8.2

...Різкий запах хутряного вдарив в ніздрі і Арагорн вмить відкрив одне око. Навпроти нього, біля самої морди, стояло чорне, як смола, Вовченя, обережно витягнувши шию, аби принюхатися до драконячої морди. Усвідомивши, що своїми діями розбудив дорослого ящіра, чотирилапе вмить прийняло стійку нападника і насторожено загарчало.

"Що ти тут робиш, Нейро?" - Проник голос імператора у свідомість малого вовка і той, винувато опустивши голову, загарцював на місці, тихо скиглячи.

"Ви казали, що триматимете зі мною зв'язок. Вже майже пів на п'яту ранку, а Ви ще жодного разу не дали про себе знати." - Почув докір дівчинки у своїй голові Ернс і, про себе, роздратовано всміхнувся.

"Вдосвіта не значить о четвертій, Нейро. Але оскільки ти вже прокинулася... - Дракон повільно почав підніматися на лапи.- Іди до матері, поснідайте і через півгодини чекаю вас тут, у дворі." - Вовченя швидко чкурнуло у прочинене вікно, що знаходилося найнижче від землі. Арагорн всміхнувся малій хитрунці вслід і широко позіхнув. 

Давши розпорядження охоронцям повертатися в Ніас, Ернс став чекати на свою ношу під дверима постоялого двору.

Небо ще було вкрите поодинокими зорями, як Дракон, вмістивши всіх чотирьох осіб на своїй широкій спині, злетів у вись. З суші його золоте лускате тіло можна було сприйняти за скупчення тисячі дрібних зірчок, що нагадували якесь незвідане сузір'я. Ящір задоволено вуркнув, відчувши на спині Анну, і відверто фиркав іншій ноші. По правді кажучи, Арсен теж був не надто задоволений такою мандрівкою...

Свої володіння Він оглядав ліниво, а от Нейра...

Дівчинка кидала жадібні погляди навсібіч, спостерігаючи від зміни обрію ранкового неба на сході, до широких різнобарвних лісових смуг, які окреслювали кривими лініями чисті лани, рідкі але великі селища, одинокі багаті містечка, а подекуди й блакитні прозорі озера, ніби ховаючи їх від очей подалі...

Пагорбна місцевість давно змінилася рівнинами, а там, на далекому виднокраї розсипалися гострі хребти невідомих гір. Можливо й скель. Та роздивитися їх не буде можливості, бо Аріан, котрий Арагорн, плавно змінює напрям польоту. Він що, хизується своїми широтами?..

"Ох... там... ген на обрії видніється синя смуга... Та це ж море! Так! Хвилі... Судно!.." - У дівчинки дух перехопило. Цупкий погляд застряг на високій одинокій мачті, що нерівно виблискувала під косим першим променем ранкового сонця.

Підкорити красою природи дитя виявилося куди простіше задуманого, та на цьому зупинятися не слід. Ернс знову зробив рух ліворуч, змінюючи курс на Дарген.

Кілька годинний політ завершувався. Вже скоро на обрії далекого півдня показався і сам Дарген. Але спершу Нейра відчула сильний потік драконової магії, яка розділяла атмосферу навпіл – за її слоєм, тобто вище, були грозові хмари, а під нею розкинулося величезне й величне чи не найстаріше місто.

СТОЛИЦЯ

Столиця зустріла їх мерехтливими магічними вогнями, які один за одним зникали, ловлячи на собі перші доторки променів сонця. Ранні мешканці міста попіднімали голови щиро вітаючи золотого Дракона, який поступово знижувався підлітаючи все ближче до палацу.

Височенна, превеликих розмірів яскрава каскадна будівля з широкими балконами розташовувалася в східній частині міста, нависаючи над ним ніби скеля над долиною. Ця будівля вражала своїми розмірами, як у висоту так і в ширину. Її білосніжний фасад, оздоблений сріблом з кришталем, віддзеркалював небесну вись та відбивав сліпучі сонячні зайчики на навколишні свої території і столичні вулиці, будинки, крамниці, від чого місто виблискувало, немов майстерно вишліфуваний діамант.

Тут не було шпилів і високого муру чи захисних стін, як у фортеці де жила Нейра зі своєю матір'ю. Дівчинка заворожено ахала, гнучи голову то з одного, то з іншого боку ящіра, роздивляючись все навколо. 

Ще з висоти пташиного польоту вона вгледіла в'юнку широку бруківку, з висадженим, по краях, зеленим бардюром. Дорога брала початок від центральної місцевої площі, де бризкав кришталевий фонтан з роззявленої пащі посрібленого дракона, і закінчувалася біля високої листяної зеленої арки, що слугувала воротами на територію палацу, а вже звідти мозаїчні доріжки розходилися в різні сторони, створюючи цікавий узор в якому дитя прочитало назву столиці - "Дарген".

Невеличкі яскраві будівлі, що розташовувалися по обидві сторони вздовж головної дороги міста, мали по три, а то і більше великих магічних ліхтарів, котрі по черзі зникали, розчинялись в повітрі, як тільки-но з них сповзала тінь палацу. Від арки, по обидві сторони угіддя, розпустився живопліт, відокремлюючи присадибну територію від самого міста, а над його зеленню Нейра забачила мерехтливу, невидиму простому оку, магічну ширму, - стіну висотою в саму будову! - що явно не дозволить аби-кому втрапити на територію.

Вражало – це ще м'яко сказано.

Величезні панорамні вікна оголяли палац зсередини, а точніше, просторі й ошатні його коридори. По обидві сторони кожного такого вікна,  в повітрі ніби зависли статуї драконів, очі котрих були з чорного онікса - наймогутніший захист - їх розгорнуті крила підтримували важкі карнизи над собою, з яких звисали громіздкі квітучі вазони. Хвостами ці неживі створіння спліталися під широким підвіконням, притримуючи ними карниз нижчого поверху. Самі вікна вбудовані в шахматному порядку, на одинаковій відстані одне від одного, що додавало особливого шарму палацові і без магії. До речі останньої на самій споруді зовсім не виявилося. Ілюзія зовні була відсутня чому маля по своєму здивувалося, адже в бастіоні слухи про величний дім Повелителя ходили зовсім інші.

В одній із височенних веж раптом побачила відчинений навстіж балкон, з якого розвівалася легка й прозора органза і Нейра затримала погляд аби роздивитися кімнату з середини...

Гобелени які бачила у покоях фортеці тут були відсутні. Стіна фарбована але щедро оздоблена гіпсовою ліпниною, виступи якої були схожі на тримачі під різними дрібними статуетками у формі звірів, птахів та драконів. Частина стелі, яка відкрилася очам маляті, чиста й без яскравих розписів, але край її виблискував нерівною позолотою, серед якої око вловило блакитний камінець. Оздоблення, чи просто засіб для освітлення кімнати в темну пору доби, це вона обов'язково дізнається згодом – відчувала, що так і буде. Чи не в пів кімнати світло-блакитна софа, з широкими підлокітниками, розташовувалася прямо по центру, стіл, - скляний!? - та багато декоративних високих рослин у об'ємних круглих горщиках виставлені під стіною впереміш зі статуями в зріст високого чоловіка.