9.7

 Ментальну розмову двох Драконів, було аж надто розбірливо чути, а отже вони були близько. І не просто близько, а поруч! Тут.

"Ти і справді думаєш, що вона не відчує твоєї магії?.. Чи вважаєш, що неспроможна буде захиститися від тієї потвори, яку ти випустив назовні щойно?" - Голос в голові змусив озирнутися пірнату і перелаштувати зір зі звичайного на магічний. 

Терява забирай! Та вона в цілковитій пастці! Повсюди павутинна магія натягнута хаотичним узором від самої землі до найвищих верхівок дерев! Вони її чекали! Праматір вселика... Та вона сиділа ледь не в павутині сама! Ось, що її збило в повітрі на підлеті сюди - магія! От тільки призначалася вона явно не птасі, а людині. 

"Влипла. Майже. - Ошелешена птаха лупала очима. - Завдячую життям їх тупим головам."

"Я нічого не думаю, Остіне. - Майже одразу прозвучала відповідь. А це вже Макр. Надто самовдоволена пиха чується в його зверхньому тоні. - Я вважаю її чужинкою на своїй території. Вона протеже Ернса. І ніяка не Наступниця Далі, якщо ховається за спиною його ящіра. Хіба справжня Наслідниця Богині стане просити допомоги? Та ще й у клана непідвладного короні!?" 

"Звідки ти знаєш хто вона насправді?"

"Від доносів ще ніхто не відмовлявся, сину мій." - Пирхнув у відповідь.

"Отже доноси. - Змикитувала про себе Анна. - Кріт в палаці таки є. Цікаво, хто?"

"Ти самовпевнений, батьку... Кажуть, що його учениця, Анна, врятувала світ від навали поріддя Алі. І її донька, після допомоги в тому матері, стала фавориткою самого Тріальда... - Що?!? Коханкою? Злодія!?! То он які плітки ходять поміж лускатих. Не дивно, що Ернс погодився на авантюру з одруженням майже одразу ж після вмовлянь. А Остін між тим продовжував своє ненав'язливе сперечання. - ...Хіба не привід прирівняти жінку-мага до найсильнішої серед живих?"  

Та у відповідь суперечливе мовчання.

"Що, якщо вона вже десь поряд і підслуховує нас з тобою?" - Схоже, син був набагато кмітливіший батька. 

"Підслухати думки Драконів?.. Хм...Ця світла Відьма має такий рідкісний дар? Сумнівно. - Пирхнув той хто старший. - До того ж, я б її появу відчув одразу ж."

Та попри підслуховування Сова все ще озиралася. Що саме він випустив назовні?.. І ледь не звалилася з хвої. Зовсім недалеко від її схову вкрадливо підповзала змія - Пекелія. Яка вправно ховала своє коротке тільце під минулорічним опалим листям кверкуса, виляючи поміж невисоких заростей, безшумно добираючись до її сосни. Це ще одне підтвердження, що її чекали. І зовсім не для того щоб обговорити прохання Наступниці Далі, а для того аби знищити Ернсову... помічницю? Ученицю? Ким іще її називали дракони між собою? 

"Фавориткою."- Підсунула пам'ять згадане, ними ж, прізвисько. 

Бажання замовити плазунці пам"ять була велика, адже змія по перевтіленні в людину не пам'ятатиме відданого їй наказу вбити, тож, невеличка допомога перевертню змогла б вберегти в її маленькій голівці її ж, нерозумні дії. Заодно присутня пам'ять Пекелії дасть зрозуміти Макру, наскільки сильно він помилився в своїй "гостинності".

 Та разом в голові повставали безліч інших питань, і одне з них, чому тут якийсь Остін? Адже домовленість зустрітися була насамперед з Макром і його сином Фаатумом! 

 Вухо між тим вловлювало  подальшу розмову двох не видимих оку чоловіків.

"Навіть якщо ти зловиш ту, кого по тебе послав Ернс... Чи не боятимешся ти після цього люті Його Величності, Дракона всіх драконів?"- А Остін влучне питаннячко поставив.

"Якщо твоя маленька дівчинка не справиться з завданням, то боятимусь, сину."

"Я б не робив цього. Можливо ми все ж спробуєму вислухати цю фаворитку?. Кажуть, вона гарненька і... маленька. Все, як ти любиш..." - Вони навіть не припустили того єдиного правильного висновку. 

В іншому випадку могла б і обуритися, та холодний розум кричав "біжи". 

Варіанти розвитку цих подій було два і один з них – залишитися, аби довести цим двом ящірам своє існування. Та після всього почутого, залишатися тут було нерозумним рішенням. Мало того. Невідомо ще як вони відреагують на неї справжню. Вона раптом усвідомила наскільки жалюгідний мала б вигляд: сама, ледь не Богиня, просить допомоги у ящерів, тоді як власноруч здолала чи не військо Морока! Пітьма сильніша за будь-кого з них, та Дар Богині має світле коріння, а отже знищити Відьму, їй буде все одно, що прибрати завісу хмар з ясного неба.

Зовсім недалечко від неї, з гілля дикорослого куща троянд, пурхнула зграйка дрібних пташок і Саян сприйняла це як знак. Пославши зміюці замовляння, безшумно здійнялася в повітря...

Що було далі навіть не бажала знати. Що сталося б з нею, якби вона перетворилася? Вона ж навіть не думала про пастки! Засліплена жадобою помсти Темній, вона ледь не згубила себе.

Аріан був правий, не варто було звертатися до Фат'єрів за допомогою. Добре, що Ернс не вказав справжню причину її звернення у листі до вогняних.

Але на підлеті до Даргена Сова таки вгледіла ще одного Фат'єра. Широкоплечий темноокий красень стояв між розлогих гілляк в тіні дерев. Його довге попелясте волосся вільною хвилею розсипалося по плечах, а схожість з батьком, котрого Анна бачила лише у свідомості Ернса, вражала. Це був старший син Макра. Фаатум. Він чекав на неї? Вичікував, без сумнівів, бо погляд його ширяв навколо, ніби не знав з якої сторони той хтось прийде. 

Саян видихнула. Обдивилася все навколо магічним зором, аби переконатися у відсутності будь-чого. Пасток не було. Територія, в радіусі на кілька миль довкола, чиста. Небезпеки не відчула.

"Аріане! - Наміру залишатися сам на сам з цим чоловіком не було, тож хутко покликала на допомогу свого наставника. - Прикрий мене. Я біля північних воріт."

Сама вже через хвилину з невеликим, вийшла з-за густого куща глоду, м'яко ступати босами ногами по сухій, колючій траві.