2.3 Анна

АННА

Нічне жахіття змінилося денним не менш лякливим. Вона, дівчина з хутора, у простій буденній сукні з прим'ятим подолом, дивилася на Імператора широко відкритими очима, до кінця не вірячи його словам, а тут ще й поклон самого Володаря Світу. Ой же...

Може все таки помилився? Адже мати, не розповідала хто батько і ким був. Можливо тому що тоді була ще зовсім маленькою? Чи була цьому  інша причина?.. Бабця лише розповідала що той був хоробрим воїном, він врятував маму, коли та ледь не втонула впавши в бурхливу річку взимку з крутого схилу...

Та що це взагалі  за дурня? Якщо мама була хорошим магом, як вона могла просто захворіти та померти від звичайної людської болячки? Як вони зустрілися з татом, якщо маму ще маленькою бабця забрала сюди, на хутір? І де взагалі  тут взялася бурхлива річка?... Якась нісенітниця...

– Тоді чому я прожила своє життя не в королівському палаці, а на хуторі? – Її питання змусило Ернса здивуватися. Адже домовленість зі старою була, що вона сама розповість що сталося з Білим Вовком і всі події котрі стосувалися безпосередньо життя її онуки до того злощасного дня.

Він почав обережно, здалеку:

– Після смерті Білого Вовка,  стався замах на твоє життя, Анно. Леді  Ельна вирішила тебе сховати тут, заговоривши твою пам'ять, щоб ти цього не пам'ятала... Заради твоєї ж безпеки. Аби уникнути палацових інтриг, було вирішено, нею ж самою, поселити вас на хуторі , як звичайних жителів. –  Співчутливо глянув у лякливі оченята.

 Інформації точно забагато. Тепер, ймовірність того що вона схожа на блідий манекен, котрому викривили голову набік, надаючи образ вдумливої леді, стовідсоткова.

А імператор вдумливо продовжив:

 –  Не розумію тільки чому твоя магія так довго не прокидалася? Останій раз я магічно кликав тебе три дні тому, та ти не відгукнулася, а сьогодні власне от... – Він щиро усміхнувся. 

– Хто зараз править Білим Королівством? – Обережно запитала після недовгої мовчанки.

– На трон зійшов його рідний дядько. Твій двоюрідний дід. Корисливих тип, але дуже кмітливий. – Ернс міряв кроками кабінет позаду дівчини, виважено відповідаючи на її питання. – Раду він розпустив і ось уже понад десятиліття править королівством сам. Народ, хоч і любив твого батька, все ж з повагою відноситься і до теперішнього монарха. Він заощадливий. Багато чого зробив для розвитку королівства, на відміну від твого рідного діда, який полюбляв витрачати гроші казни... Та Король не є законний наслідник і сам це розуміє. Має двох не менш корисливих синів , але, мені здається, він не підпускає їх до влади... 

Вона знову слухала і ставила питання. Намагалася запам'ятати всі імена якими звали її предків. Відчувала, що це важливо. Надавала значення кожній події і геть не дивилася на співбесідника.

Ернс спокійно розповідав і ловив кожен її подив, рух бровою, ледь помітний кивок, і жодної емоції на показ. Лише груди іноді високо здіймалися від глибокого дихання, хвилювання.

– То ти приймаєш мою пропозицію, Анно Саян? – Озвучене ним ім'я повернуло його власницю в реальність. – Я залишаю рішення за тобою, дівчинко. Пізнавати себе навчаючись, чи залишити все як є. Але мені  дуже хочеться, щоб ти зайняла по праву належне тобі місце. А для цього ти маєш бути сильною, захищеною. 

Повільно підвівши на нього очі, повернула весь той емоційний тягар, котрим щойно нагородив її монарх. Їй зараз хотілося кричати, заперечити все почуте, але деякі факти не дозволяли цього зробити. Статус не дозволяв. 

Погляд підвела повільно, як королева що втратила цінність, але не гордість. Як дівчина, яка обрала життя. Тут. Зараз. Для себе. Заради майбутнього. Заради сімї. Заради бути сильною. На зло ворогам.

– Я згодна. – Єдина росинка зрадливо скотилася щокою і висохла десь на підборідді.

– Я зроблю все. Якщо це дійсно в моїх силах, дати життя. – Інстинктивно поклала руку на живіт. – Але попрошу поки залишити в таємниці моє походження, як і мої здібності. І ще. Я б хотіла знати чи ніхто не постраждав цієї ночі на хуторі та ближніх селищах. І, якщо це можливо, надалі жити з бабцею. 

– Зараз частина війська, на чолі з Арсеном оглядають хутір та околиці в межах десяти миль. Наскільки мені відомо ніхто не постраждав. Загинула лише худоба, яка була близько вашого двору. Щодо леді  Ельни, мені, поки що, її доля невідома. На жаль... -Він розвів руками, проте сховав погляд. - Сподіваюся, з нею все гаразд. Арсен от-от має з'явитися, з новинами.

– Ви говорили, що кликали мою магію. Що я повинна була відчути? - В голові вмить загуло, і роздався голос Повелителя. Легке запаморочення супроводило його слова, але швидко минулося.

– Це тому, що ти не вмієш володіти своєю свідомістю на магічному рівні. – Мовив так, ніби відчув її стан. – Головний біль поступово буде відступати, як тільки ти навчишся ладнати зі своїм птахом. Адже це твоя друга сутність мене щойно почула. до речі її теж тобі потрібно навчитися ховати. Зараз птаху не бачить лише зір людини...  - Повелитель, відійшовши до шафи, провів рукою по середній полиці з товстими книгами. На одній з них проявилася чітка назва "Стихії". Аккуратно діставши її, потягнувся за ще однією в срібній обкладинці, тут назва більш зацікавила: "Чотири Стихії. Заклинання."

-Це завжди так діятиме? Обовязково вміти розмовляти ментально? - Анна розгублено кліпала, намагаючись відслідкувати своє самопочуття до та після його вторгнення в свої мізки.

- Лише коли потрібно. - Сказав, як відмахнувся. Але в ту ж мить виправився, глянувши в дівочі очі доцільно. - Це твоя таємність, Анно. І зброя. ...Перше, що тобі потрібно буде знати, про магію, це потоки та її осередок. - Він протягнув книгу дівчині. – В цій книзі детальний опис природи походження магії. Початок її та кінець, який, сподіваюсь, ніколи не настане... А тут, - він простягнув ще одну, - як ними управляти...  Це багато чого тобі прояснить. Залишати на столі не раджу. Проста людина бачитиме інший текст, навіть якщо розумітиме мову написання, але маг... побачить те, що написано в дійсності.