9.9

Весь наступний тиждень Анна провела з якоюсь дивною смиренністю в душі. В колі своєї родини. 

Зробившись тінню власного чоловіка, вона додумувала план знищення. Не дозволяючи нікому влазити собі в свідомість. Навіть від ментальних розмов захистилася щитами. Дівчата завжди були на видноті, що радувало око, а мала Нейра, казали, навіть в двір не виходить після того вибуху. Дівчинка ж тоді спостерігала за ними, аби викрасти ту злощасну підвіску. Хотіла висмикнути з рук Кріс, коли б та вийняла річ зі скриньки, та натомість лише і встигла що наблизитись до каменюк, які відгороджували її від невеличкого валуна, де і стався вибух. Спритність, бачте, підвела.

Що до Ергеля... Цей не далекий родич, таки здихався своєї колишньої магічної пасії в той же ранок, коли Анна відбувала на зустріч з Фат'єрами. Еміль вправно ховав від Крісті своє занепокоєння, та не від очей Анни. У всякому разі, після того, як вона зазирнула в його минуле, Саян бачила його наскрізь. Жодна емоція графа не проскочила повз її очей.

В кінці першого тижня перебування Графа у Даргені, відбувся бал в честь заручин Рейна з Маргарет і Еміля з Крістіаною. День шлюбної церемонії та сам бенкет був призначений на кінець літа, в період триденного місячного затемнення. Всі присутні, зокрема Дракони, відверто дивувалися такій поспішності першій парі, ще б пак, вони ж ще зовсім юні! Але підстав було декілька, аби вважати цю пару істинною. Тож всі тактовно утримались від висловлювань щодо близької дати церемоніального обряду. Хоча й більшість присутніх явно підтримували цей зв'язок.

Сам Ергель ні на хвилину не відходив від Кріс, вміло забираючи ту з поля зору зухвалих ящерів-ловеласів, чим ще більше заслужив повагу свого, майже, тестя. Рейн не відпускав з обіймів завжди усміхнену Маргарет, яка прелюб'язно щебетала з будь-ким, явно навмисне примушуючи молодого Дракона ревнувати.

Графська свита у якості свідків, окрім Вілени, теж була присутня на святі, та і на званій ввечері також. Після застілля кожного зі свити Графа оселили в окремих гостьових будиночках ще на три дні, чому ті були безмежно раді. Ергеля Елівія особисто провела у його нові хороми, що знаходилися в іншому крилі палацу, як виявилося, ще ближче до спальні Кріс, що розташовувалася на поверх нижче. Тепер до балкону, де вони з Крістіаною проводили ранки, потрібно було пройти через всю величну будівлю, піднятись східцями, або ж утворювати портал, що він й робив не задумуючись. Ці три дні, не мали втратити того прекрасного ранкового ритуалу – сніданку з чашечкою ароматного шоколаду на прозорому кришталевому балконі.

В останній день свого перебування в палаці, Граф ще з першими променями сонця вийшов у місто, зовсім не звернувши уваги на одну величну птаху. Сова не чекала його появи, однак не втрималася, аби провести Ергеля особисто в ювелірну крамницю. Одного з минулих ранків він вже відвідував її. 

Не подаючи про себе знак, ховаючись за густими кронами вуличних дерев, безстрашно підслуховувала його думки. Цей темний перевертень був на диво мирний, життєлюбивий та зовсім не корисливий. Його птах жодного разу не проявив себе навіть коли той сердився і був невдоволений витівкою своєї магині. Та все одно він залишався сильним. Його магія інколи перекривала ауру Крістіани, тож була ймовірність того, що "захист" дівчині можливо й не знадобиться.

Підійшовши до потрібної крамниці, Граф став чекати на її господаря, нетерпляче переминаючись з ноги на ногу. Та в думках він був геть не тут – з її Крісі. Він відверто, хоч і мовчки, планував їх відбуття до Графства у свиті тієї кучки людей з якою прибув сюди! Але чиїсь поспішні кроки і він повернув обличчя на звуки...

Високий, стрункий юнак поспішав з протилежного боку вулиці. Щойно вийшовши з-за рогу сусідньої будівлі, широко всміхнувсь своєму замовнику. 

- Ваша підвіска готова Графе! - Хлопець на радощах вдалої роботи навіть привітання упустив. Чкурнув повз Ергеля всередину крамнички. А той зовсім без злоби прослідкував за хлопцем очима, і лише всміхнувся його безцеремонності. 

Юнак щось вийняв з-під столу і протягнув замовнику. От тепер вона побачила в руках зята красиво різьблену маленьку скриньку. Ергель, покрутив її, відкрив кришечку – на темному бархаті блиснула яскрава прикраса з рубіном у вигляді серця. По обличчі його видно було - він задоволений роботою майстра. Вручивши господарю крамниці щедру винагороду, подякував і повернув до виходу.

- Зачекайте, Графе! Тут забагато! - Гукнув навздогін йому хлопець, здійнявши над собою мішечок з золотими. 

-Ти заслужив, майстре Ког. - Щиросердно мовив у відповідь.

-В такому випадку... - Він потягнувся рукою за одним із півпрозорих світло-зелених каменів, що виднілися на верхній непримітній полиці. Поклавши його у звичайний темний мішечок, протягнув магу. - Візьміть для своєї леді ось цей кристал. Я знаю, їй сподобається. Вона якось запитувала його у сусідній крамниці, та там його не було...

- Вперше такі бачу. - Граф покрутив камінець перед очима. Сова ж в цей час насторожилася, а майстер продовжив.

- Вона знає, що з ним робити, я впевнений. Цей кристал має найбільшу ємкість серед всіх інших такого ж розміру. А там, якщо ваша леді захоче, то розповість вам його основні властивості. - В очах юнюного майстра так і палали вогники вдячності.

Не схоже було, що майстер хоче заподіяти шкоди. Зовсім не схоже. В цьому юнаку була магія, але світла. І помисли його були щирими, навіть відданими своєму ранковому гістю.

 Ергель ледь всміхнувшись, взяв мішечок з камінцем і сунув його у кишеню.

- До зустрічі, юний майстре Ког. -Еміль ступив за поріг.

 Якось незвично дивно було спостерігати цю невинну розмову двох таких різних чоловіків, і не тільки за рангом. Але щось її змушувало підслуховувати далі...

На кивок Графа, хлопець кивнув так же повільно і велично, та вслух нічого не сказав, лише з сумом подумав: - "На жаль. Прощавайте, мій Графе." - і вийшов майже слідом, на ходу розчиняючись в повітрі.