2.10

Воєвода вийшов з кабінету. Зовні - майже спокійним. Низенький хлопчина років тринадцяти, одразу ж зіскочив з широченного підвіконня навпроти, спішно вклонився й повів  в коридор ліворуч. Арсен навіть не одразу зрозумів, що хлоп'я веде його в сторону покоїв правителя. Думки заважали бачити і чути.

Яка буде їх зустріч? Чи зрозуміє Анна чого його не було поруч в цю ніч? Чи дозволить статися тому, що має відбутися між ними зараз? І взагалі, чи зрадіє його появі?

–Арсене! – Обірвав його думки провідник. –А чи правда, що ти зловив темного? Весь палац тільки про тебе і говорить. Всі дівки, навіть товстунка Нура, по тобі сохне. 

–А ти скажи всім дівчатам, навіть Нурі, що то все видумка. Брехня.

– А, як по правді?

Розмова з малим потроху скинула внутрішню напругу й лють, та питання залишилися травити душу. Однак, зібравши волю в кулак, він легенько постукав у двері спільних імператорських покоїв, не без ревних уявлень.

Відповідь не змусила довго чекати, мелодійне "зайдіть" почув одразу ж, і Аттавіан полегшено видихнув. – "Я таки дурень."

Величезна вітальня розділяла собою дві одинакові спальні, у одній із них йому доводилося бути не одноразово, та іншу ще жодного разу не входив. 

Жінки сиділи одна навпроти одної, за маленьким круглим столиком. Ліана, як завжди, одна елегантність: смарагдова спідниця з-під довгої сукні під столом збиралася в рясні складки, оголивши неглибоким розрізом стрункі ніжки на тоненьких каблучках. На тон темніший корсет з золотим орнаментом чітко окреслював талію. Короткі вузькі рукава відкривали завитки браслету істинної пари. На шиї красувалася одна єдина золота підвіска у формі серця з великим хризолітом всередині, торкаючись впадинки між пишними грудьми. Чорне волосся було вкладене в аккуратну зачіску на маківці, яку утримувала єдина золота шпилька з тим же хризолітом.

На фоні зелені імператриці Анна виглядала ніжно. Блідо-рожева тканина тісно обтягнула дівочий тонкий стан, по самому краю не глибокого мереживного декольте доріжкою всипалися коштовні камінці. Оголені плечі прикривала зовсім прозора шаль. Розсипане по плечах пшеничне волосся підбирала з боків одна єдина нитка перлів. 

Замилуватися своєю принцесою не дала присутність Її Величності. Проте розгледіти в цій юній леді дівчину з хутора..? Від тієї не залишилося й сліду. Ідеально рівна спина, розправлені плечі, високо підняте підборіддя... молочне тіло... На нього дивилася дійсно уродженка Білого Королівства очима гречаного меду, спокійно, без будь-яких емоцій. У всякому разі, йому так здавалося. 

Та насправді не тільки в нього серце вилітало від хвилювання, в голові Анни не меншим хаосом постали питання, думки, стосовно їх близькості. Так, він їй подобався. Та, як він відреагує на цю розмову? Чи потрібно взагалі щось казати? Чи вже все знає?.. Для неї все це було занадто швидко. Надто лячно...

Не чекаючи привітань воєводи, імператриця піднялася з місця, та не ховаючи вдоволеної посмішки, окинула обох прицільним, але мяким, поглядом. 

– Я залишаю вас на одинці. Вам є про що поговорити і без моєї присутності. Можете не поспішати. – Вона багатозначно подивилася Анні у вічі. З натяком, ледь видимо кивнула Арсену. – Ми з Аріаном сьогодні будемо відсутні в палаці. Нас запросили в гості... ем...– "А хто нас власне запросив?" – Подумки оговталась запрошенню, про яке ще вранці говорив чоловік і, розпрощавшись з молоддю, поспішила з покоїв...

Тільки за нею зачинилися двері, Арсен полегшено зітхнув. Ліана справляла враження сильної, незалежної жінки, поруч з якою завжди почувався недостатньо впевненим. Здавалося, гострий зір Високої леді і взагалі бачив найпотаємніші його бажання. Іноді від її погляду хотілося сховатися. Нічого особистого, та кмітливістю цієї жінки можна було як захоплюватися, так і остерігатися.

Він ступив крок ближче, цим самим порушивши особисті кордони обраниці. Опустившись на одне коліно, заглянув під її опущені повіки. 

– Як ти себе почуваєш, Зіронько? – Бажань до звеличень не було. Хіба що сама "виправить", якщо для неї це важливо.

Та Анна мовчки блукала поглядом в глибинах його очей. Мовчання грузло в невинній тиші. Вже хотів було почати вибачатися, що не був поруч минулої ночі, як по щоці дівчини скотилася одинока сльоза. Ця безмовна відповідь говорила більше слів. В її мовчанні чувся страх і відчай, та найбільше – приреченість.

Він, як мале дитя, уткнувся чолом в її коліна. Кілька довгих хвилин перебирав в голові розмову з Аріаном, але так і не знайшов тієї фрази, з якої міг би почати розмову з нею. Ох, не так він уявляв їх перше кохання. Не так...

Її рука, здавалося, сама піднялася і лягла на його мужню шию. Перебираючи великим пальцем не надто коротку густу чоловічу шевелюру, Анна досі мовчала. І дивилася вже на його потилицю. 

Не за таких обставин вона уявляла їх перше кохання... не за таких...

При всій цій ситуації, найменше йому хотілося здаватись безпорадним. Безвихідь штовхала вперед. 

Раптово підвівшись, одним легким рухом підхопив свою Зіроньку на руки. Ледь чутний писк дівчини, як знак на неочікуваність таких його дій. Та Арсен уже швидким кроком прямував до покоїв, тих, що ближче. Штовхнувши ногою двері поніс дівчину до імператорського ложа. Обережно опустив на підлогу поруч.

 І тут Анна занервувала.

– Арсене, ти не повинен... – Слова збилися в купу, комком зупинившись поперек горла. 

– Анно. Зіронько моя... Мої наміри щодо тебе справжні, щирі і це є відповідь на твоє питання. Я кохаю тебе понад життя. Я обіцяю не завдавати тобі болю ніколи більше... окрім, мабуть, лише сьогодні. Та я намагатимуся бути ніжним.

Він вдивлявся в її полохливі оченята, очікуючи відповіді, а вона лише кліпала, не знаючи що відповісти. А потім і зовсім заплющила повіки, але не від страху - від задоволення. Бо його вуста накрили її, ніжним, майже невагомим цілунком...