5.2

ФАТУМ

Ернс, на ментальному рівні почувши голос Маргарет про допомогу в ту ж мить підвів голову вверх та було запізно. Він лише побачив закриття порталу біля її вежі. Саме цього він і боявся. З-під носа забрали Джерело. Не вагаючись утворив воронку до Анни, проклавши бічний шлях і до Крістіани, і вже разом з ними повернувся в той же Арсенів кабінет. Аттавіана там не було. На відміну від Дора, який влетів у двері мов ошпарений, майже відразу, як закрилася воронка за спинами магинь.

- Де Арсен? - Одночасно запитали один в одного чоловіки. Всередині хвилею накотила тривога і Ернс, увіп'явшись в того поглядом, склонив на бік голову, даючи зрозуміти, що чекає пояснень. Він відчував всім своїм єством – сталося щось непоправне. Щось, на що впершу чергу потрібно звернути увагу.

- До мене щойно підійшла одна з вчорашніх гостей, Ріяна, здається, і повідомила, що бачила, як ті створіння перескочили мур, зі сторони кухні, одразу ж, як спалахнула долина. Каже, що чкурнули за конюшню. Я дав розпорядження своїм аби перевірили меринів, а сам сюди. – Дор був видимо напружений і зараз мав вигляд навислої кам'яної брили.

- Там найнижча стіна. Та сторона фортеці мала б охоронятися краще!

- Так. Але ж Ви самі бачили, що та частина стіни мала найбільше воїнів і найбільше втрат. - Відрізав, на мить осмілілий, Дор.

- Занадто багато сьогодні АЛЕ. - Гнівно рубанув   імператор і розвернувся до вікна, попередньо відчинивши його.

Аріан напружено вдивлявся вперед. І лише Анна знала що це могло означати – він перетворився на зір, випустивши свою магію на пошуки Арсена. Його зіниці то звужувалися то розширювалися, а Саян від однієї думки лише, що з коханим сталося непоправне, готова була кинутися на його пошуки хоч зараз. І кинулася б, та Дор, в очікуванні чогось подібного, загородив собою шлях до виходу, не зводячи з неї співчутливого звіриного погляду.

Ну, що такого могло статися за цих півгодини, що вони були на вежі? Можливо, він просто робить обхід території, а можливо він серед натовпу там, у дворі, зачепився з кимось язиком і просто розмовляє, а вони вже тут собі понапридумували казна що?.. Та, демонове ж поріддя, тривога всередині тільки зростала і не лише за Арсена, а й за Маргарет. Хто, в темряву, міг так відверто провернути викрадення доньки? Не приведи Праматір це Мелітана, тоді... Ох, хай би це був просто вибрик юного Рейна. Але ж принц не міг так вчинити! Ох, досить думок, голова вже просто не всилах витримати стількох подій в одночасі...

... Ернс поспіхом оглядав магічним зором територію навколо Замку. Серед натовпу біля воріт затримався найдовше – ні, там Аттавіана не було і він все ж скерував магію в напрямку стайні. Всередині нікого з людей, дві кобили розірвані але решта були цілі. Магія чкурнула праворуч крізь відчинені кимось фрамуги і ось... Перед ним горілиць лежав нерухомий верховнокомандувач, осторонь якого валялися вполовину більші за нього, безголові істоти з потойбіччя, більше нікого. Але... що це?.. Схоже на сполошене серцебиття?.. Арсенове? - Ні. На жаль.Чиє?.. В мить усвідомленої секунди магія крутнулася навколо себе і... Маленька перелякана дівчинка втиснулася спиною у величезну копицю сіна, обійнявши себе руками за колінця. Зір її невизначено блукав долом. Ось вона смикнула плечима і дитяче обличчя  набуло зосередженого виразу, а мокрі полохливі оченята вмить сфокусувалися та підвелися, зрачки розширилися й контур її райдужки змінився в кольорі. Без сумнівів: вона відчула і дивилася зараз на нього – Ернса! Дівчинка загрозливо загарчала.

Як таке можливо? Адже попередник Аріана знищив особисто п'ять кланів таких магічно обдаровах. Не міг же він зараз помилитися – її погляд точно цілеспрямовано бачив його, в іншому випадку дівчинка повелася б інакше!

Він в долю миті заплющив очі, щоб розплющити і побачити підвіконня свого кабінету.

"Доре, він за стайнею. Бездиханний. Там дитя. Будь обережний. А краще перевтілься і візьми з собою ще когось. Дитина має рідкісний магічний зір, не налякайте її." - Дав ментальну вказівку імператор, попередньо наростивши щити від Анни. Той ледь кивнув, піджав губи і вилетів з тією ж швидкістю, що і влетів.

Весь час пошуку Аріаном Аттавіана, Кріс із матір'ю перебували в мовчазному сум'ятті й вичікуючи спостерігали за Повелителем. Елья схвильовано міряла обох очима зі свого зручного крісла біля каміну. Жінка давно так виснажено не почувалася. Всі троє побачили наскільки різко змінився в обличчі Аріан, став блідий, як полотно і нервово постукував пальцями по підвіконні. Саян досі навіть не звертала увагу на порожнечу всередині, відмітивши її, як викрадення доньки. Як тільки за Дором закрилися двері в голову Анни втрутився дівчачий голосок: "Міледі, мені потрібна Ваша допомога! Я за стайнею. Тут Ваш чоловік. Бездиханний."

Та Саян готова була прямо зараз перевернутися пташкою аби вилетіти в відчинене вікно. То от звідки така незрозуміла спустошеність!

"Що сталося?" - Вирішила довіритися схвильованому голосочку.

"Я бачила, як він впав. Підбігши до нього, я встигла вхопити нитки долі. Саме вони мені підказали ментальний зв'язок з вами."

- Аріане, ти бачив Арсена за стайнею?! Дор туди побіг!?

- Так. Арсена принесуть сюди. – Видно було неозброєним оком, він був виснажений магічно.

- Ні! Швидше до нього! - І вона рухом попросила портал. Імператор, закотивши очі під лоба, підкорився. 

І ось вони обоє стояли над Аттавіаном.

Анна обдивилася тіло. Ніяких видимих простому зору ушкоджень не було. Тоді вона вирішила магічно прочитати свого чоловіка, спробувавши увійти в його свідомість, там було чисто.

"Що за дурня!?" - Саян потихеньку втрачала зібраність впадаючи у відчай. Вона навіть не бачила Дора, котрий прибігши забирав маля з-під копиці сіна. Ріяна, котра стояла поодаль лише закусила до болю губу, ненаважуючись підійти ближче. Декілька воїнів мовчки зиркали на свого лежачого воєводу, забираючи тіла нечисті до їх решток. Для Анни нікого зараз не існувало. Потрібна була зорова магія, та що бачить найпотаємніше. Набравши побільше повітря, жінка повернула собі рівновагу і нарешті переключилась на зір Далі.