2.4

Кімната виявилася просторою хоч і не надто великих розмірів. Тут були всі необхідні меблі, включно з письмовим столиком. Магічне освітлення зависло піл стелею в ряд, проте важкі підсвічники займали свої місця в різних куточках спальні, в очікуванні живого вогню. Просторе ліжко встеляла об'ємна пухова ковдра. Та погляд вчепився за непримітні дверцята осторонь каміну.

"Купальня." – Майнула здогадка і Анна направилася туди. Миття рук зайняло чи не пів години. З голови не виходила розмова з Повелителем, занурюючи дівчину все глибше у власні роздуми. Різкий стук в двері вивів з забуття.

– Зайдіть. – Озвалася згадавши, що без дозволу ніхто сюди не ввійде. Не помилилася, бо одразу ж двері тихо прочинилися і в покої увійшла Елья, а слідом і Арсен.

Серце забилося вдвічі швидше забачивши його. До щік хлинув жар, а очі винно забігали з кутка в куток. Під проникливим поглядом чоловічих очей готова була розплавитись мов свічка. Проте в голову знову вповзали думки: чи знає Аттавіан те, що до сьогодні сама не відала? Що, якщо так?  І що, якщо ні? Як пояснити відведені їй покої в гостьовому крилі Замку? Як взагалі пояснити все, що відбулося минулої ночі?..

Анна важко зітхнула в секундним роздумах. Та життя думкою не справиш...

Якщо вірити словам бабці, то він моя доля, а отже все одно таємниця, чи й більша її частина, буде ділитися на двох. Та не сьогодні. Надто важко... надто болісно... Сама ледь стрималась аби не торкнутися висків рукою.

Арсен, тим часом, ковзнув зором по всіх закутках, ніби тут мав бути хтось іще. Густі світлі брови ледь не зійшлися в широку смугу над очима. Чи, може, підозрює в чомусь іще?

- Анно, якщо щось буде потрібно, звертайся безпосередньо до Ельї, вона допоможе. Сьогодні, завтра, чи будь-коли. Нікому з інших слуг попрошу, поки що, не вірити. При можливості навіть не спілкуватись. – В його голосі було щось схоже на півчуття. Чи, все таки здалося?.. Він між тим продовжував. – Сама за межі кімнати, поки що, не виходь. Особливо вночі. 

Повільно кивнула, роздумуючи над його мовою. "В'язниця без кайданів." – Підбила підсумки Анна, закусивши губу. Та коректно змовчала не бажаючи проявляти ініціативу до, так би мовити, неприємних розмов. Арсен же покосився на служницю, застигши в півоберта до обох.

– Вечеря за чверть години. – Спокійно мовила Елья, ніби пояснюючи свою присутність. – Її Високість цікавляться чи чекати Вас за обіднім столом? Чи вечерятимете в покоях? 

Раніше Елья при спілкуванні з Анною зверталася до неї, як до рівної, на "ти", зараз служниця при зверненні навіть очі не підіймала. Від цього було якось не по собі, адже такими темпами можна й друзів розгубити. Явне покровительство воєводи на пару з Імператором далося в знаки, та ще й покої в гостьовому крилі замку робили дівчину з хутора на щабель вище від решти його жителів.

– Дякую Ельє. Та, з дозволу Її Величності, залишуся тут. – "Це правильне рішення. – Заспокоювала сама себе. Для чого їм псувати вечерю своїм виглядом!? Якби хоч сукня більш відповідна до вечері була, а так..."

– Ельє, я хочу аби ти зверталася до мене, як і раніше... Будь-ласка. 

– Як скажете, Анно. –Щасливо кивнула та, й спішно вийшла з кімнати. На відміну від воєначальника, який зам'явся на порозі спальні.

– В такому разі... чи дозволиш... мені залишитися? - Його мова їй була мов бальзам на душу, а камінь з плечей. Серце заходилось ходарем, до щік хлинув жар, а зір лише на мить торкнувсь його очей.

– Я буду тільки рада, Арсене. 

Ця її сором'язливість змушувала хлопця посміхнутися. Наївна невинність, яка давно поневолила його своєю ніжністю. Йому хотілося обійняти свою зіроньку, зробити щасливою, подарувавши насолоду кохання, та натомість, зараз доведеться зіпсувати їй настрій своїми новинами.

Тихо зачинивши двері, Арсен впевненою ходою підійшов до Анни, згрібаючи ту в свої обійми та цілуючи в маківку. У обох на душі було надто... кепсько.

– У мене невтішні новини. –Прошепотів у волосся. Дівчина підняла на нього погляд з німим питанням у очах. – Леді Ельни ніде немає. Ми обійшли всі околиці в радіусі понад п'ять миль. Кордон ніхто не перетинав ні в наш бік, ані з нашого. Її ніхто з вчорашнього вечора не бачив. Ваша хатина розгромлена вщент... Залишився лише тин... Зіронько моя, пробач, що не зміг вас захистити.

Від почутого, Саян ніби хто за горло ухватив – повітря забракло. Різко вивільнилась з його міцних обійм й відійшла до вікна. Ривком відчинивши вікнину, вхопилася руками за підвіконня, судомно хапаючи ротом холодне повітря. Пташка всередині взагалі збунтувалася. Здавалося вона прямо зараз перетвориться у Сову, та контролювати емоції було важче за тіло, тож дівчина сконцентрувалася на пірнатій.

Арсен підійшов до неї в той момент, коли пазурі увіп'ялися в підвіконня знизу. Добре, що не наважився обійняти, бо перетворення відбулося б вмить та ще і в його руках.

- Якщо тобі потрібно побути на самоті... лише скажи. – Його мова була тиха. Та й сам він пересувався беззвучно, але у Анни в вухах настільки шуміло, що був би він на колісниці, вона б не почула. Вона не могла ні на що інше звертати увагу, лише на свої відчуття. Це дратувало, злило, але нічого не могла з цим зробити. Вона зажмурилася, наскільки змогла, сильно.

Легкі чоловічі кроки невпевнено віддалялися.