6.1 Новий день

НАСТУПНИЦЯ 

За вікном співали ранкові пташки. На жахіття минулої доби і натяку не було.

Розплющивши очі, Анна прислухалась до внутрішніх почуттів. Ця ніч була занадто коротка, аби виспатися. В пам'яті повстали епізоди кохання, від чого обличчя залило густою червоною фарбою. Повернувши голову на бік, побачила лише прим'ятий слід на подушці, на якій спав Арсен, і знову в обличчя хлинув жар, при згадці наскільки відверто себе віддавала йому. Раніше вона була більш стримана в своїх бажаннях та цієї ночі відкинула свою сором'язливість десь далеко на задвірки совісті. Блаженно посміхнувшись своїм згадкам, з головою пірнула під ковдру, не бажаючи підійматися з ліжка.

-Зіронько моя, ти вже прокинулася?- Пролунав його голос з іншого боку і вона хутко висунула голову назад, аби зустріти його погляд, аби розтворитися в його ранкових, таких бажаних, обіймах...

- Щось я зголоднів, не складеш мені компанію?- Він поглядом вказав на стіл на якому вже стояла таця зі сніданком.

Її зір мимоволі потягнувся до його дужих грудей під розстіібнену сорочку.

- Ммм... А ти мене поцілуєш? - Грайливо примружилась, й зупинила погляд уже на його вустах.

-Моїй зоряній пташці замало було цілунків?- Високо скинув брови Арсен і граційно підійшов до коханої. Нависши над нею, кулаком зіперся в подушку і наблизився до її солодких вуст, ледь торкаючись своїми. Вільною рукою легенько торкнувся щоки дружини й повільно провів від скроні до шиї, припіднявши підборіддя пальцем наскільки йому було потрібно, аби бачити її очі. Але одразу підчепивши ковдру, ковзнув вниз... 

Як раптом...

Вереск з вулиці, що долинав крізь прочинене вікно, змусив схопитися на ноги обох. В мить вони були біля вікна.

На внутрішній стіні фортеці двоє молодих людей - чоловік в чорному плащі і білявка, яка вигукувала казна що, здійнявши руки до неба. Навпроти дівчини струменів срібним сяйвом відкритий портал.

Видих... бо білявкою була Крістіана і вона явно раділа, кружляючи, а потім кинулася на шию своєму компаньйону, від чого той тільки руки розвів, видимо не очікуючи такого від неї.

Анна, притисши ковдру до грудей, підняла очі на Арсена, який беземоційно спостерігав за тими двома. Хоча, ні. В його очах були і щастя, і любов. Вона знову перевела погляд на збожеволівшу пару.

- Схоже, наша дівчинка вже виросла... - Не двозначно кивнув чоловік у їх сторону. - І скоро в нас буде зять. - Підбив підсумок зі смутком в голосі.

- Ага!?- Награним здивуванням кивнула Саян. - Отже, у нас будуть внуки...

- Ні.- Мотнув головою. - Ще зарано. Хай поки так. - Відповів їй в тон і обоє щасливо посміхнулися один одному. Арсен притягнув її до себе, цілуючи в маківку.

- Як ти себе почуваєш, коханий?- Горнучись до його грудей обійняла його за торс. Тепер вона вимальовувала вензеля на широкій гарячій спині, і відчувала тремтіння його тіла, що невимовно тішило душу.

- Пречудово, Зіронько. Дякуючи тобі з Маргарет. - Послідувала відповідь з нотками суму.

- Маргарет? - Підняла на нього очі. - Вона була в тебе вчора?

- Так. Коли я прийшов до тями, вона закінчувала якесь своє заклинання яке, по її словах, мало повернути мені пам'ять.

-Ммм... Не дивно, що ти пам'ятаєш мене, як дружину і все навколо... - З не меншим смутком відповіла йому. - Хто він? Ким був той, хто забрав твою душу так безжалісно і грубо обірвавши всі зв'язки між нами?

- Я не знаю, Анно. - Арсен подивився на дружину зі своєї висоти і лагідно взяв її обличчя в свої долоні, погладжуючи великими пальцями щоки. - Я бачив цього чоловіка вперше в своєму житті. Він був мого зросту, одягнений у все чорне. Я лише встиг запитати його "Хто ви і як сюди потрапили", а далі мені стало зле і я мовби знепритомнів, але відчував, як він прошив мене якоюсь своєю магічною зброєю, а потім... Потім ніби тягнув з мене щось надто важке... - Чоловік замовк, аби не сказати їй зайвого, наприклад, як йому від того було боляче. - Що зі мною було після мені невідомо, до поки я не відчув звичайного головного болю. Відкривши очі, я побачив нашу маленьку чарівницю. Вона сиділа біля мене, тримаючи над обличчям свою тендітну ручку, шепочучи щось нерозбірливо і швидко. - Він ніжно посміхнувся сказаному і поцілував кінчик носа дружини.

- Чоловік в чорному з чорною бородою і чорними, як вугілля, очима... - Здогадка штрикнула різким болем під ребром.

- Так. - Він глянув Анні прямо у вічі. - Ти його знаєш?

- Арсене, цей чоловік написав Крісті послання, нібито від тебе, намагаючись таємно витягти її з будинку. Ще до того, як ми дізналися про прорив. Дякувати Богині, наша донька так і не навчилася тримати таємниці при собі, і показала мені ту листівку... - Вона відчула, як важко здійнялися чоловічі груди. Він знову притис її до себе. - Питання тільки, звідки їм відомий, саме ваш з нею, скриньковий зв'язок?

Анна поринула у свої думки, шукаючи хоч якусь зачіпку стосовно магічних передавачів. Як їх можна розірвати вона знала, але як дізнатися сам код? Оті магічні персональні символи, якщо їх не зчитати своєю ж скринькою? Чи серед своїх людей дійсно є зрадники? Тоді хто? Адже це занадто ризиковано...

- Що означає "забрав душу і обірвав звязки"? - Вивів її з думок Аттавіан своїм питанням. Вона ж відсторонилася аби подивитися в його обличчя.

- Те і означає, що витяг з тебе твою душу... - Вона переповіла йому все, що з ним сталося, а він мовчки слухав казку про себе. - ...Якби не та дівчина, у образі пташки, тебе більше в моєму житті не було б...

- Дівчина в образі пташки... - Задумливо продублював, вдивляючись в далекий обрій за вікном. - Зіронько моя, давай все ж поснідаємо, а потім я тобі дещо розповім. А за Тріальда не переймайся. Я приставлю свою людину за ним шпигувати, ми знатимемо чим дихає цей покидьок і всі його дії наперед.

Підхопивши з підлоги свій одяг, який вчора похапцем був знятий і попросту кинутий, Анна зникла за за дверима ванної кімнати, а через "дуже скоро" вже була за столом...