3.4 У памяті служниці

Блукаючи вершинами дівочої свідомості, Анна бачила лише сьогодення, тож сміливо листаючи пам'ять добиралася до чогось потаємного, закритого від самої власниці. І ось вона наткнулася на чисту білу стіну. Ніде ніяких магічних ниток не було. Ніяких магічних замків і близько. Складалося враження, що дівчина родилася відразу шестирічною.

Деякий час принцеса блукала біля чистої перепони памяті Ельї, в бажанні побачити хоч щось. Ставало важко рухатися далі, та вона наполегливо шукала чужу магію торкаючи своїми магічними нитками кожен куточок внутрішнього простору. Здавалося, що зараз невитримає і зомліє сама, як раптом... Одна зовсім маленька і майже не видима волосинка магії... Анна обережно зачепила ту своїм світлим променем і нитка піддалася тягнучись до світла. Легкими і обережними рухами почала розплітати маленький початок магічної в'язі, роблячи все глибший хід. Та чим далі Анна занурювалася у підсвідомість Ельї, тим більше було магічної плутанини. Спочатку вона заплуталася в павутині світлої магії, потім з'явилися різнокольорові пагіни різної товщини. Тут були і заклинання, і прокльони, і все, що тільки можна було і не можна. Все більше заглиблюючись в лабіринт невидимого, противно-липкого, вона не стрималася і простогнала.

- О, Боги! Скільки ж тут всього! - А Елья здригнулася.

– Анно, будь обережна, не нашкодь їй. Намагайся не чіпати її магію. – Тихо повчав Ернс, тримаючи підд контролем її ментально. Бачила б вона зараз його обличчя: хвилювання брало верх. Внутрішнє чуття повелителя вперто підказувало, що на кону життя. І не лише служниці.

Анна, хаотично водила руками із сторони в сторону, мов навіжена, стоячи посеред кабінету. Аріан спершу лише спостерігав за нею, але коли її рухи стали більш імпульсивні він зрозумів що щось не так. Занадто багато різкостей і не таких, які б мали бути. Він вже тричі пожалкував, що не вліз туди сам.

Коли скінчилося терпіння розплутувати ці хаотичні магічні плетіння, Саян почала пробиратися крізь них навмання, аби побачити хоча б якусь картинку з її минулого. Ось, здається вже добралася, та знову сперед очей постали "прокльони" і Анна просто рванула павутину незнайомої магії і та прорвалася, відкриваючи більший обзор минулого. Нарешті відкрилася перший спогад з дитинства служниці.

Доволі дивна маленька кам'яна кімнатка, чи то башта, без вікон, але одна мерехтлива свічка дозволяє бачити всі чотири стіни. На підлозі розсипані дрібні камінці і маленька дівчинка років трьох сидить серед них. Вона грається ними, щось шепоче собі під ніс. Анна прислухалася, маля співає колискову. Вона мимоволі усміхнулася побаченому, хоча не зрозуміла чого дитина тут сама. Раптом важкі двері в кімнату прочинилися і сюди зайшла... Хельга!

"Звідки я її знаю?"– Подумала, спостерігаючи далі. Висока жінка, імя котрої невідомо звідки виплило в памяті принцеси, підійшла ближче до малечі і з усієї сили вдарила дитя по обличю рукою. Маля впало личком на холодну вологу кам'яну підлогу і тихо заплакало, а Хельга виплеснула на дитину всю свою злість і кучу прокльонів, різко обернувшись вийшла і гримнула дверми на додачу прокрутивши ключем в замку. Маленька залишилася в пустій кам'яній в'язниці плакати сама, а Анну охопив жах. Їй хотілося пригорнути дитя до грудей, заспокоїти, розвеселити, та на жаль, це було нереально, це були лише спогади...

Обережно торкнувшись магією дотику, картинка змінилася. Зараз жінці відкривався прекрасний краєвид - засніжені височенні гори і далекі такі ж білі долини, та близькі пухнасті хмари. Було зрозуміло, що вона знаходиться на якомусь гірському виступі. Прямо перед нею важкими кришталевими брилами красувався мерзлий водоспад, але річки чи озера, куди б він мав впадати, не було видно з-за низьких сірувато-білясих хмар під ногами. Анні так і кортіло торкнутися рукою цієї краси та осторонь привернула увагу маленька дівчинка, яка зліплювала сухий сніг в сніжку і кидала в таку ж, як сама. Заглянувши дитині в обличчя, Анна побачила себе маленькою. Їй тут років чотири, може п’ять. Знову біла шубка і півпрозора мантія, на ніжках хутряні чобітки зі шкіри білого ведмедя, дві світлі косички, які вибивалися з-під хутряної об'ємної шапки, підстрибували під час швидкого бігу.

– Елія доганяй! – Крикнула маленька Анна і побігла ховаючись за високою ялиною. Друга малеча такого ж віку, кинулася за нею, як раптом її схопила за руку дівчинка років тринадцяти й штовхнула в сторону. Маленька Елія втратила рівновагу і впавши покотилася в сторону мерзлого водоспаду до обриву. Елівія скрикнула і раптово зупинилася. Чиясь світла магія зупинила дитя майже біля обриву, та відслідкувати джерело дорослій Саян не вдалося. До Елі підійшов тато Анни і взяв на руки, заспокоюючи тихим басистим голосом. Він просив її бути обережною. В цій картині доросла Анна впізнала ту, хто хотів її отруїти маленькою, ту кого зараз підозрює у Відьомстві і ім'я її Меліта. Саме Мелітана була старшою сестрою Елівії і її бідою.

Важко вдихаючи, принцеса перебрала ще кілька картинок, які так ретельно були запечатані магією. Світлою магією. На кожній з них вона бачила маленьку Елівію, Меліту і їх матір Хельгу, дружину дядька, рідного брата Білого Вовка по материній лінії. Було зрозуміло, що Меліта улюблениця Хельги, а маленька Елія – небажане нею дитя. Дівчинку постійно звинувачували. В будь-чому. Меліта знущалася словесно, а рідна мати цькувала і ненавиділа фізично.

Та ось одна із картинок показала світлі потоки магії від маленької Ельї, вона тримала у руці пташеня, якому віддавала по краплині свою силу, насичуючи його життям. Зупинившись щоб роздивитися минуле детальніше, доросла Саян побачила, як маленька Анна стоїть з відкритими рученятами, дозволяючи черпати свою силу, а Елья направляє магічні нитки маленькій знесиленій пірнатці. Всього лише пару крапель і воно підняло голівку, ще дві краплі і воно здійнялося в небо. Дівчатка цьому дуже раділи обіймаючись, і весело кружляли. То от хто Елівія!

– Провідник. – Майже знесилено видихнула Саян.