6.2

З кухні линули пахощі і чулися радісні голоса дівчат, котрі відверто зізнавалися в почуттях до Тоґо і Урфа - зеленооких красенів, мрійливо стогнучи по них. Важко було втриматися аби не заглянути з-за дверей на цих двох мрійниць. Нічого такі собі дівахи - високі світлокосі красуні, мабуть і увагою місцевих хлопціх не обділені. Біля печі кухарка час від часу насварювала їх, аби ті справою займалися і лишнього не базікали, та все даремні були її обіцянки не дати їсти по обіді, бо дівки тільки підсміювалися над цим: "стрункіші талії будуть!" Біля кухарки ще одна дівчинина, молодша за білявок, а доладно й свої слівця підкидала до гурту. Та увагу Саян привернула до себе одинока не худенька, але й не надто товстенька дівчина у білій косинці на голові, що означало втрату близької людини. Вона сиділа спиною до дверей зали, на краю лави за столом і міцно тримала горня, схиливши над ним голову. 

Анну огорнула туга, адже вона як ніхто знала ці почуття. Почуття втрати і самотності.

Набравши повні легені повітря, жінка вже хотіла ступити в кухню в супроводі Арсена, як двері з вулиці навпроти відчинилися і в кухню зайшов один із тих, кого обговорювали хвацькі дівки. Всі хутко прикусили язики, а мрійниці повирівнювали спини, наче струни на арфі, поглядаючи скоса на самотнього велетня. Тоґо пройшов прямо до Ріяни й всівся поруч. Кухарка відразу подала йому горня з чаєм, хутко підсунула тарілку з яєшнею та кашею.

- Ось, поїж поки зайшов, бо знаю я тебе. За своїми справами і сніданок пропустиш. - Сварливо бурчала на всю кухню.

- Дякую. - Коротко відповів той, глянувши з-під лоба, та ложку в руки не взяв. Обійнявши дівчину за стан, щось тихо заговорив до неї, але вона ще більше зіщулилася і ще нижче опустила голівку. Він прийняв з її спини руку і повернувся всім тілом до дівчини. І потрібно ж було в цю саму хвилину до них підійти комірнику з чайником в руках. І звідки він, тільки, взявся?

- Ріяночко, дівчинко, попий гарячого чайку з м'яти, він швидко заспокоїть... - Почав наливати в її горнятко трав'яний узвар, продовжуючи співчутливо заспокоювати ту. Тоґо це явно не сподобалося, або ж він заревнував, хоч комірник і годився дівчині в батька, і низько, по звірячому, прогарчав.

- Щооо!? - Протягнув той здивовано у відповідь його гарчанню, навіть виду не подавши що злякався. - Тоґо, ти чого, серйозно??? Та вона ж мені в дочки годиться!..- Ліниво махнувши на вояку рукою, не спішно змахнув своїм рукавом крихти зі столу, а там і сам вийшов геть на вулицю.

Підглядати й далі було просто неввічливо, тож подружжя ступило всередину кухні. 

Обійшовши стіл з іншої сторони Анна з Арсеном вклякли, бо Ріяна, узрівши їх, вскочила на ноги аби присісти в глибокому реверансі. Навіть Тоґо ошелешено кліпнув, не кажучи вже про інших присутніх, які звикли до максимум кивка головою та простяцьких звернень по типу леді Анна та лорде Арсене, або ж і того дружнє "воєводо".

Роззирнувшись, не розмірковуючи довго і не ризикуючи бути почутими, Анна накинула поверх своєї четвірки полог тиші.

- Піднімися. - Першим знайшовся Арсен, м'яко і тихо звернувшись до дівчини. Подіяло. Ріяна повільно підвелася, не осмілюючись підняти погляд. - Сідай і почувай себе вільно.

Воєвода і сам сів за стіл, притягнувши до себе дружину. Ріяна виконала вказівку не одразу, але й надто довго також не розмірковувала.

- Не бійся нічого і нікого. Ти нам не ворог. І поклони бити чолом об підлогу, як це роблять у вашому Королівстві, теж не варто. Тут, в Імперії, всі ми спілкуємося на рівних, навіть з Імператором, не боячись дивитися у вічі один одному. 

-Дякую Вам, Ваша Величносте. - Прошепотіла. На що всі троє важко зітхнули, зрозумівши, що з цим зверненням воювати марно.

- Як тебе звати? - Звернулася до неї Анна.

- Мама називала мене Ріяна. Хоч при народженні мені дали подвійне ім'я Рія-Анна... - Намить дівчина замовкла, покосившись на перевертня, що сидів пліч-о-пліч з нею, та продовжила майже одразу. - ...В честь дівчинки, яку своєю наступницею обрала сама Далі. - А від цього пояснення у Анни голова пішла обертом, а серце забилося вдвічі сильніше.

- Про яку ти дівчинку говориш? - Невтрималася від питання Саян.

- Про дочку покійної принцеси і Білого Вовка, істинного Коронованого Принца наших земель. - Ріяна тільки зараз посміла мигцем глянути в обличчя Саян. -Про Вас, моя Королево.

Дихання збилося, у вухах зашуміло, в очах все пішло обертом, тілом пройшов озноб. Анна глибоко вдихнула. Арсен же, легко зжав її руку під столом, засвідчуючи свою німу підтримку.

- Звідки ти знаєш, що тією дівчинкою є Я?- Вона проникливо вдивлялася у опущені дівчачі очі. Хоча, кого вона питає? Адже вчора, при порятунку Арсена, чи не вся округа відчула її оголену силу, а ця рудокоса особисто підтримувала її магічно!

Дихання потроху відновлювалося, сили поверталися, та пульсування у вухах не вщухало.

- Від Вас йде світло Богині Далі. Це світло ні з яким іншим не сплутати. Помилитися неможливо, моя Богине.

- Звідки ти знаєш яке має бути світло Далі? - Невгамовувалася Анна. І чого вона причепилася до нещасної рудої? Хотіла чути якусь свою істину? Щось таке... конкретне, що ніхто досі їй не говорив..?

- Мені розповідала моя бабуся. Вона служила при дворі за часів принца Егра і його дружини, славної Аннель, піклуючись про їх новонароджене дитя перші пів року. Тобто про Вас... А згодом я чула ще одну розповідь про Дар Богині від тітки Тіани, - у дівочих очах заблистіли сльози. - Вона бачила майбутнє. Зналася на пророцтвах. ...Взагалі, у нас кожен житель знає, як виглядає магія Богині. Наш народ чекає, і вірить, що та дівчинка жива. Кожен житель королівства мріє і хоче знову побачити це світло в істиній Королеві. Аби бути впевненим у захищеності. Аби бути впевненим у світлому майбутньому і волі своїй. Кожен мріє про заступництво Наступниці Далі, як і мріють принести клятву вірності спадкоємиці славного роду Білого Вовка. - Обличчям дівчини скотилася одинока сльозинка.