3.5 Змія

ДАКРІН

Літнє повітря розрізало навпіл невеликою блискавкою, а в наступну мить із утвореної золотої воронки вийшов високий статний чоловік. Прохід закрився. Мешканці міста, йдучи повз, звично кивнули незнайомцю у привітанні. Той кивав у відповідь.

Центральна площа була майже не людна, лише подекуди снували подорожні. Круглої форми фонтан від рваного вітру бризнув краплинами води зі своєї вовчої пащі на обличчя, і чоловік поспішив з центру міста, безтурботно всміхаючись волозі. Чотири однакові мости відокремлювали собою головну площу та вели в окремі чотири частини міста – південь, північ, захід та схід. Чоловік, поглянувши на високе сонце, що застряло в зеніті, глибоко втягнув повітря й повернув на схід.

Пройшовши декілька ювелірних крамниць та взуттєву майстерню, принюхався. Кав'ярня із запашною здобою поманила до себе і перехожий не втримався. Кілька пухких смаколиків обрав серед різноманітних плюшок, а далі попрямував у першу вузьку вуличку. Одразу ж, як зайшов в тінь невисокого будиночку, крадькома озирнувся і помітив, як сірий вовчий хвіст різко підібгався за кут споруди.

"Хм... Учуяли."– Посміхнувся собі під ніс і переключився на магічний зір. Його зіниці видовжилися вертикально, а синьо-золотисті райдужки заповнили майже весь очний білок. Якби його зараз хтось побачив, одразу б зрозумів, що в місті Перший Дракон, та ще й на території плазунів. Подивував би кожен – як цей ящір зумів пройти магічний щит самого Ернса, що розумно зберігав кордони між людьми та магічними істотами. Чи ж він і є той самий Ернс?..

Вдихнувши повітря ще раз і ще, учуяв те, що шукав. Вулиця повела його прямо, а згодом звернула у прилеглу майже стежину.

Амбрі зупинився біля низенького паркану з невеличким красивим будиночком під червоною черепицею. Швидким поглядом окинув чистий садок і охайну грядку. Кущі троянд були акуратно підстрижені та підібрані садовою аркою. Привертати до себе лишню увагу не хотілося, тож рішуче відчинив хвіртку і ступив у двір. В цю мить двері в будинок відчинилися і з них виглянула дівчинка років шести. Руде волосся, зібране в косу, було аж надто довге, майже до колін, а обличчя рясно всипане ластовинням. Погляд незвичних малахітових райдужок притримали гостя на відстані. Він кліпнув, спішно ховаючи очі дракона, на зміну яким сяйнули звичні людські.

– Проходьте, Ваша Величносте, мати вас чекає. – Дівча поступилося гостеві без вітального поклону, і той пройшов в двір, а там і в середину будинку.

Чисто. Ніде ні пилинки. Хоча й збиратися пилинкам, окрім як старої підлоги, плінтусів та старенького дивана зі столом, не було де. У вітальні було пусто. Ернс спокійно опустився на диван, поклавши свій пакунок з булочками на стіл. Дівчинка не відходила від нього, із цікавістю заглядаючи в його очі.

– Мама казала, що ви Дракон. – Відповіла, на його німе питання, виблискуючи своїми малахітиками.

– І ти хочеш його побачити?– Посміхаючись одними очима запитав. Він щиро насолоджувався її питливістю.

– Мені цікаві лише очі. – Засоромившись відповіла малеча з серйозним виразом обличчя.

–А ти смілива дівчинка! – Похвалив її Ернс і показав погляд дракона.

– Вони прекрасні... – Прошепотіла не відриваючи погляду.

– Асто! – Почув за спиною гнівний жіночий клич і повільно повернувся. – Так не можна! Ти могла налякати звичайну людину, якби вона була на місці Повелителя. Не забувай цього, будь-ласка! – Висока жінка з видовженим обличчям якраз порівнялася з дитиною і рукою легенько торкнувши її у спину, поглядом вказала на інші двері. Дівчинка поспішно вибачилася у обох і, вхопивши з підвіконня маленьку ляльку, вискочила з кімнати.

– Я прошу вибачення, Ваше Високосте, – Зігнула голову в поклоні явлена. – Вона ще маленька й зовсім не розуміє що робить...

Жінка ніби виправдовувала дії своєї дитини, навмисне упустивши той момент, що мала вперта і поки не доб'ється свого, не відстане. Та Аріан розумів, що її хвилювали не прохання чи дії малечі, а його гнів як Повелителя.

– Це всього лише дитяча цікавість. – Відповів байдужим тоном підвівшись з дивану в повний зріст. Та вона була майже його зросту! Худощава, з такою ж довгою косою, як і донька, однак колір восся було темне, майже чорне. На блідому обличчі, сіро-зелені, притаманні людині, очі. Звичайна проста сукня довжиною до пів голені, кольору весняної зелені. На ніжках шкіряні мякі черевички.

– На скільки мені відомо, ви в цьому місті нещодавно. – Зіщулившись проникливо вдивлявся в її обличчя. Жінка уміло ховала погляд, вдаючи покірність. - До того ж Аста сказала, що ви на мене чекали. Ви провидиця?– Він не міг прочитати її зсередини, через сильні магічні щити, тож приходилось лише читати міміку та покладатись на внутрішнього другого себе в надії на швидку реакцію Дракона. Хоч той і був на сторожі, та небезпекою йому не пахло.

– Ні. Мілорде. – По виразу її обличчя це була чиста правда.

– Тоді звідки вам відомо про мій прихід?

– Це було просте передбачення... Магія в моєму тілі лише дає змогу перевтілитися, та залікувати власні рани, не більше. Сила пращурів в мені не прокинулася тією міццю, з якою текла венами в моїй бабці. Матір теж оминула, та не Асту. Донька має густу енергію властиву провидцям, та час ще покаже... – І тут тверда відповідь без краплі брехні.

– Смію припустити, що саме ваша донька підказала вам де шукати Анну Саян... – Понура реакція господарки дому підтвердила його здогадку, тож відповіді на це питання більше не чекав. – Як ваше ім'я і чому Ви прийшли до принцеси Саян, не до мене?

– Мене звати Анабель Аззіторра. В минулому я жителька Білого Королівства...