7.3

Дійшовши до головного входу в Замок, увагу привернула до себе та сама молода служниця зі скам'янілим виразом обличчя. Вона йшла зі сторони казарм на негнучих ногах, а в руках її був клинок, вістря якого під прямими сонячними променями переливалося сріблом.

Анна притримала Арсена за лікоть, одним тільки поглядом вказавши на молоду слугу. Відчуття небезпеки прошило наскрізь. Холод кознув тілом застрявши в скронях різкою пульсацією. Та вона буквально відчула колючий ненависний чужий погляд в себе між лопатками.

Стоп!.. Небезпека не від дівчини! 

Різкий поворот голови назад в протилежну тій сторону і рука сама прийшла в хаотичну дію відкидаючи від себе з Арсеном кілька десятків заточених під голки сталевих штриків. 

Хтось з перехожих скрикнув, хтось впустив тару і та з гуркотом розсипається зовсім поруч, заважаючи сконцентруватися на магії, та принцеса чує ще і чиєсь невдоволене розчарування, стогін злості, а потім все втрачає сенс буття, бо різкий біль все ж пронизує під ребром в спині. Очі застеляє сліпуче червоне полотно, поступово змінюючись на темряву...

...

АННА 

Глибоку темінь розрізає тонкий серпанок світла. Важкість. Біль штрикає під бік. Губ торкається щось холодне, а потім рідина просочується в рот. Приємний солод і знайомий аромат трав приводить нарешті до тями. Очі спершу міцно зажмурюються та зрештою розплющуються і Саян бачить над собою нажахані очі Повелителя.

- Хвала Праматері! - Чіткий шепіт збоку змушує повернути голову.

- Маргарет... - Хриплий голос видає ім'я доньки.

- Лежи. - Холодний тон імператора. Але в ньому стільки переживань, що мимо волі стає не по собі.

- Батько... де... твій батько?

- З ним все гаразд завдяки тобі, мам. - І холодний звичайний компрес торкається її скроні.

В покоях Повелителя все одно гусне тиша. Навіть важке, поверхневе дихання Саян не в змозі її розрідити.

-...хто..? - Зривається з її вуст одне єдине, коротке.

- Відьма. - Коротко випередив красномовне мовчання Маргарет Ернс.

- Як?

- Зв'язали розум одній зі служниць. Дівчина. Магії не бачить, але піддається впливу її. - Голос імператора був глухим. Скули стиснуті аж вилиці виступили.

- А життям ти завдячуєш Нейрі. - Тихо мовила збоку Марго.

- Умгу. І Тоґо.

- Скільки часу я була без свідомості?.. - Поволі промовляла кожне слово. Язик не слухався, та сили відчутно поверталися у кволе, поранене тіло.

- Понад три години. - Озвався похмуро імператор й стомлено опустився на стілець навпроти.

Тепер зрозуміло чого він такий нервовий - забагато часу без признаків життя, як для перевертня її рівня, навіть і пораненого.

- Нейра... де дівчинка?

- Я тут. - Анна почула з іншої сторони дитячий голосок і відразу ж полегшено прикрила повіки.

- Як ти... дізналася? Знову... відчула? - Маля кивнуло, а Саян легенько всміхнулася їй. - Мені б побути на самоті. - Звернулася до Ернса в надії, що той правильно її зрозуміє. І той кивнув. Він, здається, тільки цього й чекав, бо одними очима вказав обом дівчаткам на вихід.

- Поправляйся. Я через чверть години зайду. - Кинув на останок і вийшов слідом за тими.

Птах всередині був відсутній і від цього відчувалася дивна порожнеча. Не могли вони дістатися до її пірнатої. Ніяк. Навіть отруївши клинок сивим ядом, Сову знищити без наслідків для людської іпостасі нереально.

Вона підсунулась до бильця ліжка й безсило зіперлась в холодну стіну плечима.

- Де ти, пташечко? - Звернулася сама до себе і одразу ж відчула її. Вона теж відчувала біль, бо її "пугу" було надто сумне, ледве чутне.

"Хочеш політати? - Звернулася вже подумки. - Нам обом це потрібно, адже так?"

І Сова стрепенулася, приводячи тіло жінки в дію.

Вже через кілька хвилин птах махав крильми під стелею спальні Ернса, а через хвилин п'ять Анна вже в людській подобі сиділа на широкому ложі, спустивши ступні на м'який світлий ворс килима. Бік ще трохи нив, та поріз затягнувся, це відчувалося. Йти кудись не поспішала. До того ж денна сукня була відсутня, а спідня жіноча сорочка, хоч і прикривала тіло, та належного вигляду, як леді, не надавала. Залишалося чекати... Ернса.

В двері постукали тричі, і руків'я легенько опустилася.

- Мамо, можна? - Тембр Маргарет долинув крізь щілину.

- Так. Заходь. - Благо, голос не підвів, прозвучав рівно, впевнено, без хрипоти.

- Я подумала... - Марго увійшла з сукнею бордового кольору в руках, крадькома озираючись назад, - що вона тобі потрібна.

Дівчина прийнялася допомагати матері одягтися, поспіхом розповідаючи все, що сталося очима очевидців. Виявляється, за словами Нейри, дівчинка учуяла запах тієї самої магії, що й вчора ввечері, коли Арсена "прибирав" маг, і дременула слідом за своєю королевою, Наступницею Далі, а там відчула ще і насичений аромат якогось зілля, що страшно впливав на мозок, не даючи тверезо мислити. Загалом, відбігши на певну відстань від подружжя, мала сховалася за ріг Замку в очікуванні чогось. Тоґо явився там же, біля неї, ні з відки, мабуть зі стіни зіскочив забачивши щось зі своєї сторони. Обоє вичікували щось. Аж поки... на їх очах заблистіло лезо в руках однієї особини - служниця рухалася в сторону Замку, тримаючи в складках спідниці поперед себе клинок. Малеча сіпнулася перша в бажанні видерти зброю, зкинути з ніг, загризти в крайньому випадку ту біляву фурію, та Тоґо притримав її за плече, приклавши палець до вуст. Він хотів бачити хто стоїть за нею. Та ось служниця кинула клинок і його вістря проткнуло б наскрізь тіло Саян, поки та, як виявилось, відбивалася магічно від іншого нападника, та Нейра вчасно притягнула його магічно. Дівчинка сподівалася, що клинок не зачепить Анну, та сталь таки ввійшла в спину принцеси майже на третину леза. Тоді ж і Тоґо перекинувся Вовком та кинувся по сліду за іншим нападником, але слід обірвався по той бік кордону. Перевертень повернувся ні з чим.