4.10

НЬОРС. ПТАШКИ

Вбігши в кімнату Тіана голосно грюкнула дверми, та подруга спала, як убита.

- Ріяно, подруго, прокидайся! - Не крик - розпач!

- Що сталося?-Ліниво, не відриваючись від сну і ще більше кутаючись в пухову ковдру, запитала соня.

- Ріяночко, я щойно таке чула! Прокидайся, нам негайно потрібно знайти того зеленоокого воїна, якого ми вчора біля верховнокомандувача бачили. Тільки він зможе нам все детально розповісти! - І Ріяна, ніби з ліжка звалилася, вже стояла на ногах.

- Якого ще воїна, Тіано?- Її обличчя відображало подив і водночас страх. Е, ні! До перевертня вона і близько не підійде, не те щоби розмовляти!

- Я щойно з кухні... - І молодша дівчина детально переповіла все, що почула від кухарки з її помічником. Прозустріч з верховнокомандувачем чемно змовчала. - Мені здається той велетень права рука нашого воєводи, а тому зможе нам детально все розповісти і допомогти зібрати найнеобхідніші ліки... - Тараторила вона не зупиняючись допомагати іншій одягатися в сукню.

- Ти впевнена що все правильно зрозуміла, Тіано?

- От коли знайдемо того велетня, то зрозумієш і ти все правильно і безпомилко!

- Я до нього не піду! - Заявила старша і, чи то обурливо, чи перелякано, сіла на край ліжка.

- Ріяно! Тут не до твоїх дрібних страхів! Страшно буде, коли сюди прибуде Тьма зі своїм поріддям! А тутешні перевертні справжні лицарі! Ми ж сьогодні в цьому остаточно переконалися, хіба ти забула?.. – Вона вправним рухами защібала ґудзики сукні на спині подруги. – Якби вони хотіли нас зганьбити чи ще чого подібного, вони б це зробили ще в перший наш візит сюди... взяли б під варту і не оселили в цих покоях! Та взагалі! - Вона обурено тупнула ніжкою. - Досить дутися! Ходімо вже!

За вікном стало набагато світліше, коли дівчата залишили покої. Тіана впевнено вела подругу у двір через головний вхід замку. Вийшовши на вулицю обидві мотнули головами шукаючи очима потрібного воїна. Навколо було людно, але нікого з жінок чи дітей. Кілька десятків молодих чоловіків хутко і мовчки робили свою роботу, цим самим ствоюючи тишу. Попід стінами замку, як і під захисною стіною було викладено багато різної ручної зброї, деяку з них дівчата бачили вперше. Це жахало. Обабіч стояли бочки з заготовленою водою і легкий провіант. Птахів зовсім не було чутно. Один із вояк побачивши дівчат кивнув другому поглядом вказавши напрямок і той, вирівнявши спину, повернувся в їх сторону. Ріяна м'яла складки свого кожушка, а Тіана впевнено швидко крокувала в сторону воріт, стріляючи навкруг очима. Воїн хутко перегородив їй собою шлях і помахом вказав йти за ним, та вона зупинилася не збираючись йти слідом.

- Тут небезпечно, леді. - Майже пошепки мовив чоловік. Проте глипннувши за спину дівчині, ледь видимо кивнув та відсторонився.

Дівчата разом повернули голови – зі стіни спускався той, кого вони шукали...

Побачивши зі своєї оглядової башні двох подруг, Тоґо вирішив особисто супроводити їх до покоїв, або, якщо ті не захочуть, до нижньої зали, де перебував тутешній простий люд, жінки і діти. Кивнувши своїм воїнам в сторону задимленого північного горизонта, який мінявся з кожною секундою, ніби там саме небо впало, він хутко, в декілька стрибків, зіскочив на внутрішню стіну, а потім як і належить людині, східцями спустився на кам'яну доріжку.

- Запасися кристалами і роздай решту своїм. - Таким же низьким глухим баритоном дав наказ молодшому за себе чоловіку котрий щойно розмовляв з дівчатами, а вже потім звернувся до двох подруг.

- Нечисть зараз на горизонті. Через четверть години вони будуть під стінами фортеці, а тому я попрошу Вас покинути двір і пройти в нижній зал до решти людей. Я проведу вас, леді. І торкнувши долонею спину Ріяни, легенько підштовхнув вперед, поглядом вказавши на двері Замку.

По спині дівчини пройшлося дивне тепло в суміші з ляком і тремтінням, але чомусь їй стало приємно від цих несумісних відчуттів і вона рефлекторно вперлася спиною у його долоню на долю секунди затримавшись на місці. Тіана лише здивовано кліпнула, мазнувши поглядом по завмерлій подрузі: "Нічого собі? А казала перевертні нам не друзі!?."

Пройшовши в середину Замку, молодша дівчина зупинилася і глянула на воїна.

- Я не думаю, що ми маємо залишатися осторонь у цій війні. Не виключено, що під час бою будуть поранені. Хтось із нас, має залишатися тут і допомагати воїнам. Навіть подати кухоль води вашим людям, думаю вже буде невеликою але поміччю..? А що буде, якщо когось смертельно ранять? Не приведи Праматір звісно!? – Дівча явно було заклопотане передбачуваними подіями, її зосереджений вираз був щирим і говорив про готовність бути поруч, що Тоґо вразило до глубини душі. – Ріяно, я залишаюся тут. Я згодна не виходити з Замку у двір, але я небуду сидіти склавши руки.

- Я з Тіаною згодна... - Закивала її ляклива подружка. От в цієї, старшої, було явне вагання, але дівчиною щось рухало вперед. – Було б добре, якби нам показали де у вас лікувальні трави. Моя мама була травниця, я й сама можу робити різні мазі та відвари. А ще, можу замовляти біль. 

Тоґо слухав, не вірячи своїм вухам. Ці дивні дівчата перші, хто самостійно виявив бажання допомогти. Тутешні жінки боялися за свої життя більше ніж за поразку, та їх розуміли, тому й ніхто не наполягав на їх допомозі воїнам. І все ж НІХТО, окрім цих двох, не виявив сміливості залишитися у першому залі.

Перевертень стримано кивнув дівчатам й провів їх до місцевого лікаря-мага, кабінет якого був недалеко біля кухні. Звичайно ж той зрадів двом сміливицям і відразу взяв їх під свою опіку. Тоґо затримуватися не став, хоча поглядом так і прикіпав до полохливої дивачки Ріяни. Бачив, що дівчина його боялася, хоча й намагалася цього не показувати. Молодша Тіана навпаки — безстрашна, все розпитувала про бій який має відбутися. Згаявши на дівчат понад п'ять хвилин, велетень все ж покинув Замок і направився на стіну, де вже активно відбивали перші зграї наскоків потойбічних створінь. Останні так і норовили потрапити в середину фортеці. А ще через кілька не надто довгих хвилин в Замок внесли першого важко пораненого. Воїн закрив собою рідного брата, який стояв пліч о пліч з ним, відпихаючи чорну морду назад в глибоку долину.