3.3 Своячка

СВОЯЧКА

Вранці, після відвідування дитячої, Анна поспішила до Імператора.

Потрібно було все детально обговорити. Дізнатися хоч якісь відповіді на ті питання, через які ні Арсен ні вона повіки не зімкнули за ніч. Хоч чоловік підтримував і словом і ділом... серце, в його красуні, було не на місці все одно. Пояснення мали бути і вона їх прагнула знати. А ще заколот, що підтискав з усіх невидимих сторін! А ще Елья. Остання можливо відігравала значну роль у долі її дітей та її власної. А можли й таке, що хтось дистанційно через її появу тут збирає цінну комусь інформацію. Знати б все, якщо плазунку так сильно стривожила її поява...

"... Дякувати Праматері, Ернс вже на місці!" - Саян тихо постукала у двері його кабінету.

– Анно! Я дуже радий тебе бачити! – Широко посміхаючись імператор підвівся з-за столу і вийшов навпроти. Стискаючи ще недавно ученицю, у своїх обіймах, крадькома вдихав аромат її волосся. – Місяць без тебе, це занадто довгий термін навіть для такого зухвальця, як я. 

– Я теж скучила... Аріане. – Щиро зізналася Саян не поспішаючи звільнятися з обійм. – Дякую, що відгукнувся на повідомлення від Арсена.

– Що змусило тебе викликати мене?  - Він дивився на неї очима повними обожнювань. Та вона навіть під таким його поглядом почувалася впевненою. Прямий погляд в чоловічі очі наповнені сумом. І втомою, від переживань.

– Тобі дуже личить ця сукня. – Невтримався від компліменту, окинувши її оцінюючим поглядом з голови до п'ят.

І дійсно, легкий шифон насиченого персикового кольору лише підкреслював колір її очей та світле волосся, а, як завжди неглибоке декольте залишало простір для уяви...

– Дякую. – Коротко відповіла всміхаючись. – Ти теж гарно виглядаєш. Тобі личить колір нічного неба. – Повернула йому комплімент. Темно-синій колір, якого була сорочка вільного крою з широкими манжетами, і справді лише додавала шарму цьому чоловіку. 

– А... – Відмахнувся, крадькома кинувши погляд на своє відображення у темному склі старої шафи – Це все Ліана. Краще скажи, як там Крісті? Маргарет? – В очах його була безтурботність, за якою ховалося справжнє піклування.

– За моєї відсутності палац ще цілий, а значить, Маргарет лише практикується? – Іронічно всміхнувся, підвівши Анну під руку до широкого м'якого крісла, смарагдового кольору, біля каміну, зайнявши місце навпроти в такому ж.

– О, так! Та вчора цієї магії було забагато, як для немовляти. Тож доведеться все таки вжити застережливих заходів. – В тон Повелителя відповіла Саян. – Ведмедя шкода. Не знаю де Арсен його взяв, та доведеться з ним попрощатися. – Сумно зітхнула.

– Я чую від тебе тривогу, моя принцесо. - Він вдивлявся в обличчя жінки, готовий слухати.

– Вчора по обіді в дитячу була загнана Змія. Не випадково... 

Напруга наростала повільно. Вилиці Його Величності ходили ходарем, губи міцно стиснулися та вигнулися кривою лінією, очі хижо зіщулились, та жодного разу за її довгу розповідь не перебив - вислухав до кінця.

- Я здогадувався, що хтось із ради затіває зговір, але щоб сказати напевне що це Артур Ерзонс... Признаюся, не думав... – Ернс відвів погляд і на якусь мить замислився, та згодом запитав. – Що ти можеш сказати про цього перевертня? Ти змогла прочитати її???

– Вона скористалася своїми магічними щитами. Крім спілкування і відображення себе, я нічого не змогла побачити. Та впевнено можу сказати, що вона знає мене занадто добре. А ще, мені здається, що вона провидиця. – Ернс різко глянув в сторону Анни. Провидиці ховалися від драконової магії, в страху бути знищеними. Дід Аріана так дістав їх бажанням знати майбутнє імперії, що знищував особисто кожну, хто з них відмовляв йому у цьому. 

– Чого вона хотіла взамін? – Від нього повіяло грозою. 

– Життя... і моє покровительство. – Обережно відповіла йому.

– І це все?– Ернс з недовірою глянув їй у вічі.

– Так. – Анна кивнула. Стримано вдихнула повітря, готуючись запитати наступне не менш важливе для неї питання. – Мені потрібно знати ще дещо. Важливе для мене.

В погляді повелителя вперше майнула насторога, але він кивнув, даючи згоду.

 – Хто така Елья? –Та коли побачила здивоване нерозуміння Імператора змінила питання. – Звідки вона? З якого роду? І, як потрапила в палац?

Аріан відкинувся на спинку крісла, і пильно глянув на свою співбесідницю. Він відверто не розумів до чого це питання, адже дівчина служила Ліані вірою і правдою.

– Я знайшов її непритомною в кордонному лісі недалеко фортеці Ніас. Випадково. Ще зовсім дитиою. Її пам'ять була стерта, а одяг сильно зношений. Цій дівчинці потрібен був дім і допомога. Вона була голодна і хвора. – Погляд його був настільки гострим, проникливим, що Анна мимоволі зніяковіла, але очей не відвела, лише кліпнула, проганяючи свою розгубленість.

Так, з цим драконом, якщо вже почав розмову, то не відвертишся. Доведеться до кінця.

– Отже ти її читав. – Вголос зробила висновки.

– До чого твоє питання, Анно? Вона чимось завинила, чи ти її у чомусь підозрюєш? – Видно було, як він біснувався невідомому.

– Підозрюю, що в наших з нею жилах тече одна кров. – З викликом глянула на Ернса. – Плазунка змушена була ховатися від моєї своячки. Ім'я котрої Елья. Не Ніола.

– Своячка не значить рідня. – Замислюючись, протягнув Аріан. – Та це дещо прояснює. – І закривши повіки, подумки покликав служницю своєї дружини...

– Анно, ти вже навчилася зчитувати підсвідомі замки? Зможеш зараз попрактикуватися? – Він рішуче підвівся і попрямував до єдиної в кабінеті шафи зі старими фоліантами, поглядом шукаючи потрібну літературу.

– На Ельї? Можливо ми дамо їй вибір? – Саян піднялася слідом. Побачивши книгу під назвою "Магічні замки", додала, – Тридцятий пункт, сто п'ятдесят девята сторінка. Там найсильніші, як на мене.

– Ого!? Ти що, на пам'ять її вивчила? – Кинув швидкий погляд в бік Анни. – І нікому нічого ми не будемо давати. Якщо вона твоя своячка, то ми просто повернемо дівчині пам'ять, а якщо кровна родичка, то маємо... маємо все одно знати її повну силу. Враховуючи те, що ти володарка Чотирьох Стихій, то вона може бути твоїм хранителем... – Шукаючи потрібні сторінки бубонів собі під ніс.