стояли дві молоді жінки служниці з опущеними очима. Пахло занадто приємно, бо у животі Відьми забурчало, а в горлі зібралася слинка. Підійшовши до столу, вона оцінююче оглянула всі страви. Дещо з них вона бачила вперше. Красиво знявши прозору чорну перчатку, Меліта потягнулася за "корзинкою" з білим кремом та червоною ягідкою зверху. Повертівши ту у руках вона аккуратно направила її в рот.

- Ммм... - Задоволено муркнула вслух і потяглася за такою ж. Взявши гроно винограду в руку, демонстративно оглянула всі прилеглі кімнати. - Справляє враження.

 Ще трішки повертівшись біля столу, красуня піднялася на третій, а потім і на четвертий поверхи, де однозначно вирішила оселитися. Ще б пак! Три гостьові кімнати з величезною просторою спальнею, що займала половину території на поверсі, плюсом виявилася ще і немалих розмірів сама ванна! Задоволено цокнувши язиком, Мелітана плюхнулась на кругле велике ліжко, насолоджуючись собою.

- Деміане! Короля до мене! - "Буде спати в гостьовій" - Подумала про себе і мрійливо замружилась, уявляючи щось потаємне...