3.2

... Накинувши на голови магічний купол для відводу очей спокійно вийшли з покоїв. Вийшовши з палацу у внутрішній дворик, відразу звернули з головної алеї на стежку. Пізній літній вечір, не значить ніч. Ще багато хто з жителів палацу може снувати туди сюди, а зайві погляди їм не потрібні. Хоч зірки рясно всипали небо, місяць все одно сховався за легкою хмариною, наче за вуаль, що було на руку. Стежина стелилася повз сад ведучи далі за садибу.

Кожну алею освітлювали магічні ліхтарі світло-блакитного і подекуди рожевого кольору, а трояндові кущі, в зріст людини, плелися вздовж бордюр, додаючи не тільки таємничості вечорам, а й ховали від поглядів у своїх лозах. Звичайні ж доріжки встеляли дрібні мерехтливі камінці, що дозволяли бачити свій шлях та зовсім трішки прилеглої територіії. Кому потрібно бачити більше, той користується магічними світильниками, які завжди можуть взяти з собою. Арсен з Анною не збиралися цього робити, їм було достатньо світла ночі. 

– Куди ти мене ведеш? – Запитала у чоловіка, коли той звернув у сторону стайні, але раптом пройшли і повз неї. Підтримуючи дружину під руку, щоб вона бува не спіткнулася, подивився в сторону маленької кузні. Анна з подивом глянула на нього у відповідь. Не даремно він попросив одягти щось зручніше сукні. Штани з ботфортами тут дійсно доречніші.

Прийшовши на місце, Арсен поглядом вказав на великий мідний чан, який стояв прямо на землі біля кутка під навісом, закритий такою ж мідною, важкою кришкою, а та зверху приставленим ще і важкезним прикладом. Анна збентежено поглянула чоловіку у вічі, той лише руками розвів, мовляв, ти ж просила. Поруч вартував Рун вдаючи відпочинок в гамаку під зорями.

Як тільки вони порівнялися з воякою, той, хоч і розмірено, підвівся та низько вклонився.

"От, як його переконати не робити цього? – Дратівливо скривився Арсен в очікуванні поки той піднімить голову. – Бодай тоді, коли ми одні!?"

Знав, що дружина не схвалить. Не до вподоби їй зайві величання. Але та лише косо глянула на власного чоловіка, і важко видихнула. Коли ж Рун розправився, мовчки поманив за собою, зсуваючи приклад з посудини.

 Змія зашипіла. Зараз вона не була прозорою навіть для воєводи. Чорно-зелена з золотими прожилками, довжелезна, груба як стовбур молодої берези.   Голову під хвіст не ховала, а підняла на рівень чана, чим становила загрозу будь-кому з присутніх.

Анна ступила якомога ближче до чана, все ж зберігаючи безпечну відстань.

Розмова їх мала відбутися на ментальному рівні. Це найбезпечніша передача інформації, але не серед чотирилапих, ким був Рун. Однак Саян вже не раз була переконана в тому, що воїну можна довірити не тільки життя, а і таємницю.

В голові раптово відбулося легке помутніння, а слідом увірвався чужий голос.

"Доброї ноччі принцессо Ссаян!"– Швидше прошипіло аніж промовило і, здається, зробила ледь видимий уклін. Мабуть, часу вистачило, аби обмізкувати свій не то вчиток, не то... замах?– "Я думала вжже не прийдешш."

" Хто ти? Що робила в дитячих покоях?" –Дякувати Праматері голос не підвів, додаючи сталевих ноток в звернення до плазунки.

"Не питай ххто я. Я шшукала тебе, та мене ввипадково ззагнали в дитячу. Твоя ссвоячка." – Виправдання було таке собі.

"Ніола?" – Підняла брову Анна.

"Елья." – Прошипіло у відповідь.

" Вона мені не своячка."

"То ти не знаєш свій рід? – Посміялася плазунка і продовжила вже серйозно. – Скоро дізнаєшся. Та прийшла я до тебе з іншим... На тій стороні світу хочуть прибрати Дракона, а разом з ним і тебе. Ссеред знатей є зрадники. Перший заступник Ернса планує заколот у гарнізоні, а разом з ним і в столиці. А там ці події будуть лише на руку. Тим більше, що міжвимірна оболонка стає все тоншою."

"Чому ти це розповідаєш мені?"

"Я — жителька континенту, хоч і з іншого. З королівства. Я хочу жити і надалі в ссвоєму домі, і в своїй природі, а не в іншому вимірі, де таких як я винищують, а в таких як ти і твої діти забирають найцінніше –дар. - Змія замовкла і повернула голову в сторону мовби прислухаючись до чогось, та через кілька секунд продовжила. – А ти єдина, хто цьому може перешкодити."

"Тебе послали вбити мене, чи не так?" – Ох, як же ж хотілося не чути слова "так", але воно таки прозвучало.

"Саме так, Анно Ссаян, принцесо кришталевого трону. Мене скували магічною клятвою в людській подобі, не знаючи, що на другу мою сутність ця клятва не діє. В їх руках було моє дитя, та, сподіваюся зараз воно в безпеці."

"Чого ти цього не зробила, не питатиму, відповідь я почула. Слова твої передам кому належить."– Хотілося запитати більше ніж почула, наприклад, чим не вгодила вищій знаті? Та слух Руна... стрималась, одним словом. Менше знає — краще спить. Була дивна певність, що бачаться вперше та не востаннє.

"Чого ти хочеш натомість?"– Запитала після короткої паузи.

" А ти розумна..." – Істота спершу розмоталася і витяглася вертикально в зріст принцеси, подивившись на неї айже зверху вниз, та зрозумівши що цим привернула увагу її супутників, знову опустилася в чан.

Анна тактовно змовчала, умовно зупинивши чоловіків на місцях.

"Прихисти мою ссім'ю і я буду сслужити тобі вірою і правдою!"

Не можна було сказати, що неочікувала цього від змії.

"Ти зробила щедрий дар моїм дітям, не забравши моє життя. Та чи буде безпечна твоя сім'я поряд з моєю!?" – Анна зазирнула в смарагдове око плазунки, де побачила власне відображення і тільки.

Захист у неї, як належить - не підвів нахабу. А та повністю лягла на дно перебираючи думки в голові. Врешті, прошипіла.

"А ти маєшш рацію Анно. Твоїх дітей, як і тебе, не варто підсставляти під небеззпеку. Твої діти, як і ти ссама, тримають баланс між світами. Між життям і потойбіччям... Дозволь хоча б жити в малому місті."

"Ти не в моїх володіннях, щоб питати дозвіл у мене. Та вважай, що ти його маєш. Дакрін підійде?" – Залишатися в боргу у такого перевертня було не лише не ввічливо, а і нерозумно. Не зоглядишся, як на хвоста наступиш...