10.1 Згодом...

АННА

Всю вечерю Анна відбувала. Сиділа мов на голках. Вкотре, окинувши місцевість магічним зором, нічого і нікого не побачила. Не можна було сказати, щоб це сильно ятрило душу, але складалося враження ніби хтось спостерігає. Знову змигнула плечами. Розправила під столом поділ сукні. І, зовсім не по завершенню своїх відчуттів, взялась за їжу.

-Анно, кохана, все гаразд? - Арсен нахилився до неї так, аби чула тільки вона. 

-Умгу. - З повним ротом інакше б не виразилась. Але зуміла сяк-так зобразити посмішку.

-Я бачу, як тобі кортить озирнутися. Ти когось чекаєш? - Імітував вуркотіння, та в погляді цьому була пронизлива уважність.

-Враження, ніби хтось дивиться. - Чуттєво всміхнулася одразу ж, як прожувала, і потягнулася назустріч йому. Ледь торкаючись губами його щоки, імітуючи цілунок, тихенько мовила: - Згори.

Аттавіан перехопив її погляд. Він розпізнав в її очах ніжність і страх, що переплелися тугим вузлом. Обоє знали - якщо використає силу її розкусять і... жди біди.

-Там Рун. - Мовив одними губами не скидаючи посмішку. - І Дор. А ще Тоґо.

-Тоґо я відправила перевірити околиці. - Підморгнула змовницьки.

-Давно? - Знав, що зрозуміє питання і без уточнення. Анна театрально закотила очі, зображаючи млість й покачала головою. - То може, не варто хвилюватися?

Тепер вона вловила на собі дійсно зацікавлений погляд чоловіка. Він розглядав її так, наче бачив вперше.

-Мамо, батьку! Може досить воркувати? Ви мов голуб і голубка, які щосно зустрілися! - Дратуючись пирхнула Крісі.

-А я чую ревниві нотки у голосі Кріс. - Марго зосереджено колупала шмат м'яса, вимовивши колючу репліку бездушно сухо.

-А я бачу їх в твоїх очах, коли наша Одді підходить ближче, ніж на витягнуту руку, до Рейна! - Кріс зайняла глядацьку позицію й упевнено спостерігала за вдумливою сестрою.

-Шкода, що ти не бачиш відрази в його очах, коли та, як ти кажеш, підходить ближче ніж на витягнуту, до нього, руку. - Марго навіть голову не підняла, аби дати відсіч сестрі як належить, продовжуючи мучити невідому частину тіла смажені.

-Хм... не думала, що ти така спостережлива, сестро. - Білявка, схоже, не чекала такої відсічі, бо швидко залишила спроби нападу.

-Мабуть вечеря не надто смачна... - Протягнув Арсен але взявся й сам за столові приладдя...

На терасу швидко заповзали сутінки. Не надто далекі Бурі гори височіли на заході темними багряними брилами, від чого морські хвилі здавалися дійсно бурими. Темно-бурими. Як тільки-но тонкий ріжок місяця показався з-за води, Арсен підвівся з-за столу.

-Так, дівчатка. А зараз хутко всі по нірках. І швиденько.

-Тату? - Підозріло глянула з-під лоба Кріс. - А... як же наша з Марго домовленість? 

-Ну, ви ж не збираєтеся до півночі сидіти за накритим столом, вірно?.. Отже, займіться поки чимось корисним. Книги почитайте, наприклад. Хай Одді зі столу крихти змахне.

-Дивні якісь ви сьогодні. - Підсумувала, ніби й байдуже, Марго. Але підвелася слідом за батьком і перша направилася в маєток. 

Слідом рушила мовчазна Елья, Кріс, потім Анна і Арсен. Тераса швидко спорожніла. 

 Якась дивна напруга охопила одночасно всіх й Анна це помітила одразу ж, як опинилися у просторій вітальні. Потрібно було б розрядити обстановку, та в голову нічого іншого не приходило, як поскаржитись на мігрень, що вона і зробила. 

-Я так стомилася... Мабуть вночі буде буря, бо надто вже головний біль мучить сьогодні.

-Дощ буде наступної ночі. Сьогодні ми з Кріс зробимо те, що задумали. І ви нас більше не зупините! - Рішучість Маргарет зашкалювала. Дівчина марила використати цю ніч, коли обидва місяці тонкі, мов нитка, для якогось давнього ритуалу, аби побачити свого істино судженого.

-Так, мам. Хай уже нарешті побачить свого Рейна у всій його красі, очима Богині. Бо ж... - Кріс повела плечима. - Не відстане.

-Добре, але обіцяйте, що повідомите перед тим, як будете йти до яскині.

Обоє кивнули в знак згоди і Анна видихнула. Направилась в свої покої. Арсен почовгав слідом за дружиною, а дві діви залишилися у вітальні.

Дивне відчуття не полишало душу й тоді, коли приймала ванну. Арсен кілька разів спускався вниз, роздаючи вказівки а потім і збираючи інформацію від своїх перевертнів, та нічого незвичайного ті не бачили. Так, дрібні перекидці були присутні, адже їх друга сутність теж потребує волі, до того ж, законом не заборонено звільняти своє друге я. Але Саян шкірою відчувала, хтось десь зовсім поруч. Загалом це були якісь суперечливі почуття, дивна суміш легкості, зовсім не лячності зі звичною організму пересторогою.

"Це вже, мабуть, параноя."- Подумала про себе, завязуючи зав'язки шовкового, кольору топленого молока, халату.

Раптовий приглушений брязкіт привернув увагу обох. Арсен перший рванув на звук, та Анна, котра стояла ближче до дверей, підняла руку, зупиняючи того і поглядом попрохала залишатися на місці.

Босоніж вийшовши з покоїв, направилася до спальні Крісі. По звуку могла сказати, що у доньки в кімнаті щось відбувається. Та, – на диво!,– тривоги не відчувала, була лише цинічна цікавість.

- Кріс?.. Доню, в тебе все гаразд?

- Так мамо! Я просто випадково зачепила квіти. Я вже лягла, тож... Вибач. - Така відповідь дівчини можливо й заспокоїла б душу іншої матері, та не її. 

Ось і Сові закортіло підгледіти щось, вивільнити свої крила. А тому жінка вмить переключилася на магічний зір, дозволяючи своїй птасі бачити не лише відблиски світильників. Вона не помилилася - з-під дверей Крістіани зір вловив полиски чужої, вже добре знайомої їй, темної магії.

- Ага?! Добре, доню. Добраніч тоді. - В цей момент двері кімнати молодшої доньки відчинилися і вийшла Марго, явно прямуючи до сести. Анна виставила руку, зупиняючи ту. Дівчина різко змінилася в обличчі, не розуміючи, що відбувається. - Сказати Маргарет щоб тебе вже не турбувала?

- Та-ак! - Почулося занадто фальшеве позіхання Кріс. - Скажи, буду вдячна. Добраніч вам.