5.3

Тіана почула за спиною переляканий зойк Ріяни й повернулася до тієї. Подруга стояла мов статуя: в очах – страх, рука нерухомо зависла в повітрі вказуючи на вікно. Мазьнувши поглядом шибку, Тіана забачила потойбічного монстра.

- Ріяно! Хутчіш до охоронця! - Здавленим голосом гаркнула тій на вухо, стрімголов кидаючись вперед, аби зачинити щойно відчинену вікнину. - Отямся!!!

Подруга стрепенулася і без слів кинулася з кухні в зал, а там до охоронців. Першим на очі попався височенний чоловік з гарними сірими, мов тала крига, очима. Вона просто влетіла в руки тому і поспіхом, переповіла побачені постаті демонів з вікна кухні. Той різко повернув голову до застигших по обидві сторони вояк, йому достатньо було всього лише кивнути в певному напрямку і ті без слів зникли з поля зору...

Тіана ж, мить позволікавши, окинула поглядом приміщення: крім неї – нікого, і вона кинулася в бічні двері на вулицю.

"Магії у мене мізер, відбити атаку не зможу, - міркувала дівчина, - а прослідкувати, можливо вдасться." Дівчина попри страх, чкурнула за межі приміщення. На вулиці поруч теж нікого. Хутко міцно притисши за собою вхідні двері, Тіана провернула ключ. "Про всяк випадок."- Виправдала сама свої ж дії й сховалася за ріг будівлі, а вже там від неї й слід простиг...

І ось вона вже сидить на високому розлогому дереві, поруч з конюшньою. З неба посипалися перші краплини. "Як же ж хочеться прочистити пір'ячко..." Раптом з конюшні заіржали коні, а в наступну секунду звідти вискочило кілька тупорилих рогатих. В цей момент з повітря навпроти вийшов сам... Деміан.

Тіана завмерла намагаючись себе не видати. О, так! Вона бачила і знала цього темного. Він був славетним знахарем у її королівстві. В минулому. І тут він з'явився не просто так. Він ніколи не являвся в людних місцях без видимих на те причин, та ще так далеко від королівства. Цей покидьок явно щось задумав і, зважаючи на його переляк зараз, не очікував побачити перешкоду у вигляді потойбічного створіння, позадкувавши назад. 

Схоже зараз йому не до планів. Тіана, попри волю, навіть пораділа, що виродки зараз по цю сторону муру. "Хоч би Ріяна запізнилася з доносом!" Так ні ж!.. Звідки не візьмись, а точніше з-за рогу будівлі, явився верховнокомандувач. Сам. От тут вона й справді перелякалася.

Аттавіан, забачивши нерівний майже бій, втрутився особисто. На ходу одному виродку розсікши черево, а іншому відсік голову, що правда потім змушений був захищатися і сам від нападу третього демона, котрий вискочив на воїна з тієї самої конюшні, та чоловік вправно відбив атаку, всунувши вістря клинка тому в шию. Забулькотіло... чорна рідина полилася з істоти на землю... Тіана на мить навіть зажмурилась, подавивши в собі різку млість і тошноту. 

Весь цей короткий проміжок часу бою, Деміан навіть не намагався допомогти воїну, стояв осторонь і наспіх плів ілюзорне полотно, за яким сховався сам. 

Підмоги з Замку не було. Невже ніхто не прийде? Де ж всі? Невже Ріяна дійсно не поспішила з доносом? 

Позвала б кого на поміч, та ж Деміан вмить зверне їй шию магічно! І йому це не складе жодних зусиль! Та краще вже підгледіти його злодіяння і переповісти кому потрібно. Тож, беззвучно пересунувшись за товстішу гілляку, мала синичка спостерігала за ним одним оком, навіть дихала крадькома, аби маг її не учуяв.

- Хто ви і як сюди потрапили?- Між тим підійшов верховнокомандувач до чоловіка в чорному. Тіана зрозуміла, що воїн ілюзію не бачить! Він сліпий до магії! Отже, він проста людина, а значить є найнадійнішим "сховком" для будь якої магічної сили без вийнятків! Ох же ж... халлепа!

Деміан й досі тримав поперед себе руки в захисті, а очі його повільно округлилися. Здивований, не інакше. Мабуть він і не думав зустріти людину. А потім відбулося непоправне: спершу маг хотів схопити Аттавіана за горло та це було його помилкою – Арсен перехопив його зап'ясток, з легкістю відвівши в сторону, і хижо увіп'явся поглядом в темні, як ніч, очі. Що він там побачив дівчина не знала, могла лише здогадуватися, бо сам нерухомо застиг на місці. 

Цього вона й боялася.

В голові вирували страх за життя свого Повелителя і ляк за власне життя, бо ж тієї крихти магії що в ній є, не вистачить для протистояння темній силі. Навіть якщо здійняти галас, то, перш ніж хтось зверне увагу на якусь там полохливу пташку, маг і її заткне, і сам зникне.

А в той крихітний відрізок часу її міркувань, відбувся спалах темноти з ледь видимими іскрами і верховнокомандувач впав, як стояв – на спину. Чаклун нахилився над ним, поводив руками над обличчям жертви, дістав якийсь кристалик зі своєї маленької чорної сумки і почав читати древнє закляття.

О, Праматір! Та він з живого тіла виймає Душу! І тепер вже точно пізно щось там верещати!

- Ну, що, Арсенчику, побадався з демонами? Сподобалося? Кхе... - Прокректів на останок над бездушним тілом її Короля. - Я й не мріяв про таку удачу — зустріч з самим воєводою! От і завершився твій з Наступницею час! Дозволь і іншим поволодарювати... Легкої смерті! – По блазнірськи відкланявся Деміан й утворив собі портал.

Сидячи на одній з найвищих гілочок маленькою пташкою, вона усвідомлювала, що розкол на вершині Синьої гори і тьма рогатої нечисті під стінами фортеці, не що інше як один із спланованих, хай, можливо, й неспрацьованих на повну, задумів цього чорного покидька. Або ж тієї, кому він служить.

Дочекавшись коли за темним закрився портал, вона ще якусь хвилинку поозиралась навсібіч, а потім злетіла на землю, на ходу перевтілившись в людину. Нахилившись над бездиханним чоловіком включила свій магічний зір і... Богине вселика! Та він продирявив тіло воїна сотнями уламків! Він навіть свої "сліди" не замів! Тіана знала, що її магії вистачить рівно до десятка таких зламків, а тому краще покликати на допомогу. Вона хутко віднайшла обірвану потрібну нитку долі і вже налаштувалася ментально, як раптовий шелех позаду і тихе гарчання змусило обернутися: лякливе мале дівча хижо оскалилося з копиці сіна. Свідок! Хоч якийсь свідок цих подій! Тіана якось полегшено видихнула, приклавши вказівний палець до своїх губ.