3.1 Покровителі і піддані

Шість років по тому...

ДАРГЕН

Арсен мчав через весь палац. Його кроки відлунням відбивалися від стін, сповіщаючи мешканців про настрій воєводи. Злий? Ні,  - презлющий! Але й розгублений у власних здогадках...

"Ну, що такого може зробити п'ятимісячне дитя, що доросла жінка від неї втікає!? Вже третя нянька за останні десять днів не може впоратися з немовлям!?"

Звернувши на сходи, що вели на другий поверх, пробігся через одну східку і повернув коридором праворуч. Стишивши ходу, підкрався до прочинених дверей і вже хотів нявкнути, як кіт, котрого дуже любила Крістіана, та не зрозумівши абсолютної тиші, таки заглянув.

"Що сталося? Невже діти сплять з прочиненими дверима? І куди поділася Ніола? Анна б їх точно не залишила самих та ще й не закривши двері магічно!" – В одну мить стільки думок було в голові, що й сам не розібрав яка з них важливіша.

Прочинивши ширше двері, зазирнув в сторону колиски - нікого. Кинувши швидкий погляд в протилежну сторону... завмер на місці.

Вткнувшись спиною в стіну біля вікна, стояла його дружина. Однією рукою вона міцно притискала до оголених грудей маленьку Маргарет, а іншою ховала за себе п'ятирічну Крісті. Дівчинка, як і її мама, були сильно налякані і обоє протинали поглядом повітря, й на дюйм не зміщуючи зір.

Його очі й не бачили можливої загрози, та від їх наляканих поглядів спиною мороз пройшовся.

Арсен повільно та м'яко пройшов в кімнату, прослідкував за поглядом дружини , яка не зводила очей з дитячих іграшок посеред кімнати. Декілька миттєвостей геть нічого не бачив, та врешті решт його погляд вловив тремтливе повітря. Вдивившись у це мерехтіння – скам'янів.

Величезна прозора змія загрозливо зазиралась на його дружину, поступово скручуючись у клубок, поки не засунула власну голову собі ж під хвіст. 

 Невже це перевертень? Арсен затулив собою сім'ю, та схоже гадина не збиралася нападати, а швидше злякалася сама. 

Осмілившись, Аттавіан рішуче ступив ближче, рвучко ухватив її за голову, а вона просто повисла в його руках, навіть не намагаючись вивільнитись. Що з нею робити, він вирішить потім, тож просто поспішив з дитячої, тримаючи істоту поперед себе.

-Арсене! - Голос дружини наздогнав посеред коридору. Вона все ще притискала молодше дитя до грудей. Анна ледь помітно мотнула заперечливо головою. "Не вбий" – от що вона мала на увазі.

Що ж, доведеться під замок...

АННА

...Відпустивши Ніолу на обід, Саян і не глянула в сторону залишених родичкою прочинених дверей. Заглянула в колиску до Маргарет, підійняла її та приклала до грудей.  Крісті гралася на килимку улюбленими рожевими кульками. Біля малечі, як завжди хаотично розкидані подушки, на які Анна завжди сідала під час гри з дитям.

Не підозрюючи небезпеки Саян присіла на одну з них, але одразу підхопилася, коли та заворушилася.

– Крісті, ти знову приручила мишку? – Лагідно всміхнулася дівчинці. – І куди дивилася твоя тітонька?

Підійнявши пухову подушку, ледь не зомліла. На неї дивилася змія.

"Якої Темряви!?" – Різко ставши між дитям і повзучою, почала відступати до найдальшої стіни, не випускаючи з виду останньої. В очах пронеслися найжахливіші варіанти всіх можливих подій.

Плазунка, здавалося, спершу кинулася до дверей, але різко звернула в куток, а потім в сторону відчиненого вікна, біля якого і була Анна з дітьми, та різко зупинилавшись затремтіла. Її неспокійне поводження підказувало, що вона загнана можливо навіть навмисне, і той, хто її сюди загнав, може бути поряд.

Не можна було сказати, що плазунка готувалася до нападу, швидше навпаки, та втікати їх було нікуди.

Анна затамувала подих. 

 Арсен заявився майже одразу і жінка видихнула з полегшенням. І все ж вона була сильно налякана. Що було б, якби вона прийшла пізніше звичного часу? Страшно й уявити.

Коли Арсен виносив зміюку з покоїв, знала напевне, що ту вбивати не можна. Потрібно дізнатися хто вона та витягти з неї максимум інформації - хто наймач, кого шукала, як сюди потрапила коли довкола палацу пелена драконової магії, та головне –перевірити її магічно. Саме з такими думками Анна вкладала спати своїх маленьких дівчаток.

Як тільки Ніола зай шла в дитячу, Анна мовчки глянула на неї. Та була щаслива і усміхнена. А як же, живіт он як гарно округлився та і Рун щасливчиком ходить, всіх жартами задіває, друге дитя і знову хлопчик, не всі Вовки так вміють. Та Анні було не до того. Під її підозрою були всі без виключень.

– Я вже пообідала і чоловіка погодувала, тож буду з дівчатками. А де Арсен? – Вона різко оглянулася на всі сторони. – Він сюди біг, як я спускалася. Запитував про няньку, я сказала, що та не захотіла залишатися з Маргарет. Ну, як нянька вона взагалі ніяка, як на мене. Ще добре, що ти їй пам'ять заговорила, бо знав би весь палац і всі навколо що...

– Ніоло, подивися мені у вічі. – Анна перебила її різко.

Прочитавши чоловікову сестру зсередини полегшено видихнула.

"Ця - не винна." - Відмітила подумки. Але страх підбирався все ближче.

– Залишайся з дітьми. Я вас зачиню. Якщо буде потрібно, ти знаєш, що робити. - Зором вказала на кристал, що зяяв світлом на одному з підвіконня.

Саян вийшла з дитячих покоїв, зачинивши двері магічно, як і обіцяла. Серце калатало, як навіжене, руки досі ходили ходарем, та і ноги ватними стали. На мить притулилася до стіни – світлий теплий камінь враз став холодним, вбираючи в себе страх Наступниці. Перевівши подих, вже рішуче направилася вниз. Прочитати ще з десяток підозрілих людських душ...

Після спільної вечері Анна з Арсеном піднялися в спальню.

В покоях були тільки вони двоє. Чоловік був втомлений і напружений, а отже в гарнізоні знову не спокійно. Вмостившись поруч на бильці широкого крісла, вона ніжно почала масажувати його затверділі плечі, ковзаючи руками й по широких чоловічих грудях.