10.3 Запрошення

ЗАПРОШЕННЯ 

- Ваша Велика Величносте! - По тронному залу біг чоловік з піднятими догори руками, немов ніс невидиму посудину над собою. Підбігхши до підніжжя трону схилився низько, торкаючись лобом кам'яної підлоги. Жінка, що сиділа в золотому кріслі, злобно зціпила зуби, закотивши під лоба очі, чим чітко дала зрозуміти свій препаскідний настрій.

- Ваша Високосте! До вас на аудієнцію проситься гінець з Імперії. - Не сміючи піднятися без дозволу своєї господині, мовив в підлогу чоловік.

- Гінець?.. З Імперії?? - Недовірливо фиркнула та.

- Т-так! Ваша Світлість і Милість! Він не бажає ні з ким іншим розмовляти, лише з Вами!

- Лише зі мною? - Ще більш недовіркувато перепитала.

- Уууммм... - Проскиглив чолов'яга очевидно боячись гніву її, та все ж ризикнув мовити більш відверто. - Він хоче говорити лише з правителем цих земель. - Та не зловивши спиною ніякого дрина, припідняв лоба з підлоги.- Мелітана сиділа з шокуючим виглядом, мовчки про щось міркуючи. Кілька довгих хвилин в повітрі витала напружена тиша, яку не смів порушити навіть сквозьняк.

- Прийми образ короля. Випаде тобі честь посидіти на троні... Він маг?

- Н-ні. Ваша Милість. Простолюдин. - Замотав головою лакей і вирівнявся, поспіхом накладаючи на себе ілюзію - образ старого короля.

- Якщо це лише посильний, то він не знатиме хто перед ним... Якщо ж ти сам мовчатимеш! - Раптово гаркнула в обличчя лакею, і той злякано кліпнув очима. - Говоритиму лише я... - Вже спокійно мовила жінка набуваючи гостинно-привітного образу.

Двері в зал відчинилися самі і на порозі застиг посильний. Чоловік був середніх років, з густою щетиною на обличчі, вкутаний у дорожній синій плащ щільно підбитим хутром. На його правому передпліччі красувався золотий дракон - герб Імперії. На ногах дебелі хутряні чоботи. Жодної зброї при ньому не було, як і жодного посіпаки. Дочекавшись дозволу Короля зайти, чоловік впевнено ступив вперед. Його обличчя було обвітряне й сухе, груди важко здіймалися від тутешніх морозів, очі звикали до півтемного залу, а сам він спішно знімав шкіряні, об'ємні рукавиці тремтливими мерзлими пальцями.

"Не маг." - З гіркотою підбила підсумок Мелітана з побаченого.

- Ваша Величносте! - Залом прокотився спокійний чоловічий баритон. - Іменем Правителя моїх земель, Аріана Арагорна Ернса, маю честь вручити Вам запрошення на Бал, котрий відбудеться в честь шлюбної церемонії його сина. - З цими словами він протягнув сувій із імперською печаттю, на якій красувалася голова дракона з відкритою пащею. Відьма поспішно відійшла від трону, ступивши пару східців вниз і взяла з його рук послання. Безцеремонно зломавши печатку, вона бігло пробіглася очима по написаному. В її очах читалася непідробне дивування, навіть щира радість мельком проскочила.

- Ах! Мій Королю, тут дійсно власноруч Ернсом написане запрошення не лише на бал, а і на саму шлюбну церемонію, яка відбудеться... - Тут її вираз обличчя враз набув протилежному ввічливості вигляду, та посильний і оком не моргнув, тримаючи осанку перед представницею влади. - Відбудеться після завтра!? - Вона приречено ледь не рухнула на підлогу, беззвучно плямкаючи губами. - Чому так пізно? Мій Король навіть належну свиту не зможе зібрати за один день! - Розгублено, ледь стримуючи лють, звернулася до гінця махаючи сувієм, наче віялом, перед його носом. Її розкішна темна сукня затрусилася на ній, а зрадлива рука так і хотіла чимось швирнути у цього представника імперського.

-Меліто! - Почувся позаду неї голос влади і тіло жінки аж судомою вхопило.

- Я б радий був цю вість принести до вас вчасно, та тутешні заметілі змусили довгий час провести в дорозі через гірські висоти. Я навіть збився зі шляху, пересуваючись між одинаковими вершинами ваших гір. Прошу мені вибачити, міледі. - Останню фразу чоловік вимовив занадто м'яко, виказуючи одну покірність, як впринципі і був навчений Анною. Жінка перед ним лише роздратовано втягнула носом повітря й круто повернулася спиною.

- Деміане! - Гукнула звично, та вмить оговтавшись з посмішкою поспішила запевнити, що Король обов'язково прибуде і м'яко виставила того із зали, не пригостивши з дороги навіть гарячим вином, як того велить їх звичай.

- Мелітано, посильного варто залишити на ночівлю і запросити на вечірню трапезу. - Прошепотів зі зручного крісла фальшивий король, та з її вус злетіли лише лайливі обмовляння в його сторону.

- Я навіть сама підготуватися до такого дійства не зможу, не те щоб Короля з могили підняти!- Зло шипіла собі під ніс Відьма.

- Але ж Король не мертвий! - Зі щирим здивуванням в голосі заперечив Деміан, за що впіймав магічний удар в живіт. - Зачекайте, Ваша Світлість! Ой, Величносте! У нас ще є час. У нас ціла доба! Ми все організуємо вам, і сукню і знать...

- А план дій, як витягти силу Богині з Саян, ти теж організуєш? Ох! Який же ти нікчемний бовдур, Деміане! Ти виманював безрідних дівиць - не виманивши навіть з покоїв! Ти вбивав Аттавіана, котрого воскресили навіть без душі! Ти ні на що не здатен Бовдур! Бовдур... Бовдур з бовдурів... - Плювалася на всі сторони йдучи геть з тронзала...

... 

Вітор

Вийшовши із цитаделі, Вітор направився в сусіднє поселення. Маленькі охайні білі будиночки, як один, розташувалися в ряд за милю від міста, яке розкинулося поруч з донжоном. Він на мить задумався чи був тут бій з нечистю? Білі сніги, що сховали глибоко під собою місцеві дороги, здавалися неторкані. Навіть слідів звіра, та й птаха, не було видно. Та й взагалі тут все якесь сіре, і дивно тихо навкруги. Добре, що свої потурбувалися про дорожній провіант, якого з собою мав вдосталь, а привітна місцева служниця потай пригостила солодким червоним вином, прямо з кухля на порозі...

"Хм... Гарненька вона така, молоденька, щирі кришталеві оченята, ніжні натруджені руки..."- Думки крутитися навколо тутешньої красуні, а мозок опрацювував навколишні простори.

Небо над головою затягнуло густими низькими хмарами, хоч воїн розумів, що вже перевалило за південь. Вкутавшись щільніше у свій теплий плащ, з високим хутряним коміром, за який в думках подякував особисто імператору, він пришвидшив ходу. Потрібно було ще зібрати певну інформацію на прохання Анни...