3.11 Допит. Імператор

– Опиши його співучасника? – Ернс міряв кроками власний кабінет.

Декількох хвилин для погашення бурі всередині, на диво, йому виявилося достатньо.

– Аріане, той чоловік перевертень. - Саян сиділа в кріслі, спостерігаючи кожен його рух. - Він не був співучасником. В памяті Ельї, він по незнанні дав клятву Кронту. Та зухвалість, з якою він говорив при розмові з лордом, лише підкреслює його необізнаність.

– Анно! Опиши його зовнішність! І, благаю тебе, – склавши руки в благальному жесті скривив міміку до Саян. – Не влазь у це розслідування сама! Ти маєш залишитися осторонь при будь-яких обставинах! Подумай про безпеку власних дітей.

Вона глибоко вдихнула, схиливши голову. В ній не було покори, це була проста втома від хвилювань пережитого за день.

– Невисокий, але доволі кремезний. Довге руде волосся зібране у хвіст на потилиці і такі ж руді вуса. 

"МаУра..." 

Додумати до кінця не дав гучний стук у двері, і їдюча суміш з переляку та злоби з характерно вираженими нотками недавніх... любощів.

 Ернс потягнувся за кристаликом на письмовому столі. Відкривши кришечку полегшено зітхнув - нейтралізатор пахощів подіяв правильно. Він повернув погляд впавшій в реверансі Юфі.

Товстенька темноока служниця з улесливою посмішкою застигла на середині кабінету.

– Ваша Величносте! Ви хотіли мене бачити?

– Юфа. Дай мені відповідь на два питання... Перше: Що за зілля дав тобі Елеван Кронт? Не питатиму нащо він хотів вбити мою дружину. І друге: навіщо ви змусили Елью накласти на себе руки? – У служниці перелякано забігали очі. Не взмозі вимовити й слова вона заскулила. – Я так і думав. Отже, клятва вірності... Що ж, дякую тобі за красномовність.  В темницю її. І без мого відома нікого до неї не пускати. – В стража, що зайшов за дівчиною слідом, сіпнувся кутик губи у подобі чогось схожого на хиже вдоволення словам імператора, після чого зобразив галантний жест рукою, запрошуючи дівку до виходу.

Юфу не тягли за руки, вона сама піднялася зі сльозами на очах і з опущеною головою попленталася поперед стража, а той презирливо фиркав слідом, навіть не бажаючи марати рук.

Наступні кілька хвилин Ернс вправляв мізки своїм леді: Ліана сперечалася не довго, на відміну від характерної Анни, яка врешті решт погодилася з роллю, що відвів їй імператор і покірно залишила його кабінет.

Аріан нашвидкоруч написав Наказ, де позбавляв статусу Лорда свого радника, та, дарувавши життя, але конфіскувавши все його майно без вийнятку, висилав з імперії на острів Йонна, без права повернення на континент. Дружину і повнолітніх двох синів Кронта це теж стосувалося. Віддавши бумагу в руки тому ж стражу, Аріан повернувся до столу. 

МАУРА

Знову стук в двері і в кабінет ввалився Арсен зі здоровенним рудим Котом на руках. Здається цей день ніколи не скінчиться... 

– Аріане, він ще живий! - Важко дихаючи майже кинув перевертня на м'який килим біля каміну. Страшенно роздерта шия була така ж, як його бачив Ернс востаннє.

Так, дракон мав магію, яка дозволяла йому бачити життя поруч зі смерттю, та він сьогодні занадто багато віддав сил на переміщення порталами. Подумавши про Саян, яка теж була виснажена не менше нього все ж заплющив очі, щоб через секунду сканувати Рудого. І, так! Кіт майже не дихав, та вочевидь його місія серед живих не дійшла кінця, бо серце зрідка, ледь видимо, але скорочувалося.

Аріан в німому питанні поглянув на Арсена.

– Це все Тоґо! Він якось по своєму його дивився. – Розвів руками Аттавіан, вильнувши плечима.

Імператор вкотре за день вилаявся, в думках.

"Анно..." – Тихо позвав свою богиню. 

Через кілька хвилин вона була біля Рудого.

 Від побаченого комок підкотив до горла: густа магічна речовина видимо пульсувала в рані перевертня, вбираючи в себе останні його життєві сили, від чого той не зміг регенерувати. Що робити напевне, Анна не знала, та в голові сплили завчені колись рядки бабусиної молитви, значення якої зрозуміла лише тепер. "...Хай відійде все живе що неживе, залишивши життю лише життя..."

Було важко та вона направила світло на груди переветня – її магія знову здолала темряву, залишивши життю життя.  

Рана почала затягуватися, напружена морда рудого перевертня помітно розслаблялася, а шерсть розправлялася. Кіт відновлювався на очах...

-Можливо, розповісиш, як так сталося, що ти дав клятву Кронту а не мені? - Погляд Імператора, як лезо, пройшовся по чоловіку, який стояв згорблено навпроти нього. Руді густі вуса закривали його емоції, та не від Повелителя.

Чоловік скосив погляд, винно опустив повіки. 

-То чого тебе вирішили прибрати, МаУро? - Ернс дивився на нього зверхньо, зверху вниз. 

– Мені немає прощення і я це розумію. Та я не збирався виконувати жоден наказ, без печаті на ньому, Ваша Величносте... І разом з тим, мені є що розповісти. 

-Запізно. Кронт вже прямує на постійне місце проживання разом зі своєю сім'єю. А от щодо твого місця перебування... - Аріан зиркнув так, що той зіщулився.

-Я хотів лише аудієнції з вами, Повелителю. І готовий присвятити себе службі вашій родині довічно.

-До родини я тебе не допущу. А от службу... - Монарх відбив пальцем ритм по стільниці. Різко підвівшись підійшов до рудого. - Завтра під командуванням Арсена докажеш свою відданість.

-Ваша Величносте. Дозвольте говорити. Зараз. Бо завтра може бути запізно.

Аріан глибоко перевів подих. Ні сил ні бажання чути щось іще, не було. Як і бачити зрадників. Але кивнув, змусивши себе зосередитись на словах кота.

-Користуючись своєю владою над такими довірливими істотами як я... Кронт щодня висилав їх таємним порталом в різні міста і поселення в найвіддаленіші куточки імперії, з дорученням і, нібито, Вашим Наказом з печаттю Золотого Дракона, де вказано знищувати магічне меншинство, збираючи їх магію в кристали, які, це вже на мою думку, потім будуть використовувати у війні проти Вас, мій сір. Я ж, по незнанні попав під вплив цього людиноподібного монстра, давши клятву вірності Імперії і її народу. Але не йому особисто! Я відмовився від свого першого завдання, цим самим підставивши під небезпеку життя своїх рідних, не кажучи про себе...