9.2

САЯН

Пролетівши більшу частину шляху, що вів в сторону фотреці Ніас, птаха запримітила вогнище обабіч придорожнього гостьового двору. Намагаючись бути непримітною, вона всілася на віддалене високе дерево, густе віття якого гарно ховало її від усіх подорожніх очей, та не закривало обзор самій Сові.

Деякий час вона спостерігала за веселою компанією із п'яти чоловік, які обговорювала свою нещодавню подію – зустріч якогось темного на роздоріжжі біля Кіруса: місто в п'яти милях звідси. У їх веселих промовах вчувався і страх до невідомого чаклуна, але, за тими ж розмовами можна було судити, що Граф уник пастки темного завдяки своєму гострому зору і зміг спровадити того хитрістю, навіть не оголюючи сталь, таким чином вберігши не тільки свою душу, а і всю свою вельможну компанію. В жодному з них Саян не відчула магії, як і не побачила ні натяку на їх особливість, одним словом – люди.

В одному з вікон, що виходили на їх сторону, блиснуло світло, тускло освітивши невелику кімнату і зір пірнатої уткнувся в чоловічу постать, за яким хвилею здіймалися потоки магії всіх можливих темних відтінків. Той, підійшовши до вікна, постукав у шибку, а слідом ще й пригрозив кулаком і невеличка компанія враз притихла, з повагою закивавши головами, а один з них і взагалі знак вічного мовчання на собі зробив.

Ох... Люди геть невідають на що себе нарікають.

Пройшовшись вглиб кімнати, накинув на себе сорочку і знову повернувся до вікна, відчинивши його навстіж. Саян бачила, як його ніздрі розширилися від вдиху. Граф. Він принюхувався. Сова інстинктивно подалася назад, прагнучи й надалі залишитися не виявленою. А Граф, закривши вікно, направився до виходу в коридор, залишивши не вимкнений світильник.

Буквально через п'ять хвилин на те ж саме дерево, тільки гілкою нижче всівся чорний, як сама ніч, Крук. Сова стрепенулася, неочікуючи такого співбесідника.

"Доброї Вам ночі, міледі. - Крук, перестрибуючи з гілки на гілку, піднявся до неї й зобразив уклін. - Я не хотів Вас налякати, прошу вибачити мені за це."

"Не знала, що ви наділені даром чути магію, Графе." - Пірната теж зобразила уклін, дивуючись його вмінню виявляти на відстані собі подібних.

"Лише собі подібних." - Підтвердив, ніби підслухав, її думки.

"Чому Ви просите аудієнції?- Анна не стала затягувати розмову, воліючи одразу почути істину причину його перебування в Імперії. - І чому Ви не написали мені, чи Арсену, що маєте нанести свій візит раніше обговореного нами терміну?

"Очевидно Ернсу не донесли всіх моїх слів... Аудієнція лише привід. Причиною ж цьому візиту є Ваша донька, Анно... Майже місяць я жив у замку, в якому раніше відчував себе повноцінним і щасливим холостяком. Та після зустрічі з Крістіаною я не можу сказати те ж саме... – Навіть ментально вона відчувала його чуйність, хвилювання і з впевненістю могла сказати, що він давно готувався до подібної розмови. Слова були підібрані й сформовані в речення заздалегідь. – Мій родинний замок став мені пусткою і фурдигою водночас. Можливо це не так, але серед людей, яких я раніше вважав своїми друзями, з якими мені було весело, зараз почуваюся самотньо. Мені відверто не вистачає її... Ваша донька торкнулася моєї темної душі, забравши спокій і всю ту безглузду безтурботність, якою я досі жив, і тепер мої думки заполонив образ світлокосої діви... Хоч то й була лише одна ніч. Безвинна ніч... Чи ці почуття можна назвати коханням?.. Бо я не знаю, Анно. Раніше ні до кого мене так не тягнуло, як до Крістіани. Тоді, поруч з нею я відчув себе потрібним. Відчув свого ощасливленого Ворона. І зараз я готовий виконати всі примхи богів, аби скоріше зустрітися зі своєю світлою леді... Пробачте, за щирість моїх слів.

Його птах низько склонив голову, затримавшись в глибокому поклоні.

"Ваші почуття мені відомі, Еміль. А тому я не стану вам на заваді, навіть якщо між вами виникне щось більше ніж кохання... - Багатозначно глянула в око Крука й добавила: - До зустрічі завтра, Графе!.. Тільки попрошу простежити, аби за вами не вчепився ніякий хвіст у вигляді чаклуна. Ваші люди вміють все в деталях розповісти і без розпитувань. " - Пояснила так пояснила... Граф аж дзьобом клацнув.

Сова, переконавшись що небезпека таки була але лишилася позаду, вже без вагань пурхнула з гілля в напрямку з якого прилетіла...

І все ж, десь глибоко каламутив душу неспокій.