4.14 Заручниця

ЗАРУЧНИЦЯ

Розвівши руки в сторони, Мелітана читала коротке заклинання. Йбез того темне кам'яне приміщення наповнювала ще більша темрява просочуючись з самого каміння під її ногами та стін, то стелячись попід ноги то здіймаючись в безформенні стовпи до самих балок.

- Нащо кличеш, Відьмо?- Шиплячи озвався густий морок. - Ти ж знаєш, що моя поява у вашому світі потребує немалої жертви.

- Ти мав мені допомогти, а натомість підло обдурив!- Зло відповіла таким же тоном жінка.

- Я тобі допоміг і зробив те, що ти хотіла: наділив силою, якою ти відкрила міжсвітну перепону. - Прошепотів насміхаючись голос міняючись тембрально з чоловічого до жіночого в кожному слові.

- Ніякої сили ти не надав! Це був лише ключ, яким я зруйнувала ту довбану перепону! Але ж я не просила випускати все своє поріддя! - Гаркнула в розпачі Відьма невтримавши емоцій. - Тепер я в цій фортеці як у карцері, бо твоя нечисть скрізь і всюди! Пожирає все, що я створювала всі ці двадцять років! Я навіть не можу дістатися своїх кристалів щоб спровадити твоїх демонів! - Та вона ладна була з кулаками накинутися на згусток тьми, який височів перед її чима. Та у відповідь почула лише тихий жіночний сміх, що з кожною наступною секундою лунав все голосніше і врешті змінився низьким пронизливим гуркотом, від якого мороз пішов по тілі.

- А як ти хотіла? Відкрити двері і щоб звідти ніхто не вийшов? - Гуркотів задоволено голос дратуючи її цим.- Я думав, ти розумніша, Мелітано, та я приємно помилився... - Раптом у темряви проявилися два маленькі світлячки, схожі на далекі тьмяні вогники. Очі. Вони ж і допомогли жінці роздивитися його контури. Величезна густа чорна хмара нависала над Відьмою в образі самого демона. Підкоривши собі свій же раптовий страх, вона так же владно продовжила свої вимоги.

- Я просила владу над своїм світом, за що заплатила тобі десятьма душами. А натомість ти забрав те, що належить мені! Я наказую тобі зупинити це! Континент і Королівство мають бути лише мої!

- Як і сила Далі? – Хихотнув морок чоловічим голосом.

- Так! Як і сила Далі!

– Хм... як цікаво ти закрутила... – Контури кривої руки взяли свою подобу підборіддя димленими пальцями. – Та ти не мій повелитель, Відьмочко... – Вершечок хмари нахилився, ніби голова до плеча і голос продовжив вже таємничо тихо. – Це я твій повелитель. По закінченню життя, твоя душа все одно попаде у мій світ і служитиме мені! Вічно! Не навпаки... А тому наказувати і вимагати від мене ти не можеш. Душі твої, плата, все одно пусті. А світ твій стане новим домом для моїх дітей... - З цими словами розлився останній його смішок і темрява почала ховатися точно так, як і з'явилася, залишивши чаклунку ні з чим.

Роздратована і стомлена, вона різанула непритомну жертву, як оплату Тьмі за розмову з нею і чимдуж кинулася східцями на верх з глибокого підвалу...

Вона планувала зараз бути на вершині Синьої гори і чекати ту, кого ненавиділа все своє життя – Саян. Меліта вже бачила, як витягує з тієї всю силу Далі поки та мурує міжвимірний простір. Анна б і не помітила її. Та натомість вона змушена сидіти у своєму бастіоні на кордоні гірських хребтів загнана демонятами мов в пастку.

"Ні, просто так я цього не залишу! Я змушу коритися мені навіть смерть!!!"

- Деміане! - Гукнула, вибігши на перший поверх. - Деміане!!!Прямо перед її очима з'явився високий чоловік з чорною густою бородою, одягнений теж у все чорне.

- Так, Ваша темна Високосте! - Склавши руки перед собою, схилився в низькому поклоні чоловік, торкнувшись чолом її чобота.

- Не ТАК!!! - Гаркнула вона до нього.- А за магію!... Все в цьому світі купується за магію!!! - На що чоловік кивнув, не подаючи голосу. Він знав, коли Мелітана в такому настрої, краще в усьому з нею погоджуватися, не перечити і не повчати.

- Де вона? - Вимогливо глянула тому у вічі. - Де та, по кого ти ходив вчора?!

Та у Деміана лише заграли жовна, а язик і зовсім прилип до зубів.

- Ну!!?

- Вона не прийшла в назначений термін... н-на місце, Ваша Милість. - Його маленькі оченята забігали із сторони в сторону, а страх, здавалося, наповнив тронний зал. - Я можу в-вам зробити портал на С-синю Гору, Ваше Превоссс... - Він запнувся на пів слові. В ту ж мить у великому каміні потухло і так ледь жевріюче полум'я, і чоловік вмить зіщулився, втягнувши голову в плечі. Біля його ніг з гучним тріскотом приземлився тонкий батіг, витканий з самої тьми. Деміан лише голосно ковтнув слину.

- Деміане, - тихим шепітом почала Відьма, - мені потрібна твоя сила. - І плавно рушила в його сторону.

Меліта мов той хижак наступала на задкуючого чоловіка. Вона могла б витягти з нього магію ще в той день коли зустріла, але, не маючи жодного союзника, залишила своїм побігачем, рабом. Та зараз їй необхідна була його магія, але не тіло. Все ж Деміан хутко отямився і, клацнувши пальцями, зник з поля зору, залишивши після себе лише легкий запах попелу...