7.4 " Зять "

 Граф, особистою персоною, нервово переминався з ноги на ногу під кабінетом воєводи. В  його очах було хвилювання, яке він так ретельно намагався приховати від пильного, холодного погляду Аттавіана. Та вояк буквально пробурив в ньому дірку, поки дійшов.

Отримавши вітальний кивок Ергеля, Арсен не відповів ніяк, сунув звичайнісінький металевий ключ в замок й провернув його кілька разів, все ще не відводячи свого суворого, проникливого погляду з очей того. Останній ніяковів і врешті опустив зір собі під ноги. Видихнув. В цей самий час по другий бік від себе Арсен почув докірливий видих Аріана, котрий йшов разом з ним від самих покоїв.

Напруга. Те, що мало вивести з себе Графа. І домагався цього Аттавіан аби побачити істине обличчя майбутнього зятя.

Верховнокомандувач прочинив широко двері, демонстративно склав руки на грудях, пропускаючи того поперед себе. Ергель схоже встиг черпанути звідкись сили, бо вже рішучіше зиркнув на Арсена, черканувши поглядом і Ернса, і пройшов всередину. В кабінеті повітря ще більше наелектризувалося, та, на перший погляд впевненого Графа це не чіпляло. Має сталеві нерви? Що ж, перевірку на схильність до нервових розладів ще не завершено...

...

"Анно, ти потрібна зараз. У кабінеті. " - Пролунав голос Повелителя в голові і та вмить відповіла: "Ти мені теж потрібен, Аріане. Я вже тут". Стукнувши ввічливості ради, відчинила двері і на коротку мить заклякла, кліпнувши. Рот ледь не відкрився від здивування, хоча цей візит варто було передбачити.

Граф низько схилив голову, привітавши її. Схоже, він і не відав що відбулося з Наступницею три години тому, бо про здоров'я не справився. Двоє чоловіків, які стояли перед Ергелем не зводили з бідолаха в'їдливо-осудливих поглядів, схрестивши руки на грудях, охоче випробовуючи того на міцність. Анна внутрішньо всміхнулася цьому видовищу, та ковтнувши смішинку, стала на сторону своїх чоловіків.

Тримався Граф, як і належить своєму рангу не становищу, хоча неозброєним оком видно було його хвилювання, спітнілі долоні, які він крадькома витирав об поли комзола. Ще б пак, лише вчора він став свідком її гніву до лорда Тріальда, а сьогодні власне й сам опинився на його місці. Хоча, чому "опинився"? Цей чоловік не зробив ніяких зловмисних дій щодо Крістіани. Як підказує пам'ять, Кріс сама кидалася рано-вранці йому на шию, торкаючи його обличчя цнотливим цілунком.

Саян питально вигнула брову окинувши прискіпливим поглядом винуватця. Та на тобі – двері знову відчинилися навстіж і в кабінет влетіла радісна Крісті. Хм?.. Чотири пари здивованих очей в її сторону, і дівчина завмерла на місці, так і не змогла спуститися з тих нещасних трьох сходинок. Очі її лихорадно забігали по обличчях присутніх, щоки залив густий рум'янець, а зблідлі пальці рук тремтливо сховалися за спину. І все що вона зуміла зробити, це підперти собою стіну.

- Я офіційно прошу вашого дозволу на відкриті зустрічі з вашою, Арсене, Анно, старшою донькою Крістіаною. З подальшими заручинами, якщо це можливо. - Очевидно поява дівчини змусила Графа відразу перейти до основної суті свого візиту, бо він перевів зір з Крістіани на неї, Анну, а потім і на Арсена, випаливши прохання на одному диханні.

- Гм?.. - Підвів брову Арсен, міряючи його тяжким колючим поглядом, і слідом повітря пронизала тиша.

"Бідний зять..."

- Еміль, дозвольте Вас запитати. - З цікавим блиском в очах невтрималася, таки втрутилася, Саян.

- Так, Анно? - Важко ковтнув.

- Це ви утворили той портал до моря? Чи все ж таки то була витівка Крістіани? - І тут Граф доволі помітно занервував. На його вилицях блиснули перші краплі поту, а дихання ледь помітно та збилося.

- Я лише допоміг теоретично. Розповів саме плетіння магії, і про те, як прокласти точний шлях.- Очима Анни він відчував себе юнаком спійманим на гарячому, та послаблювати екзамен йому ніхто не збирався.

Принцеса продовжила ставити запитання.

- Тобто, ви цілу ніч її навчали "Теорії магічних основ" на фортечній стіні? - Уточнила Саян і у відповідь почула коротке й ніякове "Так".

"Брехня. Але... не розповідати ж йому чим насправді займався з донькою. До того ж повнолітньою... Якби ж він скористався своїм вмінням думати раніше, то можливо б зараз не червонів через свою нещирість. Він мав би передбачити погляди з вікон Замку, та натомість був заклопотаний зовсім не тим... Добре, що виставив ширму відводу очей для дозорних. Маю надію на це..."– Анна виразно підняла брову імітуючи недовіру, вдумливо провела пальцем по нижній губі, не давши тій потягнутися в посмішку, продовжуючи спостерігати за контрольованим диханням Графа.

- Я не зробив жодних дій, які могли б занапастити честь Крістіани. І в мене не було намірів образити її, як і вас, Ваша Високосте.- Та він прямо таки виправдовувався не червоніючи, при цьому відважно спрямувавши погляд у вічі Наступниці, цим самим дозволяючи зчитати свої помисли.

Озирнувшишь на свого чоловіка, який все ще протикав Еміля очима, вона театрально змовкла, передавши йому естафету.

- Чому я маю Вам вірити, Графе? - Голос Арсена прозвучав низько, холодно, небезпечно. Та що там, в Саян самої ніби отара мурах пробігли спиною до самих п'ят від такого тону. Ох, же ж... влаштували тут спектакль не для слабодухих.

- Ви маєте право мені не вірити, Арсене, та я тут, перед Вами і моя совість чиста. Ваша донька може або підтвердити щирість моїх слів, або спростувати до неможливого. А доказом того буде, з Вашого дозволу, її перша шлюбна ніч.

"Звідки такі знання?.."- Кинувши погляд на доньку, Анна вловила розчарування в очах дівчини яка мало не сповзла по стіні на підлогу. Вона вклякла зовсім не дихаючи.

Ох... Очевидно її дівчинка хотіла зовсім іншого, протилежного цим його словам. Щойно цей чоловік відрізав собі всі шляхи до тієї солодкої миті, яку Кріс зараз приречено голосно проковтнула. Тепер доля її лише в руках батька.