6.5

Перші промені ранкового сонця торкнулися носика сплячої красуні, ще більше висвітливши його кінчик. Еміль мимоволі усміхнувся побаченому "зайчику" на обличчі тієї. Він обережно вирівняв свою занімівшу спину, намагаючись не потривожити її сон.

А ось і перші ранкові птахи защебетали, пролітаючи над їх головами, і Кріс все ж прокинулася, відкривши по черзі оченята. У пам'яті в ту ж мить спливли всі епізоди з їх нічного шаленства, змушуючи дівчину пофарбуватися у колір легкого сорому, а тілом пройтися гарячому тремтінню, але не відвести безсоромні очі від його очей. Ця ніч була занадто коротка і занадто яскраво-гаряча... Як для знайомства над верхівками дерев.

А зараз вона глянула на його усміхнене обличчя і відчула, як до щік прилила хвиля крові, фарбуючи лице в густий рум'янець. Стало дико не по собі, і не від того що між ними щось відбувалося, а від того де це відбувалося. Хоч би він не подумав, що вона настільки легковажна у виборі "інтер'єру"!

В одну секунду в голові повстало стільки думок, та серед них вона вловила лише одну – небажання залишитися без нього. Уже сьогодні. Уже зараз...

...- Доброго ранку, юна леді. - Ергель зустрів на собі її відсторонений погляд, і ніжно, а скоріше ніяково, всміхнувся. Обличчя дівчини в одну секунду залив густий рум'янець, від чого навіть її легка засмага зробилася надто яскравою. Відчув, як Кріс напружилась аби підвести голову з його колін, і він, погладжуючи ніжну шкіру оголеного плеча, м'яко притримав її рукою, мовивши тихим голосом.

- Не потрібно соромитися того, що між нами стало, моя єдина дівчинко. Якщо дозволиш мені залишитися в твоєму житті, я стану для тебе тим, що інші називають спокій, тил, кохання. Я зроблю все можливе і неможливе, аби ти відчула це почуття до мене. Якщо тільки ти сама цього захочеш. - Він дивився у її темні кристалики, шукаючи у їх глибинах відповідь-згоду, та вона мовчала. Достатньо було пари секунд аби він засумнівався у своїх діях і нічних цілунках.

Крістіана повільно та впевнено прийняла його руку зі свого плеча, і все ж підняла голову з його колін, а там і зовсім піднялася на ноги. Мовчки. Граф залишався сидіти, втупивши погляд туди, де щойно лежала її голівка. Його птах всередині невдоволено курликнув, розчарування ще не прийшло, але надію вже тліла.

Краєм зору він відслідковував дівочу постать. Он вона - зараз стоїть за два кроки від нього, споглядає горизонт... Стало якось ніяково, навіть гірко, хоча впевненість була до останньої хвилини, що вони приречені на щастя. Приречені бути разом свою вічність...

Ні, він не міг помилитися! Не міг! З жодною зі своїх попередніх жінок він не відчував того, що відчув з цією юною леді. Жодна з його утриманок не викликала в нього такий шквал надзвичайних емоцій, чуттів, як Крістіана. І на останок, ще жодну з жінок він не хотів настільки сильно.

Скули стислися до скрипу зубів. Своє відпускати не хотів...

...Дівчина підійшла до краю стіни і подивилася в даль, збираючись з думками. "Та до демонів всі пристойності і сором'язливості! Ми з ним все одно пов'язані нитками долі! Не має сенсу в тих скромностях!" - І підставивши обличчя весняному сонцю, вдихнула новий день.

- Еміль Ергель. - Почув над своєю головою її тверде звернення і думки розвіяло, як дорожній пил. Набравши повні легені повітря, підняв голову. На обличчі Кріс сяяла загадкова посмішка і він зовсім не розумів, як її сприймати. Дівчина стояла в повний зріст. ЇЇ сорочка з розстібнутими двома верхніми ґудзиками розвівалася під подувом свіжого вітру, приковуючи до себе погляд. – Поцілуй мене так, як ти це зробив вперше, тоді, в Замку. Я хочу відчути ті відчуття знову.

Його щастю не було меж і він, вільно піднявшись з кам'яного муру, видихнув, а потім владно охопив її голову обома руками і увіп'явся в її губи тим самим хтивим, дико-владним цілунком...

Навіть тихий шурхіт за спиною не відволік його так, як відчуття колючого погляду в спину. Граф неохоче зупинився. Поглянувши у здивовані дівчачі очі, різко розвернувся до спостерігача, інстинктивно сховавши дівчину за спину.

Високий воїн з яскраво-зеленими очима дивився на нього, пронизуючи важким поглядом. Його оголений торс і чорні штани в обтяжку вказували на те, що він щойно перевтілився в чоловіка. Ким був досі й так видно - вовк.

Граф впізнав цього відчайдушного вояку, вчора він допомагав Анні боротися за життя Арсена, а сьогодні очевидно робив обхід... На хвильку йому навіть стало соромно за цю ранкову імпрезу, адже на місці цього вояки їх могли бачити будь-хто із вікон Замку: ранній ранок, а він на стіні з донькою найвпливовішого воїна, цілується... Ні, зав'язувати суперечку, навіть якщо цей вовк забере від нього його скарб у вигляді світловолосої красуні, він не буде. Просто не в праві.

 Ергель дозволив велетню просканувати себе, закривши від його очей лише птаха, також помітив його короткі погляди в сторону Кріс. Та, теж не відводила очей від здоровила. Ревність штрикнула під бік, але Граф залишався стояти на місці, пам'ятаючи, що він лише гість в цій фортеці, якого вже не повинно було б тут бути.

-Воїне! Не забувай перед ким стоїш! - Зверхній тон Крістіани повернув Графа до тями, й він зиркнув на неї здивованими очима.

О, Праматір! Та вона оголила всю свою магію, демонструючи перевертню плутані нитки долі! Це навіть його Крук побачив! Еміль мимоволі перевів погляд на свої руки, в яких було таке ж сяйво і точно такі ж сплутані нитки долі. Така демонстрація йому не надто сподобалась - одначе... вже сталося. Ергель зчіпив зуби й повернув вояці погляд.

-Пробач, красуне. - Відповідь воїна прозвучала, як на рівні, однак той схилив перед нею голову, а потім випростався аби вклонитись Графу.

-Не варто, воїне. Ти робиш те, що маєш, однак попрошу тебе не розповсюджуватись про те, що ти бачив щойно. - Ергель взяв за руку Кріс, яка все ще не зводила суворий погляд з Тоґо.