4.7

- Ваші покої, леді. - Мовив хлопчина посміхаючись перед самими дверима, до яких вони йшли через весь перший поверх Замку. - Можете поки відпочити на більш зручних перинах. А якщо дуже голодні то через хвилин тридцять можете пройти на кухню, там наша кухарка вас нагодує. Свіжою кашею. - Підморгнув їм і, відчинивши двері у їх кімнату, направився по своїх справах.

Дівчата остовпіли. До них обох лише зараз дійшло де вони знаходяться - гостьове крило бастіону, кімнати для слуг подорожніх.

- Я ж тобі казала, що звірі НЕ ВОНИ! - Вигукнула Тіана витираючи сльози і радісно вбігши у невеличку, але охайну кімнатку, впавши на одне із двох ліжок. Ріяна ж мовчки зайшла за подругою, все ще не вірячи своїм очам. Та й вухам. Їх навіть не каратимуть! Та їх навіть не сварили!..

Не пройшло і пів години, як за вікном почало світати. Надмірна тиша підняла одну з красунь і змусила заглянути у шибку. На одній із оглядових башт стояли, завмерши на місцях, аж п'ять воїнів з натягнутими тятивами на луках, готовими випустити по три стріли одночасно в різні напрямки. А ще вона зуміла розгледіти магічну стіну. Прозора перепона здіймалася високо в небо, відливаючи ледь видимими спалахами. Дівчина вирішила тихенько вискочити хоч кудись, щоб дізнатися що коїться за межами бастіону.

Накинувши на плечі хустину, вийшла з покоїв і направилася в сторону кухні. Де-де, а там точно мають знати всі плітки в окрузі. І не помилилася. Пройшовши повз стіл, роблячи вигляд заклопотаної служниці, наставила вухо на тиху розмову кухарки з якимось чоловіком біля печі.

- Ой, Сіаре, що тепер будее... - Бідкалася кругленька кухарка перебираючи крупу. - Нам хоч запаси на рік наперед зробили, а Фьйорт он навіть на пару місяців продуктів не назбирав. Люди повтікали відразу, як оголосили про цю нечисть, провались воно в Темряву!

- Все буде гаразд. Не хвилюйся. Повелитель щось обовязково придумає. Може навіть поділимося своїми запасами...

– О, Праматір! – Наспіх зробила жест Богині на собі. – Хоч би пережити цю війну!

– Заспокойся... Ти ж знаєш, що наші перевертні нас в образу не дадуть. Вони он які дужі і хоробрі хлопці, демонам всі роги повскручують і хвости повідривають, що ті самі звідси копитами накивають! - Втішав жінку чоловік чистячи велику рибину.

- Ти бачив що за стіною робиться? Вже більше двох десятків наші настріляли. - Все так же нила стара. А в Тіани стислись все всередині.

"Отже, демони трикляті таки дісталися й сюди. Не дивно що ранкові птахи мовчать."- Подумала дівчина, не наважившись дати про себе знати, і тихцем вислизнула з кухні.

Пройшовши через пустий зал звернула до кімнати, як раптом почула з-за кутка ще одну розмову.

- Арсене, ти не повинен себе підставляти! - Говорив не надто голосно чоловік низьким, аж надто владним, тоном. Навіть мурахи поповзли по спині, та все ж затрималася вслухаючись у їх розмову. - Я розумію, що ти воєначальник всього імперського війська, та спершу ти є принц! – Захист Джерела і Наступниці самої Далі! Якщо з тобою щось станеться, Анна магічно стане вразлива і доступна будь-кому! А відтак пролита кров буде даремною! І ця війна нами буде програна, навіть якщо нечисть всіх до одного знищимо!

- Аріане! Я не обіцятиму тобі, що ховатимусь, як миша в дірці тоді, коли мої воїни гинутимуть! - Відповідь була такою ж тихою, і не менш авторитарною.

- Арсене, ти проста людина! - Видихнув перший співрозмовник. - Та ти навіть не зможеш регенерувати, якщо тебе поранять!

- Я не підставлятимуся, та вважаю за необхідне хоч інколи визирати на стіни! - Ніби скопіював тон і стогін свого співрозмовника.

- Я зніму з тебе твої обов'язки наказом. Вже зараз. - Вже більш спокійно але твердо заявив перший.

- Твоє право. Ернсе... -  Секундне мовчання. А далі розмова набула дружнього характеру. - Сховай її, чуєш? Сховай так, щоб навіть ти потім не знайшов. І Маргарет з Кріс сховай! Вони моя кров, що не дасть мені схолоти! Я знаю, що ти це можеш! Лише так я зможу вберегтися сам, коли знатиму, що з моїми дівчатками все гаразд. Що вони в безпеці!..

Після цих слів Тіана побачила легке відображення світла, яке за мить пропало, а потім почула кроки в свою сторону, та ховатися не збиралася...

Розважлива хода воєводи наближалася до місця її перебування. Холодний, спокійний погляд воїна ковзнули по обличчю дівчини. Він мав надто стомлений вигляд. Примружився. Здогадка про підслухану нею розмову підкинула підозру і Арсен, схивши голову до плеча, неспішно підійшов до дівчини, вдивляючись в її безсоромні, полохливі очі. 

Як же він стомився від усіх негараздів, пересудів та осіб, які сунули свій куций носик куди не слід. Він відверто розглядав її світлі круглі від подиву плеса, чекаючи виправдань. Вона ж, ні на мить не відводила погляд від його суворого обличчя, а навіть навпаки, здавалося, приголомшливо розглядала кожну клітинку, кожну зморшку, губи, чоло... 

Вона що, зовсім здоровий глузд втратила?..

Він підійшов майже впритул, а дівочі очі все ще ковзали його обличчям, а потім, пухлі вуста зашевелилися:

– Я клянусь своїм життям та магічною силою зберегти почуту мною розмову у таємниці. А також присягаю Вам у вірності й готовності стати на захист вашого життя... – Пошепки, глухо, але чітко промовила Тіана, а вже після, присіла в глибокому реверансі, закріпивши фразою: - Мій Король...

Ошелешений Арсен лише брови звів на переніссі...