10.2

КРІС

Дівчина зрозуміла, що матір все знає. Знала! І не перешкодила їх коханню. Нервово закусивши губу, кинула на ту погляд сповнений щастя. 

- Ти не зробила жодних дій, які могли б занапастити нас. - Запевняла мати. - Я вірно тебе зрозуміла, тут... пляма? - Анна з неоднозначним натяком покосила погляд на ковдру і від цього погляду Кріс стало трохи незручно.

- Так. - Ледь змогла вичавити з себе, полегшено видихнувши. Напруження спало в одну секунду і вона довірила матері свою почату справу.

Підійшовши до каміну, Саян витягла вперед долоню і сухі тоненькі дрівця спалахнули живим багряним полум'ям. Піднявши ковдру магічно, вона аккуратно вклала її у вогонь. А перед очима Крісті вмить промайнула та гаряча, майже хижа ніч їхнього з Графом... гріха.

Вечір попереднього дня.

Спостерігаючи появу перших зірок, Крістіана ще більше оголила плечі, не в силах більше терпіти спекотній літній вечір. В черговий раз дівчина крутнула головою в напрямку невеличкого маєтку, в якому жила разом з рідними, а ще з Ліаною та Рейном, але нікого з них не побачила.

- Всі вже поховалися в свої покої. - Прошепотіла собі під ніс, кинувши погляд на вікна другого поверху і знову повернула голову в напрямку невисоких гірських хребтів на західному узбережжі Бурого моря. - І чого тільки воно Буре? Звичайна вода, яка з заходом сонця набирає темного забарвлення. - Знову пробурмотіла собі під ніс невдоволено. 

Щось цього вечора було не так. Ще за вечерею здалося, ніби на неї хтось дивиться. Спостерігає. Хоча ні, просто протинає наскрізь поглядом. Ось зараз вона спиною відчуває чийсь гострий зір. Хто? Тоґо?.. Лише він має право користуватися своїм зором для сканування місцевості.

"Це вже якась манія!- Подумки насварила себе Кріс. - Скрізь магія дракона, через яку і миша не проскочить, не те щоб хтось от так явився і не був помічений." - З цими думками дівчина нервово піднялася з густої трави і попрямувала в дім, не звертаючи більше ніякої уваги на свої відчуття. У вітальні першого поверху вона зустріла Елью і, заглянувши з нею на кухню, вхопила кілька ароматних булочок. Перекинулась кількома жартівливими фразами з кухарем, прихопила ще і таріль з фруктами, і приспівуючи, пішла на верх у свою кімнату.

Ввійшовши в покої, Крістіана залишила таріль на низенькому столику, що стояв біля каміну, а сама знову направила погляд у вікно. Чого її так тягнуло до гір? Мабуть, це туга за волею й столицею, палацом. Чи Ергелем? Ще тиждень і вони побачаться...

Вона потяглася до вікнини аби привідкрити. В кімнаті було душно, а магію використовувати не хотілося. Полюбувавшись ще якийсь час зорями, неспішно ступила до великого дзеркала, над яким вмить спалахнув єдиний магічний світильник, освітлюючи кімнату м'яким місячним світлом. На ходу виймаючи шпильки зі своєї високої зачіски і розплітаючи косу, глянула на своє відображення в дзеркалі  і ледь не крикнула з переляку. З дзеркала на неї дивився великий чорний крук, притуливши голову до шибки.

Крістіана повільно повернулася на місці, шоковано спостерігаючи за птахом. Крук одним оком дивився на дівчину привідкривши дзьоб. Видно було неозброєним оком, як сильно він притискався до вікна, намагаючись втриматися на вузькому карнизі зовні. Тихо клюнувши дзьобом в шибку, ніби просився впустити, він знову міцно втиснувся в вікнину, не сміючи змінити своє положення. 

"Хто ти?" - Цікавість взяла верх і Кріс повільно підвела руку направивши долоню на привідчинену вікнину, аби відкрити її повністю магічно. Птах залишався на місці, лише його погляд став більш насторожений. Інша рука дівчини готовилася нанести магічний удар, якщо потрібно буде. Та тільки-но вікно відчинилося, Крук хутко залетів у кімнату. Навіть кліпнути не встигла, як його крила почали набувати обриси рук, а ноги ніби виткалися з повітря. Вже мала намір замахнутися блискавкою, як її зап'ястя ще опущеним, перехопили цупкі пальці чиїхось рук.

- Тихо, дівчинко.- Прошепотів знайомий голос біля вуха і радість нахлинула на неї, мов буревій на хмиз, розтріпавши переляк і всю боязнь.

- Еміль! - Ледь не скрикнула бо він вчасно затулив їй рот вільною рукою.

Від птаха не залишилося й сліду, от лишень кришталева ваза не втрималася на підвіконні і з цокотом упала на підлогу, розбившись на дрібні скельця. Чоловік, відпустивши дівчину, миттю підскочив до вікна, обережно виглядаючи з-за прозорої фіранки в двір. Переконавшись, що його ніхто не бачив, магічно згріб залишки прозорої посудини та повернувся до своєї леді.

- Вибач, що налякав. - Тихо мовив огортаючи кімнату тишею. Кріс нічого не встигла відповісти, так як в двері постукали. Вона злякано глянула на свого нічного гостя, а потім скосила погляд на двері.

- Кріс? Доню, у тебе все гаразд?

- Так мамо! - Ліниво відгукнулася матері, аби та не заглядала в її покої. - Я просто випадково зачепила квіти. Я вже лягаю, тож... Вибач.

- Ага?! Добре, доню. Добраніч тоді. Сказати Маргарет щоб тебе вже не турбувала?

- Та-ак! - Імітуючи позіхання мовила Крістіана, вже й не відводячи щасливих очей від свого Графа, котрий теж косився то на неї, то на двері. - Скажи, буду вдячна. Добраніч мам.

Прислухалась... Кроки віддалялися. І відразу повисла на шиї Ергеля, який в свою чергу піймав її в міцні обійми.

Скориставшись своїм вмінням сканувати, вона обвела поглядом вікно, й частково двір зовні. Пересвідчившись, що він дійсно сам і без переслідувачів, вона полегшено видихнула.

- Я дуже скучив за тобою, моя дівчинко. Пробач, що налякав. - Шепотів в саме вухо й ніжно погладжував її по голові. Вона ж, ущільнивши його тишу ще й своєю, увіп'ялася своїми губами в його вуста, втамовуючи палючу хтиву спраглість поцілунком.

 Мабуть він і не очікував такої сміливості, але зупиняти її не став, відповідаючи цілунками.

- Два місяці... це занадто... - Судомно хапнувши повітря, прошепотіла в самі губи Еміля, зациклившись на цьому й подумки. А він міцніше притис її до себе.