2.5

– Не йди від мене! Благаю! Якщо твої наміри до мене справжні та щирі, як і мої до тебе, не залишай мене одну... Мені страшно... – Сльози полилися рікою. Свідомість гралася з уявою, вимальовуючи різну неминучість після всіх цих подій. Анна починала зрозуміти, що вчора старенька прощалася з нею. Бабця віддала їй всю себе, останню краплину власної магії, аби принцеса Саян, жила. І тепер вона, в минулому дівчинка з хутору, повинна бути сильною як ніколи. 

– Я поруч, Зіронько. - Широкі теплі чоловічі долоні лягли на її плечі. Гарячий подих біля скроні повернув до життя. Страх потихеньку забився в глухий куток, але повністю не зник. Сова, вередливо пугукнувши, примирливо залишила своє людське тіло у спокої, забравшись десь на задній план. Вона потихеньку відновила себе справжню, і лише потім відпустила підвіконня, віддаючись в надійні чоловічі руки.

Арсен ніжно пригорнув її до грудей. Анна — найцінніше, що у нього було, навіть молодша сестра Ніола не займала те місце, яке відвів своїй Зіроньці. Ні, він більше не залишить її ні сьогодні, ні завтра, ні будь-коли.

В двері легенько постукали і вони відчинилися впускаючи в покої спершу велику тацю, а потім і служницю. Елья, поставивши важку ношу на стіл, хутко розставила два столові прибори та вклонилась, побажавши смачної вечері.

– Я взяла на себе сміливіть принести вам обіднього супу. Там... Замком слухи вже прокотилися. В кухні всі розмови лише про вас... Та про твою бабцю, Анно. -  Елья винувато потупила погляд собі під ноги. – Співчуваю... Кухар трав заспокійливих заварив. Мене зараз кличе Її Величність Ліана, але якщо буду потрібна, скажіть Дору, він пошле по мене. – З цими словами дівчина залишила покої.

Аромат свіжих булок лоскотав ніс. Ні Анна ні Арсен не вдавали з себе ситих. У обох останній прийом їжі був ще напередодні. Тож, підійшовши до столу, обоє мовчки всілися на м'які стільці. Анна перша потяглася за горням. Надпивши ковток ароматного чаю, видихнула, прикривши повіки й охопивши руками голову. Неймовірної сили біль то зникав, то знову заявляв про себе, відтісняючи навіть думки про стареньку. Кілька хвилин дівчина сиділа із заплющеними очима, а коли розплющила, то побачила стіл поглядом голодного перевертня. Останній смачно ковтнув слину.

"Так от чого ти дибилася! - Сумно всміхнулася їй подумки. – Ти хотіла їсти! І, що тобі дати? Крем-супу від Торґа? Чи солодку здобу з маслом і сиром?.. А може, пшеничної каші з м'ясцем??? Мені здається, саме вона тобі прийдеться до смаку." – Дівчина мовчки потяглася до невеликого горщика з кашею...

– Мені здається, Відьма з настанням темноти, буде шукати можливість виманити тебе із Замку. - Арсен кинув короткий погляд на неї, а потім на відчинене вікно, за яким була майже ніч. – Адже ти чула голос темної минулої ночі, так? –Він підвівшись направився до вікна аби зачинити.

Прожувавши й ковтнувши останній шматочок сочного м'яса, Саян повільно кивнула. Дихання знову збилося від хвилювання. Після випитого зілля біль трішки вщух, тож мозок знову міг працювати, підкидаючи типу "що, якщо та відьма з палацу?", й змінюючи на "що, якщо їй потрібна я саме тут, у Замку?". Відповідати Арсену не наважувалася. Анна навіть не відчула доторку його руки до своїх пальців, лише коли вся чоловіча долоня накрила її руку, вона підняла до нього очі.

– Анно. Зіронько моя. Я буду поруч. Я не відійду від тебе ні на крок. Я радше залишуся без голови, аніж дозволю їй тебе зазабратиТа будь певна, ти під охороною Дракона. Самого Ернса. Навіть ці покої тобі надали з магічним захистом. Ти тут в повній безпеці як фізично, так і ментально. – У всякому разі він був впевнений у своїх словах. Ернс сам дав наказ охороняти травницю ціною власного життя. Якби вона зараз спровадила його, Аттавіан все одно залишився б під дверима її спальні.

Слухаючи його запевнення щодо надійності замку, Анна мимоволі сумнівалася цьому. Біль посилився і зілля більше не допомагало.

– Розкажи все, що відомо з минулої ночі. – Попрохала дівчина, не бажаючи чути заспокійливі фрази. І Арсен почав свою тиху розповідь...

- Я думаю, що Відьма знала де шукати магію. Адже ілюзію вона наслала лише до вашої хатини. Хутір оповила густим сонним туманом. Рун, мій товариш і воїн, сказав, що хутір був під магічним куполом. Магічний бар'єр мав би втримати того, на кого темна полювала. – Він кинув обережний погляд на дівчину. Анна помітно нервувала. Чоловік вже не вперше за сьогодні пожалкував що не має магічних здібностей, зараз вони були б дуже доречними. ЩО приховує ця юна красуня? Невже і справді має силу, про яку говорять за її спиною? І Темна дійсно полює на собі подібну?

Думки Анни були іншими, не менш важливими для обох. - "Що станеться за ці кілька днів? Що, якщо наміри воєводи не такі й справжні, як пророкувала бабця? Що, якщо він такий же, як і всі його попередники? Лише грається її почуттями, як говорять решта тутешніх дівчат, побувавши в ліжку попереднього воєначальника..? Але якщо він зі щирими намірами, то має зрозум ти її. Має розуміти кого захищає... Та ні, сьогодні він точно нічого від неї не дізнається.

"Не повинен знати навіть Арсен!" – Відлунням прокотилися слова старої в голові. Але ж пояснити вона хоч якось має все те, що з нею сталося!..

Анна протягнула до нього вільну руку і розкрила пальці. З її долоні заструменіли жовто-гарячі язики полум'я, освітлюючи значну частину просторої кімнати.

Аттавіан зіщулив очі, видимо здивувавшись побаченому, адже він аж ніяк не мав би бачити це магічне сяйво, відблиски якого сліплять своєю яскравістю. Жовто-гарячий в перемішку з синіми, блакитними та червоними язиками так і витанцьовували на її долоні. Це було неперевершене видовище, яке лякало своєю силою. Між молодими людьми запанувала тиша.

Вони обоє дивилися на цю нескінченно палаючу сиру магію. Нарешті Анна піднялася зі стільця та пройшлася по кімнаті запалюючи долонею свічки, а заодно й деревину в каміні. Дрівця затріщали, а слідом і легкий димок повився в комин, повертаючи Арсена в реальність.