4.12

КРІС

Крістіана сиділа у своїй кімнаті вдивляючись в північний горизонт. Вершини невисоких гір робили його надто кривим. Небо було незмінно яскраво-блакитного кольору, не передбачаючи ніякої біди. Їй дуже вже кортіло побачити і розпитати матір чи сестру як все пройшло, – та хоч би з ними нічого не сталося! Час від часу вона вивчала ті літери, які були написані в листі, начебто від батька. Тільки тепер побачила відмінності між п'ятьма літерами свого ім'я. Дівчина картала себе за цю неуважність уже другу годину поспіль. Що було б, якби вона не розповіла про лист матері і вийшла до особи, яка написала його? Чи була б вона в безпеці поруч з тим, хто так жорстоко їй збрехав? Авжеж, що ні.

Кріс мучили питання, на які вона намагалася дати хоч приблизну істині відповідь та швидко від цього стомившись, просто рахувала хвилини аби пришвидшити час до появи рідних.

"Все буде добре. - Час від часу заспокоювала себе.- Він не дозволить цьому статися. Він обов'язково щось придумає! Це ж Ернс!" – Невсилах більше сидіти на місці, покинула покої і направилася до Рейна. Можливо хоч син імператора її заспокоїть?

Постукавши в двері його кімнати, Крістіана приставила вухо до дверної щілини.

- Зайдіть! - Гукнув не голосно глибоким бархатисим голосом хлопець. Коли ж двері прочинилися, він зіскочив на підлогу та з надією в очах поглянув в самі очі Кріс, на що вона лише опустила погляд мотнувши головою справа на ліво, і юнак скис.

- Рейне, я хвилююся за них. Вже понад дві години їх немає. -  Зіпершись спиною об стіну біля дверей мовила на одному подиху.

- Заспокойся. Мама каже, що на все воля Богині. - Відповів той, хоч сам явно не менше нервував.

- А тобі пасує цей колір. - Вирішила змінити тему. Чи то відволіктися від поганих думок.

- Хм... Це улюблений колір твоєї сестри. - Посміхнувся компліменту кутиком губи хлопець і мигцем поглянув на своє відображення в дзеркалі. Високий, майже батькового зросту, молодий Ернс був одягнений у сорочку кольору неба, що виразно підкреслював його блакитні райдужки. - Вона любить колір безхмарого літнього неба. – Мовив нібито й байдуже, та мрійливі нотки закоханості від неї не сховалися.

- Ти кохаєш її? - Раптом запитала Крісті і тут же засоромилася свого питання.

- Кохаю. - Коротко відповів він дивлячись у її очі, і саме в цю мить, їй здалося що погляд його набув іншого виразу: став більш чуттєвий і наповнився ніжнісю. Одначе видно було, що він не хотів оприлюднювати свої почуття, саме тому завжди був сама серйозність: проникливий, навіть грізний погляд, і зовсім беземоційні рівні відповіді на все, без вийнятків. Істиний син свого батька. Та за цією маскою ховався щиросердний юнак, неспроможний до образ.

Хоч Маргарет була старша за нього майже на рік, він впевнено стояв на тому, що саме ця дівчина його доля.

- Я б хотіла щоб Маргарет... -Раптовий шум за дверима не дав дівчині договорити дівчині, привернувши до себе увагу обох молодих людей і ті миттю кинулися в коридор.

Аріан Ернс підгагяючи всіх жителів і сам швидко рухався коридорами, наглухо закриваючи всі балконні двері, і вікна будинку. Кріс хутко метнулася в кімнату по свої речі, які зібрала заздалегідь розуміючи, що все одно тут ніхто не залишиться, навіть якщо мама з Маргарет повернуться.

- А де мама з Маргарет? - Тривожно запитала дівчина. Побачивши її немаленький клунок, імператор, як завжди, питально вигнув брову.

- Наскільки я розумію, сюди ми більше не повернемося? - Швидше констатувала аніж запитала.

- Чому ти так вирішила? - Його чоло перекреслила єдина зморшка.

- Після фальшивого листа від батька. - Кріс підняла до нього очі.

- Якого ще листа? – І тут вона зрозуміла, що мама йому про це нічого не розповіла. Можливо тому, що події відбулися набагато важливіші і вона забулася за повідомлення. Крістіана швидко переповіла вчорашній вечір і всі його події. Ернс злісно скрипнув зубами. Він і не сумнівався в тому, що Анна сама літала до озера, щоб побачити того виродка, а отже з нею потрібно поговорити, вияснити ще і цю "занозу". Він гадки не мав хто того листа міг написати, та зараз і справді не час для відволікань, головне всі живі і здорові.

Крістіана ж спостерігала за його непроникним виразом буквально кілька секунд, бо до них вже сходилися всі домочадці.

- А де Анна з Маргарет? - Ліана з принцем звичайно ж не втрималися від запитання, хвилюючись за свою обраницю.

- З ними все гаразд. - Відповів Аріан про себе відмітивши "поки що", та в голос продовжив інше. - Тут стає небезпечно. Вам всім краще перебратися до південних кордонів. Будь-яка фортеця вам надасть захист.

- Берра? - запитально запропонувала Ніола кинувши переляканий погляд на молодшого сина, а потім на свого чоловіка, який підійшов останнім до гурту.

- Як варіант. Руне, я змушений тебе просити залишитися, і тебе Кріс. – Відповів Ернс і утворивши в повітрі воронку, рухом руки запросив обраних в коротку пішу подорож. Ніола важко зітхнувши обійняла чоловіка, прошепотівши щось потаємне в саме вухо й ховаючи сльози ступила першою з малим сином в портал.

– Локі, бережи маму.– Це була єдина фраза Руна малому сину, коли той обіймав батька за шию.

Коли ж Ліана запитала Аріана про Кріс, він лише мотнув заперечливо головою, а та зі страхом в очах глянула на дівчину, на останок сказавши їй коротку фразу: "Я в тебе вірю, дівчинко!" І, потисши їй зап'ясток, ступила у портал. Рейн кількома фразами намагався вговорити батька відбути з ним до фортеці Ньорс, та Ернс твердо відмовив аргументувавши, що він є наслідним принцем імперії, а тому має вберегти себе, як майбутнього імператора і хлопцю нічого не залишалося, як розгнівано рушити слідом за матір'ю. Воронка закрилася.

- Крістіано, хутко перевдягнися в щось зручне. Краще штани і сорочку. З собою можеш взяти лише змінний одяг. - Різко зкомандував Ернс, вже не стримуючись в наказах, як це було при інших членах сім'ї. - Руне, ти відбуваєш за головного у фортецю Фьйорт. Ось наказ завірений печаттю, покажеш Міору, при потребі.