4.13

"Чужинець" - Прошила здогадка Кріс.

Чоловік не охоче відсторонився. Він жадібно, з превеликою цікавістю розглядав її, мов здобич на полюванні. За інших обставин це, можливо, було б навіть приємно, та зараз серед всіх подій і обставин... 

- Юна леді, куди Вас провести? - Запитав, як тільки штовханина послабилася.

- Мені потрібен головнокомандувач гарнізоном Аттавіан. - Сказала прізвище батька, розуміючи, що Ернс слідом не вийшов, а фортеці вона зовсім не знає.

- Хм... Я теж прямую до нього. Його кабінет далі коридором. - Кивнув в правильному напрямку і вже якось по іншому, більш стримано глянув на неї.

"Невже дружина? – Подумав про себе. – Чи все таки донька? Що мало ймовірно... під час сьогоднішніх подій, я б дочок тут і близько не тримав..." І легенько, наче ненароком торкнувшись спини дівчини, направився і слідом за юною особою до кабінету верховнокомандувача.

Тіло дівчини вкрило сиротами, гаряча долоня ніби обпекла шкіру крізь тонку тканину сорочки, але Кріс намагалася не подати вигляду...

Пройшовшись недовгим вузьким коридором у загальний зал, дівчина машинально швидко окинула поглядом яскраво освітлену магією, величезне приміщення, де у різних іпостасях снували і лежали поранені воїни. Біля них крутилися кілька дівчат, серед яких були дві маленькі щебетушечки, інакше їх не назвеш, бо вже занадто високі були їх голоски, хоч і розмовляли вони не голосно.

Побачене вразило своїм жахіттям – багато воїнів лежали з видимими ушкодженнями, третина поранених були Вовки, які снували туди-сюди, заліковуючи себе регенеруючи із одної іпостасі в іншу.

Страх ковзнув спиною холодним протягом. Плечі осунулись, губи затремтіли, очі без упину шукали рідних. Та чужинець вів далі. Перед одними з дверей зупинився, вказавши на них рукою.

Крістіана, стукнувши двічі, легенько штовхнула двері. Проте щойно вона переступила поріг, як емоції хлинули з неї і дівчина кинулася в обійми рідних.

-Тату... Мамо, Маргарет!..

Гучне сперечання присутніх чоловіків було перерване і їх погляди втупилися на нову особу, що ввійшла слідом за Крістіаною

На пів голови вищий неї плечистий чоловік, відверто стріляв поглядом по всіх присутніх в кабінеті. Темні мов вуглинки очі безсоромно й похапцем проникали в обличчя кожному, від чого на його лиці викарбовувався вираз здивованого.

"Ергель"– Підкинула пам'ять одну, із завчених колись, портретних високих особистостей. Арсен підвівся з-за столу. Похапцем обійнявши дочку, відразу ж відпустив її, не зводячи з гостя не менш проникного погляду. Дор, що в цей час стояв над розгорнутою мапою, випростався, а Анна з Ельєю, бачачи що перед ними чужинець, обачно переглянулися і закрили спинами дівчат...

Чоловік, привітавшись кивком голови з верховнокомандувачем і його соратником, цим самим підкресливши свій високий ранг, окремо віддав шану галантним поклоном жінкам.

- Моє ім'я Еміль Ергель. Граф. Мої землі беруть початок неподалік фортеці Ніас, як вам відомо. Я б хотів бачити імператора Аріана Арагорна Ернса, та бачу, що його тут на разі не має. - Він підійшов ближче до столу, намагаючись не дивитися на відкриту мапу, яку Дор потихеньку потягнув до себе скручуючи у сувій.

- Сьогодні вночі мої воїни настріляли на кордоні понад дві сотні демонів. - Окинув він поглядом присутніх. – Я хочу запропонувати свою допомогу. Та частина континенту, яка є початком моїх володінь не має тієї цінності, які мають мої острови. А тому, розподіливши частину війська на островах, іншу частину своїх воїнів я можу і хочу направити на захист імперії. Без будь-якої на те вигоди. По моєму сигналу, мої п'ять магів утворять портал, яким мої ж воїни прибудуть в будь-яку вашу фортецю. – З ледь видимою скромністю закінчив Граф.

- Ви кажете, що ваше військо сюди йтиме порталом? - Анна ринула вперед. Часу на люб'язності, роз'яснення та і вибачення не мала. -  Де ваші воїни зараз?

Арсен мовчки кивнув Графу, давши зрозуміти, що його дружина має повне право ставити подібні питання. Ергель лише з подивом підняв брову, зрозумівши, що ця жінка займає далеко не останнє місце серед присутніх в цьому кабінеті, тому, повернувшись до неї обличчям, чемно відповів:

- На цей час мої воїни знаходяться на одному з островів, чекаючи мого сигналу. Як я і передбачав, нечисть у океанус не полізла.

- Це добре... – Саян перевела занепокоєний погляд на власного чоловіка. – Арсене, під час трансформації, всі люди і воїни мають бути в укриттях! Чуєш? Всіх, без вийнятку, потрібно буде відкликати! Хвиля може сягнути половини континенту і дійти до берегів Білого Королівства!

Новоприбулий з не розумінням глянув на неї, нахмуривши брови, і повернувся до Аттавіана. 

- Можна запитання, Арсене?

- Якщо це стосується справи... 

- Що тут роблять ці жінки і дівчата, якщо Я не можу бути корисним?  

- Рятують наші з вами, Графе, дупи. А точніше – весь цей світ. - Твердо мовив у відповідь. Його суворість не в'язалася з жартами, тож Ергель лише підтиснув і так тонкі губи.

- Еміль Ергель? - Пролунав зі входу голос Ернса. Він і вигляду не подав, що здивований гостю.

Так уже склалося історично, що дружби між ними не водилося, але й ворожістю не пахло. Такі собі незалежні два володарі, поціновувачі спокою та стабільності, і зовсім не запеклої війни.

Між Графом і Імператором зав'язалася щира розмова про взаємодопомогу, яку другий все ж прийняв, у разі, якщо "план" Марго не набуде бажаного результату. Ніякої вигоди ніхто не просив, йшлося лише про рятівну міссію життів і земель.

- В битві з нечистю щойно бачив Тріальда. - Звернувся, по закінченні розмови з Графом, Ернс до Арсена і цим ім'ям перебив мрії Кріс. - Чи знав ти це? - Арсен заперечно мотнув головою, явно мислячи щось своє. - Остання наша з ним зустріч відбулася понад десять років тому, в не вельми дружніх обставинах. - Імператор мигцем глянув на Анну, яка терпеливо вичікувала паузи.