9.1 Жадал та подарунок в потойбіччя

Крістіана відверто сумувала, сидячи в одній із альтанок, відставивши в сторону товстелезну книгу. Дівчина поринула думкою в, не таку вже й далеку, безсоромну та безсонну ніч. Як раптом її увагу привернуло до себе тихе гарчання під альтанкою. Виглянувши з різьбленого отвору, вона прикипіла поглядом до двох істот - вовченя і Золотавка – довжелезна змія, що стала в позу нападника.

- О, то ви майже познайомилися!? - Здійняла брову Крісі, вражена хоробрістю малечі, і ступила до проходу, схрестивши руки на грудях. - Нейро, відступися, вона не ворог.

Вовченя завовтузилося, ще трохи поскаливши зуби до плазунки, та з рештою неохоче ступило в альтанку, прикриваючи собою свою старшу подругу. Змія ж, спершу опустилася в траву ще трохи поводила головою, ніби хизуючись своєю сліпуче-блискучою шкірою, яка вигравала на сонці жовтим золотом, і все таки відповзла на належну відстань. А точніше за високий трояндовий кущ, аби через кілька миттєвостей вийти в своїй людській подобі.

Висока сіроока дівчина з довгою, майже до колін, рудою косою, привітно посміхалася.

- Ну, ось, сюрприз не вдався... - Імітуючи засмученість мовила незнайомка, не зводячи погляду з чотирилапої.

- Нейро, ти чого не на занятті?- Звернулася Кріс скоріше з цікавості, аніж в докорі, і вовченя винувато підняло на неї очі. Нарешті звір поступово набирав образу дитини, що не рухалася з місця. Дівчинка сиділа на підлозі підігнувши ноги в колінцях і охопивши їх руками. На ній був улюблений хлопчачий одяг: сукняні штанці, зеленого кольору, і на тон світліша сорочка. Блискучі локонці відливали чорнильно-синім кольором, були зібрані у кінський хвіст трішки вище потилиці.

- Мене на тиждень відпустили, давши завдання на опрацювання дома. - Твердо відповіло маля, стягуючи з голівки чорну стрічку-зав'язку, від чого волоссячко грайливо розссипалося по дитячих плечках.

- А що ти за лялька? - Запитала та що змія. Тепер на її маленьку персону було спрямовано дві пари очей, які з ентузіазмом розглядали засоромлене личко.

- Знайомся, - Мовила Крістіана до маляти. - Це – Асті, дочка Анабель Аззіторри, з якою ти познайомишся згодом. А це наша славна Нейра, про яку можна годинами розповідати, та це теж потім. - І всі троє посміхнулися цьому "потім", так як знали, що таємниці ніхто нікому не розповідатиме.

- Чому ти тут? - Крістіана по змовницьки звернулася до рудоволосої. - Ще ж не час!

- А ти, я бачу, не в курсі подій, подруго! Він буде тут за добу, може дві, якщо з зупинкою на ніч. Тож, пора... готуватися до зустрічі! - Підморгнула Асті, кидаючи зацікавлений погляд на книгу, яка лежала відкритою. - Дасиш почитати за кого заміж зібралася? - Хвилинна незручність обернулася дзвінким сміхом двох дорослих осіб, а дитя, яке поглядом просканувало книгу "Ергель. Родовід" тихо покинуло круглу бесідку, сумовито направившись геть в іншу сторону.

- Нейро! - Почула дівчинка далекий клич за спиною. - Ти куди?! Ходімо з нами! Потрібно підібрати гардероб твоїй... подрузі! - Маля не роздумуючи повернула назад, але решту дня вона з тугою в очах спостерігала за Крістіаною, яка з кожною годиною хвилювалася ще більше.

Обід і вечерю Асті провела у компанії Нейри і Крісті, у покоях останньої. За веселими розмовами і згадками з дитинства втратили лік часу. Сумний вигляд Нейри кожна з них сприйняла як дитячу ревність, пояснюючи це тим, що дівчинка звикла проводити час лише з Кріс, ну, ще Марго, а тут доводиться  ділити подругу зі ще однією дорослою особою, яку теж називали "подругою". Хоч дівчата і намагалися її розвеселити, та на обличчі маляти все одно залишався відбиток смутку. А ще дівчинка прикіпала поглядом до скриньки з темного бархату, в якій усамітнено лежала підвіска - подарунок Крісті від Графа. Маля так і норовило взяти камінь до рук, розгледіти потай, та Асті вловила цей погляд малечі і з виразом старшої сестри забрала прикрасу подалі від дитячих очей.

Нейра залишила старших подруг після вечері, і перейнявши образ вовченяти, попрямувала в сад, а з відти в парк, сумовито полюючи на світлячків. Небо вкривалося зорями, і тиша оповила весь садок, коли тихий стук зі сторони палацу привернув увагу малого вовченяти. Вмить сховавшись за фігурно остриженим кущем, дівчинка почала вести спостереження.

Стулки одного із вікна на третьому поверсі відчинилися навстіж і з нього вилетіла велика ряба красуня-Сова. Зробивши невеличке коло над ближньою частиною саду, вона полетіла за межі маєтку.

"Щось сталося!"- Мелькнула думка в голові малої, забачивши Наступницю в образі птахи. Якусь мить подумавши, дівчинка-вовк кинулася тій навздогін, та біля низькорослого "паркану", що відділяв собою угіддя від нічного міста, зупинилася, змикитивши про можливі наслідки. Понуро опустивши голову, вона направилася до свого будинку, де її вже чекала мати.

Хвилювання наростало, та вдіяти Нейра нічого не могла. Їй все одно не повірять. Доведеться чекати Наступницю...

...

Як тільки Ернс покликав до кабінету, Саян відразу ж зрозуміла – щось або відбувається, або вже сталося. І не помилилася.

- Ергель просить офіційної аудієнції через пару діб. - Він дивився на жінку з підозрою, та узрівши її щире дивування збагнув, що вона тут ні при чому. - Що ж, в такому разі я порталом за Аззіторрою з донькою.

- А я... на зустріч зятю... Пересвідчуся що це дійсно він. - Мовила Саян підозрюючи щось не ладне.

- Анно, будь обережна, будь-ласка. - Мовив тихо, вкрадливо, ніби це була найбільша їх таємниця, і провів пальцями по її, красиво вплетеному, волоссі. Знав, відговорити її... вкрай важко.

Саян слухняно кивнула і розвернулася до виходу.

- Анно!.. Я можу затриматися у фортеці, а тому дай потрібні розпорядження сама.

- Я все зроблю. Прибуду ціла і неушкоджена. - І рішуче вийшла з кабінету.

Цілий день принцеса роздавала вказівки щодо належної зустрічі можливого вельмишановного гостя, і лише ближче до вечері, схаменувшись, хутко направилася до себе в покої.