9.3

ГРАФ

...Ще трішки повтішавшись волею, Крук полетів до компанії, на ходу перетворюючись у чоловіка. Все одно ті не звернули уваги навіть тоді, коли Граф підійшов до самого багаття. Послухав кілька хвилин недавніх пліток, все ж звернув на себе їх увагу сказавши коротко: "Збираємося. Вирушаємо за чверть години" , - і рухом руки загасив полум'я, від якого не лишилося і сліду. Чоловіки загомоніли вже більш голосніше, підвелися, хтось із них навіть сказав "нарешті", й направилися до місцевої стайні. Сам Граф направився у кімнату для збору особистих речей.

Рівно за п'ятнадцять хвилин його вже чекала вся свита у кількості дев'яти приплічників, маг портальник і особистий молодий пронира-слуга, незамінний помічник, який самостійно вправлявся з будь- яким дорученням.

Ще спозаранку екіпаж вийшов на пряму дорогу до Даргена і на всій силі помчав вперед більше ніде не зупиняючись. Користуватися порталом кортіло аж надто, та його магиня була виснажена, тож вирішили подивитися простори імперії...

До вечора наступного дня вони мали б бути на підході до столиці. Око радувала доглянута горбиста місцевість ліворуч шляху. По праву руку від нього розкинувся широкий степ без кінця і краю... Ніздрі вловлювали тонкий солоний аромат, хоч моря ніде не було видно. На одному з пагорбів головна кам'яна дорога різко звертала в північну сторону замість східної, як показувала стара мапа, а попереду, крім двох розлогих деревин і невеликого сільського поселення, що частково ховалося в пагорбах, геть нічого не було. Хіба що прості дерев'яні ворота з написом "Дагерен".

Граф призупинив свого коня і спішився. Він, будучи маленьким хлопчиком, колись з батьком був у Даргені запам'ятавши його велич і розкіш, і, як йому здавалося, в пам'ять чітко впечатався й сам шлях, що стелився в'юнкою стрічкою від самого кордону до серця імперії. Та і мапа показувала цей же шлях!

Він на мить засумнівався у побаченому. Почувши за спиною шепіт щодо невірного шляху, озирнувся – вперед дивилася лише магиня-портальниця, інші схилилися над копією древньої карти, водячи пальцями по виведених, давніми чорнилами, жилках. Ергель знову повернувся обличчям до селища й неспішно провів перед собою рукою, в надії розігнати можливе марево і... розігнав.

Попереду, приблизно в п'ять десятків кроків від нього, розкинулося превеличезне серце Імперії. Дві деревини перетворилися на височенні в'їзні ворота. А точніше арку. І ніякого тобі "Дагерена".

Різкий аромат солоної води ще дужче вдарив у ніздрі, а бурхливі хвилі дали про себе знати ще і шумом. За спиною ахнули.

Про такі об'єми магії Ергель навіть думати не смів, а тут ціле місто під плетінням тиші з маревом. Вражаюче...

Ергель не озираючись вскочив на свого скакуна і впевнено направив гнідого вперед.

Граф зі своєю свитою в'їхав у столицю рівно о шостій вечора центральними воротами. Вартові навіть документи не провіряли, але й голови не вгнули. Ще б пак - на своїй території! Проте цього і не потрібно було, бо всю увагу вершників перейняв на себе палац.

 Отож, графська свита на чолі з самим Ергелем, а у хвості з невеличким екіпажем, неспішною ходою направлялися центральною вулицею через все місто в східну його частину, звідки виднілася велична будівля. Ледь чутні невидимі дзвіночки почергово прозвучали поперед його мерина, очевидно сповіщаючи мешканців про чужинця в місті, бо у вікнах будинків і крамниць з'являлися зацікавлені погляди містян, а деякі з них виходили й на вулицю аби побачити чужака, що їхав верхи на чорному високому мерині, гордо тримаючи осанку.

Проїхавши через всю столицю, екіпаж зупинився перед в'їздом в місцевий готель "Серце Амбрі". Всі хто був верхом спішилися. Карету в ту ж хвилину підхопив місцевий служка, а їх з низьким поклоном зустрів сам власник гостинного двору. Всього лише на мить піднявшись у запропонований номер, Ергель не звернув ніякої уваги на тацю з перекусом. Хутко прийнявши ванну і переодягнувшись, рушив у палац один, без своїх провожатих. Вони йому набридли ще в дорозі.

Біля палацового двору на нього вже чекала пара трійка слуг, Елівія та Арсен. Притримуючись, ну, майже всіх почестей зустрічі шановного гостя, верховнокомандувач запросив Графа всередину, а там вже провів до особистого кабінету Ернса, минувши пустий зал для аудієнцій.

Аттавіан ще при вході нагородив Ергеля суворим поглядом. Не те щоб він був не радий такому зятю, та якесь нав'язливе хвилювання за доньку було присутнє.

В кабінеті розмова була коротка і по суті. Ніхто з них не ходив довкола головного. Граф відразу розповів про істину причину завчасного прибуття, а Ернс, як завжди, стримуючи своє невдоволення такою поспішністю, пішов на зустріч його проханню бачитися з обраницею. Аттавіан, на пару з Анною, яка приєдналася до них одразу ж як ті пройшли в кабінет, висунули всього кілька вимог щодо їх зустрічей: перша стосувалася побачень з Крісті, які повинні були проходити на території палацу, у разі виходу в місто за ними буде приставлений патруль, на що Ергель м'яко і з розумінням кивнув, всміхнувшись таким несуттєвим для нього умовам.

Що стосувалося всіх його супроводжуючих, то вони могли вільно рухатися містом з умовою не виходити за його межі і, по можливості, не користуватися магією без особливої на те потреби, так як чужорідна магія може негативно вплинути на спокій містян. Особливо на деяких з них, задіваючи їх чутливість. На це Граф теж погодився без натяку на незгоду. Також шановному гість було запропоновано перебратися в гостьовий будинок на території палацу, чому Граф делікатно відмовив, воліючи, як він виразився "не осквернити Крістіану очима палацової знаті ще до заручин".

Обговоривши ще деякі нюанси стосовно самих заручин, всі четверо спустилися до обіднього столу. Вечеря була накрита, а за столом на них вже чекали й інші члени сімейства. Відвісивши всім присутнім вітальний уклін, підійшов до своєї майбутньої нареченої і без слів взявши її тендітну ручку у свою, поцілував пальчики. Скільки ж було трепету в цьому цілунку, ніжності й бажання... в очах обох. А її рум'янець, що проступив навіть крізь легку засмагу... додав невинності дівочій вроді. Проте обоє стримано відмовили власним емоціям у заволодінні тілом, проковтнувши збудження й ввічливо відвівши в сторони погляди. Та попри всі ці нюанси він лише зараз усвідомив, як сильно скучив за нею. Добре, що тканина штанів не обтягувала стегна, бо зараз би всім продемонстрував свою, хай і короткочасну, хіть.