7.2

Церемонія поховання провели, як належне. Ернс хоч був проти, та все ж виконали останнє бажання Тіани - тільце маленької пташки спалили, а прах зібрали у сосуд та передали єдиній подрузі – Ріяні, яка мала б розвіяти його над морем. Одразу ж схоронили й кількох воїнів. Після похорон всі жителі Замку були зібрані на поминальний обід. Тим хто не помістився за столом були роздані поминальне частування прямо на вулиці. Дехто з простих людей красномовно дякували Імператору і Наступниці Далі за заступництво і укриття, а дехто обмежувався коротким "спасибі".

Після поминального обіду Аттавіана покликав до себе місцевий воєвода, а Анна поспішила до покоїв. Як тільки вона зачинила за собою кімнатні двері, як її увагу перейняв на себе гучний гуркіт тари в коридорі. Визирнувши з кімнати, побачила одну із тих білявок які вранці так хвацько обмивали кісточки зеленооким воям, під її ногами ще кружляла металева таця, поруч розбиті горня з заварником, розсипаний цукор з сухофруктами, а між тим усім сиділо мале дівчисько з переляканими очима, хаос на її голівці був оздоблений цукром, а сорочину прикрашала гарна мокра пляма. Служниця вже махала руками та вигукувала такі собі прокльони в сторону дитини але найбільше Саян зачепила не ситуація, а аромат гарячого, щойно розлитого напою, що вдарив в ніздрі - блекота з полином. Ці трави самі по собі отруйні, а якщо їх поєднати то це яд навіть в кількох краплинах. Вже від запаху цього зілля паморочиться в голові, а якщо випити - смерть.

Дівчинка в ту ж хвилинку зиркнувши на Анну підхопилася на ноги й дала драпу, а служниця, все ще не помітивши першу особу після імператора, яро пихнула ногою залишки варива і те остаточно вихлюпнулось на підлогу, проникаючи в короткий ворс тканої доріжки, що встеляла коридори на цьому поверсі.

Саян спішно зачинила двері. Хто міг таке замовити? І кому це зілля призначалося? І, чи випадково це дитя тут опинилося? Адже на цих поверхах не дозволено вештатись дітям слуг. Прижати б цю дівку до стіни та витрусити всю, до останнього слова, інформацію... І навіть сіпнулася знову до дверей. Та ні, хай краще думає, що непомічена. А дитя потрібно знайти, поки з нею нічого не сталося. Дівчинка явно щось знає...

- Анно! - Голос Арсена вивів із заціпеніння і Саян повернула до нього обличчя. - Щось сталося? - Його очі пильно вдивлялися в її. - В коридорі пляма на підлозі.

- Так. Пів години тому там сталася сутичка однієї юної особи з дитям...

- З дитям? - Його очі звузилися. Анна відчула його занепокоєння.

- Дівчинка врятувала когось із нас. Її потрібно знайти і захистити.

Тепер заціпенів Арсен. Обоє розуміли наслідки, а також прийшло усвідомлення що в Замку є недруг.

Не змовляючись обоє направилися на пошуки дитини.

Дівча виявилося дочкою прачки, молодої одинокої простачки на ім'я Фейра, а саму дитину звали Нейра. Не важко було розшукати і їх житло.

Біля невеличкого будинку, їх зустріла мати дівчинки та провела в маленьку кімнатку, яка слугувала як вітальнею, так і спальнею. Фейра бідкалася ще з порогу, що вчора була налякана станом доньки, котру на руках в дитячу кімнату заніс Дор. Як виявила для себе Саян, малеча була свідком нападу на Аттавіана минулого вечора та нічого матері не розповіла і лише тихо лежала на ліжку до самого ранку.

- Я можу оглянути вашу дівчинку. - З ходу запропонувала Анна. Та Фейра ніби злякалася її допомоги, спішно замахала руками, мовляв зараз з маленькою все гаразд.

- Сьогодні ваша донька збила з ніг куховарку, а через деякий час її бачили на житловому поверсі Замку. Нейра випадково зіткнулася зі служницею, яка несла узвар комусь із присутніх вельмож, і тара розбилася.

- О, Праматір! 

 Арсен же продовжував говорити, крадькома переглянувшись з дружиною.

- Дівчинку насварили, кинувши пару прокльонів на її долю, і вона втекла. Та я намагаюся вияснити інше - замовлення виявилось незвичайне, - наголошення справило потрібне враження на Фейру і вона зблідла, - а тому вашій дитині загрожує небезпека... - Аттавіан навмисне зробив паузу, та господиня виразно вагалася.

Саян вже хотіла подивитися матері у вічі, аби побачити її страхи, як двері дитячої кімнатки відчинилися, а на порозі стояла сама Нейра. Від малечі повіяло дивною надприродньою силою. Кімнату враз наповнила морозна свіжість, яку супроводжував солодкий аромат. Видно було, що дитя навмисно не ховало магію, демонструючи свою силу гостям. Дівчинка була одягнена у простий дворовий хлопчачий одяг, той самий в якому її бачила Анна, от тільки плями на сорочині наче й не було, як і цукру на волоссі. 

Круглолиця, маленького зросту з гарним чорним в'юнким волоссям, хаотично підібраним на потилиці чорною стрічкою, а головне – вона мала неприродній колір очей. Від самої зіниці райдужка була яскраво жовта, яка плавно переходила у насичений зелений з фіолетовими жилками. Такі очі Анна бачила вперше. Тепер вона зрозуміла страхи жінки, бо ж дитя було обдароване. І не просто магічним зором, було щось, набагато сильніше звичної побутової магії.

- Дозвольте мені дати Вам клятву вірлності, Наступнице Далі. - Прокартавило маля. Перелякана мати лише закусила губу, а по її щоках потекли сльози.

- Прошу вас, не забирайте її у мене! - В мить взмолилася жінка і впала на коліна перед Аттавіаном і його дружиною. 

Анна здивовано глянула на чоловіка.

- Чого ми маємо забрати у вас доньку?

- Тому що вона... вона має дар, а таких дітей знищують. - Жінка ще більше розридалася, а дитя підійшло до мами і поставило свою маленьку ручку до її скроні. Щось прошепотіла, і та заспокоїлася, вирівнявши дихання.

- Фейро, піднімися. Ніхто не забиратиме в тебе дитя. - Роздратовано мовив Арсен. - Ми лише прийшли з питань безпеки і здоров'я самої Нейри. Особливо після вчорашніх подій. Наскільки я розумію, саме Нейра стала свідком того, про що інші не розмовляють вголос. 

 Мати дівчинки підвівшись з колін зайняла своє місце, а дитя, провівши її докірливим поглядом знову повторило своє прохання дивлячись у вічі безпосередньо Саян. В якусь мить, Анна побачила в ній свою Маргарет. Та сама гордовита постава - рівна спина, розгорнуті плечі і вперто підняте підборіддя, демонстративно виказуючи свою рішучість.