5.5

ЕРНС

Залишившись в кабінеті без нікого, віч-на-віч із самим собою, Аріан змученицьки видихнув. В голові штормило, злість на насамого себе роз'їдала з середини. Ну, мав же хоч якось перестрахувати їх перед тим, як відпускати на ті кляті башні! Міг же хоч по одному вояці приставити до дівчат! Сам, врешті-решт стати поруч з Маргарет! Ну, не дарма ж, хвилювався за це дівча. Відчував, що таки щось та станеться! Що зірвуть її першу!.. Знав, відчував і нічого не зробив. Навіть вдавав спокій. А тепер маєш... Знову цей покидьок, якого навіть на двобій не викличеш, бо цими діями тільки закріпити паскідний статус "Фа-во-рит-ка", як це було з Аннель. Він з гіркотою й сумом усміхнувся цьому.

Анна залишалася Анною, не більше. Але, ніде правди діти, його Дракон бажав піклуватися про неї, особливо після викиду магії Далі в світ ще тоді, двадцять чотири роки тому. Дитя кращого друга, кронпринца Егра, та гарячої коханки Аннель, зараз є його найбільшим хвилюванням. Захистити, вберегти – от чого дійсно потребував його ящір.

Ернс поволі, на негнутих ногах, підійшов до незадіяного каміну і плюхнувся у м'яке, просторе крісло, закинувши на бильце ноги. Підвів очі до стелі, звідки дивився на нього один із драконів давнього розпису, та зір картинки не сприймав – в голові швидко, одна за одною пролітали сьогоднішні події, аж до того моменту, коли синиця пожертвувала життя Арсену.

"Доре!"- Гукнув подумки одного з небагатьох, кому міг довіряти. Не одразу, але відповідь почув: - "Так?"

"Мені потрібно знати хто вона, та пташка."

"Плітки вже прокотилися. Можу привести її подругу."

"Так. Я в кабінеті."

Вже за кілька хвилин перед ним стояла та сама Ріяна. Дівчина тремтливими пальцями перебирала якийсь папірець. Її опущені, почервонілі від сліз очі, дивилися в підлогу.

- Ваша Величносте... - Дівчина присіла в реверансі, та відразу ж отримала наказ встати. Обличчя повелителя було нечитабельне та погляд був хмурим.

- Розповідай. - Звернувся до тієї. - Все, що знаєш.

Вона судомно вдихнула і видихнула.

- Я... Я знайшла це у кімнаті на столі. - Протягнула записку.

Аріан взяв папір, бігло прочитав і подивився дівчині у вічі. Налякана. Не дивно, сьогоднішні події були аж надто важкими. Для всіх.

- Хто такий... - Він перевів погляд на каліграфічний почерк, - Деміан?

- Я його не зустрічала, але Тіана... Вона його дуже боялася. Коли вийшов наказ обов'язково кожному магу явитися до арки Далі, Тіана виявила спротив. Сказала, що не явиться, а тікатиме. Її брат підтримав цю затію і навіть посприяв аби нас не вернули з кордону назад в Королівство.

- Тож, хто такий Деміан? - Повторив з притиском.

І Ріяна почала:

- Колись він лікував знатних вельмож. Тіана запевняла, що він є слугою Тьми: він присипляв своїх пацієнтів і витягував з них всю магію, не залишаючи після своїх дій і сліду, замовлюючи їм пам'ять. Будучи ще зовсім юною, вона й сама ледь не стала його жертвою. Мати показала її хвору цілителю, а той обох їх приспав дією свого закляття. Вочевидь свідомість пташки Тіани була сильніша його магії, бо відчувши запах попелу, гарі, вона крізь сон перекинулася в пірнату і втекла у прочинену квартирку, а мати... Мабудь Деміан не знав з ким має справу, бо не шукав її... У всякому разі вона була впевнена, що він її не переслідує. Тоді Тіана не полетіла до дому, а звернулася до одного гвардійця із особистої охорони Короля, а той вже попіклувався про тримісячний досуг знаменитого знахаря. На жаль, доказів його вини – лише кілька кристалів наповнених невідомою силою. Їх знайшли на його робочому місці, тому з-під варти темномага випустили, обмеживши лише позбавленням дозволу на лікування...

Ріяна зробила паузу, закусивши губу. Видно було, як вона мислить чи говорити далі чи ні. Ернс її не підганяв, не змушував, просто чекав підібгавши губи й склонивши голову до плеча. Його лоб розрізала навпіл глибока складка, від чого він здавався надто грізним.

- Тіана ще казала, що саме він колись таємно збирав армію магів для Мелітани, аби піти війною спершу на свого ж Короля, а вже потім на континент проти... Драконів. - Ріяна боязко ковтнула при цих словах, але продовжила. -  І, свого часу, майже зробив задумане та хтось провідав їх затію... Подейкували навіть, що "здала" їх донька однієї зі служниць Мелітани. Пліткували, що брат Деміана, Даміер, надоумив Відьму заговорити Королю розум, зробивши його маріонеткою в її руках, а вже потім, від імені Правителя Білого Королівства, піти війною проти Імперії...

 Голос дівчини зійшов до шепіту. Він чув від неї страх. Страх ні з чим іншим не можна було сплутати, та імператор навіть завмер, аби почути кожне наступне її слово...

– Чи був це задум з ціллю врятувати Короля, чи може навпаки, дійсно допомога отримати владу без проливу крові – це залишилося загадкою для кожного з нас. Навіть старший брат, тоді маленької Тіани, який служив при дворі того часу, не відав всієї тієї каламуті, уникав всіма силами темних інтриг, в бажанні залишити собі хоча б своє життя і честь... З війною тоді теж, не склалося. Пославши три магічні загони поперед простих гвардійців, Меліта з Деміаном чекали коли ті дадуть сигнал про підкорені ними граничні імперські фортеці - Фьйорт, Ніас і Ессан. Перший загін із кількох десятків магів, за оповідями того ж Тіаниного брата, пропав безвісти нібито не діставшись ваших границь. Хто йшов на Ніас, повернулися далеко не всі і вже самі розпускали плітки, начебто перевертні в імперії магічніші за них, королівських магів і нещадні... кровожерливі... Третій загін просто не дійшов до кордонів імперії, оскільки не мали чіткого плану дій. Вони вирішили повернутися "до дому", де їх і зустрів Деміан, і витягнув з них всю, до останньої краплини, магію. Очевидцями "гостинності" Деміана стали кілька пар очей слуг, котрі були помагачами чаклуну в тій темній справі, вони й "рознесли" всю ту таємність в люди, та зрештою, швидко й самі десь пропали...